3. Інтерпретаційні методи
Ці методи найменше розроблені і виключно важливі. Вони об'єднують різні варіанти генетичного і структурного методів.
Генетичний метод може охоплювати всі рівні розвитку від нейронного до поведінкового. При цьому генетичний метод інтерпретує весь матеріал дослідження в характеристиках розвитку, виділяючи фази, стадії, критичні моменти становлення психічних функцій та властивостей особистості.
Відомий український вчений С.Д. Максименко значну увагу приділив розробці експериментально-генетичного методу, який є найбільш адекватним розв'язанням завдань генетичного вивчення психіки в просторі реалізації фундаментальних ідей російського психолога Л.С. Виготського.
Якщо Л.С. Виготський вивчаючи психіку дитини реалізував принцип аналізу за одиницями, то С.Д. Максименко доповнює дослідження принципами історизму (єдності генетичної та експериментальної лінії в дослідженнях), принципом системності (цілісного розгляду психічних утворень), принципом проектування (активного моделювання, відтворення форм психіки в особливих умовах). Реалізація в дослідженні зазначених принципів дозволяє отримати більш адекватну картину генези психічних структур і наблизитися до розуміння механізмів розвитку в реальних "природних" умовах.
С.Д. Максименко є автором генетико-моделюючого методу, який за своєю сутністю є методом керованого формування певних вищих психічних структур. Він вважає, що особистість є складною системою, що саморозвивається, тобто сама моделює і реалізує власну генезу. Генетико-моделюючий метод, поєднуючи чуттєвий досвід, емпіричне мислення з "точною фантазією" або креативністю, виокремлює в цілісній особистості змістовні одиниці, які несуть в собі цілісність і забезпечують в своїй сукупності саморозвиток і функціонування. Особистість є дійсною "одиницею" існування і розвитку людської психіки, тобто психіка людини особистісна. Генеза, існування, саморозвиток особистості, на думку вченого, забезпечується особливою біосоціальною силою - "нуждою". "Нужда" як єдність біологічного і соціального є тим, що моделює і реалізує рух особистості та виступає вихідною одиницею - носієм особистісної природи психіки людини.
В своєму "розгортанні" нужда "зустрічається" із соціальними і біологічними факторами оточення людини і задає змістовні точки - одиниці тезаурусу особистості. Вони, ці одиниці, є і вузликами струкгури, і водночас - лініями розвитку особистості.
Таким чином, аналітична складова генетико-моделюючого методу спрямована на виокремлення змістовних рухливих одиниць генези і самомоделювання. Сам метод базується на таких принципах: аналізу за одиницями, єдності біологічного і соціального, креативності, рефлексивного релятивізму (фіксує принципову неможливість встановити точні виміри і фіксувати остаточно вищі унікально-творчі вияви особистості), єдності експериментальної і генетичної лінії розвитку.
Унікальність застосування генетико-моделюючого методу полягає в тому, що можна дослідити, як формуються вищі психічні структури. Окрім цього він є водночас методом навчання і методом дослідницьким, тобто дослідження через навчання.
Значущість методу у віковій і педагогічній психології полягає в тому, що метою і сенсом його є попереднє проектування і моделювання певного явища, за яким йде втілення проекту в життя, тобто досліджуване явище не просто викликається, виникає, а створюється (наприклад, за умови проведення генетико-моделюючого дослідження в школі).
Цей метод допомогає здійснити розв'язання проблем щодо управління розвитком особистості завдяки тому, що він адекватний такому об'єкту вивчення, як розвиток психічних процесів і властивостей, процесу зміни форм і видів активності особистості, що в свою чергу характеризують переходи від нижчих ступенів до вищих.
Проведені на основі генетико-моделюючого методу експериментальні дослідження показують, як здійснюється реальний процес психічного розвитку, зокрема, особистості школяра, в процесі навчання і виховання, та водночас засвідчують високу цінність методу для розв'язання сучасних проблем школи.
Взаємозв'язки між частинами і цілим, тобто функціями і індивідом, суб'єктом діяльності і особистістю визначає структурний метод (психографія, типологічна класифікація, психологічний профіль). Структурний метод інтерпретує весь матеріал в характеристиках систем і типів зв'язків між ними.
Специфічним вираженням цього методу є психографія, як цілісний синтетичний опис індивідуальності. Психографія застосовується для вивчення індивідуально-психологічних відмінностей між людьми. Вона дозволяє виявити зв'язки між потенційними можливостями, здібностями і тенденціями, спрямованістю індивідуальності, основні протиріччя та сформулювати прогноз розвитку.
Вікова та педагогічна психологія: Навч.посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. – К.: Каравела, 2007. – С.35-47.