Молодший шкільний вік (6 – 10 років)

Фактори середовища як джерело ризику порушення психологічного здоров’я є дуже значимими саме для молодшого шкільного віку, оскільки з початком соціалізації дитина потрапляє в особливу тісну залежність від оточуючого становища. Перші роки навчання в школі стають своєрідним „лакмусом” для виявлення ранніх порушень розвитку. Тоді виходять назовні сімейні фактори. Ранні аномалії розвитку при переході до школи мають тенденцію активізовуватися. Практика показує, що нерідко коріння шкільних проблем дитини лежать в одному з ранніх вікових періодів.

Серед найбільш поширених порушень психологічного здоров’я у дітей називають аутизм, агресію, тривожність та гіперактивність.

Аутизм

Термін «аутизм» запропонований швейцарським психіатром Є.Блейлером. Аутизм виражається в зниженні контактів дитини з дорослими й однолітками, що проявляється в її «занурені» у власний світ. При цьому виникають своєрідні порушення мови (ехолалія – бездумне недоречне повторювання слів і фраз, сказаних співрозмовником; персеверації і стереотипії — багаторазове повторення тих самих слів чи пропозицій, через що відповіді дитини іноді стають безглуздими); мова не супроводжується виразною мімікою та жестикуляцією і не слугує для комунікації. Дітям з даним порушенням властиві механічні стереотипні рухи (розгойдування, кружляння). Вони боляче реагують на зміну обстановки, на нові незнайомі речі.

Основними клінічними ознаками аутизму є :

1. Труднощі комунікації.

2. Сильні реакції на сенсорні подразнення.

3. Порушення розвитку мовлення.

4. Стереотипність поведінки.

5. Порушення здібності до соціальної взаємодії.

Корекційну роботу з аутичними дітьми рекомендується проводити за такими напрямками:

1. Розвиток відчуттів і сприйняття, зорово-рухової координації.

2. Розвиток навичок самообслуговування.

3. Розвиток мовлення і комунікативних здібностей.

На початкових етапах корекції повинні переважати індивідуальні форми роботи, надалі дитину включають у склад невеликих груп, чисельністю по 2-3 дитини. При цьому бажано, щоб на заняттях були присутні батьки, які змогли б продовжити навчання дітей удома. На усіх етапах роботи необхідною умовою є встановлення довірчих стосунків з дитиною.

Агресія

Агресія – це цілеспрямована дія, направлена на спричинення шкоди іншій людині, групі людей або тварині; агресивність – це властивість особистості, яка виражається в готовності до агресії.

Існує декілька підходів до вивчення і пояснення феномену агресивності:

• інстинктивна теорія агресії (З.Фрейд, К.Лоренц та ін.)

• фрустраційна (Дж.Доллард, Н.Міллер та ін.)

• теорія соціального навчання (А.Бандура).

А.Басс і А.Дарка виділяють п’ять основних типів агресії:

• фізична агресія (фізична дія проти будь - кого);

• роздратування (імпульсивність, грубість);

• вербальна агресія (погрози, крики, лайка);

• негативізм (опозиційна манера поведінки);

• опосередкована агресія – направлена (плітки, злі жарти) і ненаправлена (крики в юрбі людей, тупання).

Корекційну роботу з агресивними дітьми доцільно проводити за такими напрямками:

1. Навчання агресивних дітей способам вираження гніву в прийнятній формі.

2. Навчання дітей прийомам саморегуляції, умінню володіти собою в різних ситуаціях.

3. Відпрацювання навичок спілкування у можливих конфліктних ситуаціях.

4. Формування таких якостей як емпатія, довіра до людей тощо.

У процесі корекційної роботи бажано навчити дітей прийнятним способом зняття емоційного напруження:

1. перенос гніву на безпечний предмет (гумові іграшки, м’ячі, паперові кульки, музичні інструменти тощо);

2. вербальне вираження гніву у ввічливій формі (навчитися називати свої негативні емоції: «Я злюсь», «Я серджусь»);

3. конструктивні навички взаємодії з однолітками і дорослими в конфліктних ситуаціях.

Переносу почуттів на безпечні об’єкти рекомендується навчати маленьких дітей, які не завжди можуть вербалізувати свої думки і тим більше почуття. Для роботи потрібні гумові іграшки, каучукові кульки, які можна кидати в ванну наповнену водою, подушки, поролонові м’ячі, мішень з дротиком, «стаканчик для крику», молоток, цвяхи й обрізок деревини, спортивний інвентар. Усі ці предмети потрібні для того, щоб дитина не спрямовувала гнів на людей, а переносила його на неживі предмети, виражаючи його в ігровій формі.

Агресивним дітям властиві м’язові зажими, особливо в ділянках обличчя і кистей рук. Тому для них корисні будь–які релаксаційні вправи.

Ще одна важлива задача дорослого – навчити дітей виходити з конфліктних ситуацій прийнятними способами. З цією метою можна в групі обговорити конфліктні ситуації, які найбільш часто зустрічаються і програти деякі найбільш поширені та ефективні способи розв’язання конфлікту.

Розвивати емпатію і формувати інші позитивні якості особистості можна під час спільного читання. Обговорюючи прочитане, дорослий заохочує вираження дитиною власних почуттів. Крім цього, корисно складати з дитиною (казки, історії). Бажано, щоб у процесі читання батьки розмовляли з дітьми про почуття й емоції, які пробуджують в них ті або інші дії героїв.

Психолог може використовувати сам і навчити батьків або вихователів таким прийомам впливу на агресивну дитину:

1. використання фізичної перешкоди перед назріваючим спалахом гніву; Д.Лешлі радить зупинити занесену для удару руку, утримати за плече і твердо сказати «не можна»;

2. відволікти увагу дитини цікавою іграшкою або яким-небудь заняттям;

3. мягке фізичне маніпулювання (спокійно взяти дитину на руки і віднести її з місця конфлікту);

4. видалення з групи об’єкта фрустрації дитини.

Частиною корекційної роботи з агресивною дитиною є пояснення батькам причин виникнення і способів профілактики подібної поведінки.