Гіперактивність

Основними проявами гіперактивності є дефіцит активної уваги, імпульсивність і підвищення рухової активності.

Оскільки гіперактивні діти не завжди сприймають границі дозволеного, психологу слід звернути увагу на обмеження заборони, які вводяться в процес занять з дитиною. Їх слід робити спокійно, але разом з тим впевненим тоном, обов’язково надавати альтернативні способи задоволення її бажань.

У роботі з гіперактивними дітьми використовують такі основні напрямки:

1. Розвиток дифіцитарних функцій (уваги, контролю поведінки, рухового контролю).

2. Відпрацювання конкретних навичок взаємодії з дорослими і однолітками.

3. Навчання способами контролю проявів гніву.

Роботу з гіперактивною дитиною потрібно починати з індивідуальних занять. На цьому етапі можна навчити дитину не тільки слухати, але й чути, розуміти інструкції дорослого, проговорювати їх вголос, самостійно формулювати інструкції для вправ. Бажано з дитиною виробити систему заохочень і покарань, які врешті допоможуть їй адаптуватися в дитячому колективі.

При підборі ігор важливо враховувати такі індивідуальні особливості гіперактивних дітей як не вміння довго підкорятися ігровим правилам, швидка втомлюваність, невміння вислуховувати і виконувати інструкції, загострювати увагу на деталях. Під час гри їм важко дочекатися своєї черги і враховувати інтереси інших, тому включати таких дітей у колектив і колективну роботу потрібно поетапно, ретельно слідкуючи за тим, щоб точно заохочувати бажану поведінку та коректно, але відчутно карати за гіперактивні прояви.

При наявності в анамнезі (історія життя чи хвороби) дитини перинатальних ускладнень постає питання про можливість прогнозування її подальшого психічного розвитку і про необхідність відповідної корекції.

Коефіцієнти розвитку (EQ) та інтелекту(IQ) мають найбільшу прогностичну значущість для віддаленого прогнозу розумової відсталості. Їх вираховують за допомогою спеціальних тестів, які підбирають відповідно до віку дітей.

Високе прогностичне значення для виявлення розумової відсталості (аж до тієї міри, коли стає необхідним навчання у спеціалізованій школі) мають психосоціальні чинники ризику.

Встановлено, що діти з високою біологічною обтяженістю мають можливість досягти нормального психічного розвитку при сприятливих психосоціальних умовах. У створенні таких умов важливу роль відіграє освітній рівень матері: з одного боку, суттєва когнітивна стимуляція дитини з боку батьків (насамперед матері) дозволяє компенсувати дію несприятливих біологічних чинників і подолати відставання психічного розвитку дитини; з іншого боку зниження освітнього рівня матері завжди пов’язане з підвищенням числа інших несприятливих психосоціальних чинників у сім’ї, спільний вплив яких приводить до гальмування психічного розвитку дитини.

На сьогодні залишаються недостатньо розробленими теоретичні основи та методичні можливості прогнозування перспектив індивідуального психічного розвитку.

Індивідуальний прогноз для кожної дитини у даний момент часу (1) означає визначення тієї ймовірності, з якою ця дитина на певний момент часу (2) буде віднесена до групи хворих.