Паралельні закінчення іменників –ові, -еві (-єві) та -у (-ю)

Як відомо, іменники чоловічого роду другої відміни мають у давальному відмінку однини закінчення -ові після основи на твердий приголосний та -еві, -єві – після основ на м’який або шиплячий приголосний: «Та й не дала тому козакові ні щастя, ні долі» (Народна пісня); «Масючка вже постерігала, що молодому панечиві сподобалась Галя» (І. Нечуй-Левицький); «У бою Андрієві так любо відчувати другове пличе» (В. Сосюра).

Є ще й паралельне закінчення давального відмінку -у, -ю, яким варто користуватися тоді, коли поряд стоїть у цьому відмінку два іменники чоловічого роду, з яких один уже має закінчення -ові, -єві, -еві: «Передай листа товаришеві Бондаренку» (З живих уст).

Субстантивовані прикметники-прізвища, що мають суфікси -ов, -ев, -єв, -ів, -їв у давальному відмінку однини закінчуються тільки на –у: Петров – Петрову, Щоголев – Щоголеву, Андрухів – Андрухову, прізвища із суфіксами -ин, -ін, -їн та закінчуються на -у, а також на -ові: Завалишин – Завалишину і Завалишинові, Серпилі – Серпиліну і Серпилінові, Захар’їн – Захар’їну і Захар’їнові (ці прізвища за чинним правописом пишуться з -у).

Наявність паралельних закінчень у давальномму відмінку однини призводить до над уживанням закінченнями -у, -ю, замість основних -ові, -еві,-єві: «Андрію Олексійовичу здавалося, що він і на цей раз не помилявся», - читаємо в одному сучасному оповіданні, де автор не взяв до уваги, що він поставив ім’я та по батькові не в давальному відмінку – Андрієві Олексійовичу, - а в кличному , який бачимо, читаючи далі оповідання: «Андрію Олексійовичу, спиніться!».

Виразні стилістичні ознаки мають іменники спільного роду: частина їх є нейтральними назвами (сирота, сіромаха, староста), невелика кількість характерезується позитивно-співчутливими відтінками (трудяга, бідолаха, плакса, вереда та ін.).

Як іменники подвійного роду в розмовно-побутовому мовленні виступають і назви осіб із закінченням -о: лещадом, доробало, базікало, чванько ( здебільшого чоловічого і середнього роду), і назви жінок із суфіксом -ищ(е): таке і така бабище, лиха і лихе відьмище, ця і це свекрушище.

Категорія числа як стилістичний засіб

Залишіть окремо іменники: а) що мають обидві форми числа; б) що мають тільки однину; в) що мають тільки множину. Поміркуйте, чи від усіх них можна утворити обидві форми числа.

Студенство, дебати, Шевченко, Геракл, гілля, Карпати, цукор, цемент, мета, олія, жито, буряк, Париж, надра, кадри, пустощі, витрибеньки, ковзани, ковзанка, сніг, сіни, татари, радість, радощі.

Чи одинакове мають значення подані парами іменники Шевченко і Шевченки, сіль і солі, кадр і кадри?

Уживання форм одного числа замість іншого може бути:

• обовязковою стилістичною нормою(при цьому можуть змінюватися значення слів: глини, сталі, широти);

• образним засобом (доречним використанням можливостей заміни форм числа: води ставка, сидіти в президіях);

• мовною помилкою (студенство знали, ви затрималась).

Яскравим стилістичним засобом є власні назви, ужиті у множені. Додаткової виразності вони набувають, якщо пишуться з малої літери: так підкреслюється негативне (презирливе, зниважливе) ставлення автора для певниз осіб або явищ, повязаних з ними (мала літера може вживатися й тоді, коли має узагальнене значення, як у словах меценат, донжуан).