3. Поява професійної філософії

Суспільно-політична та історична ситуація на українських землях 14-15 ст. зумовили розвиток можливостей із країнами Західної Європи. Найвідомішим українським вченим доби Відродження став Юрій Дрогобич (Котермак) - перший доктор медицини серед українців, доктор філософії, викладач Болонського й професор Ягелонського університетів.

Майже сучасником Дрогобича був Павло Русин, який у творі «Похвала поезії» підносив значення людського розуму. Станіслав Оріховський-Роксолан висвітлював у своїх працях проблематику гуманізму та суспільного устрою.

Вагому роль у суспільно-політичному, релігійному, культурному житті 16- ст.. відігравали православні братства що виникли в Укра­їні в останній чверті XVI — на початку XVII ст. як гро­мадські центри оборони української духовної культури від сторонніх впливів. Створюючи розгалужену систему шкіл, вони сприяли широкому розвитку освіти, її секуля­ризації та демократизації, що сприяло становленню про­фесійної філософії в Україні.

. Ідеологами Львівського братства стали Станіслав Зизаній і Кирило Транквіліон-Ставровецький.

Освітня діяльність в Україні підводили її культуру до Просвітництва.

Розвиток гуманістичних ідей на українському ґрунті вплинув на організацію і розгортання освітньої справи в Україні. З'явилася мережа культурно-освітніх центрів, найвпливовішим серед яких був Острозький, заснований 1576 р. на Волині князем Костянтином Острозьким (1526—1608).Першою когортою просвітників в країні слід вважати членів науково-просвітницького гуртка, що утворився у місті Острозі у останній третині 16 ст. і який очолив ректор Острозької академії Герасим Смотрицький. До складу цього гуртка увійшли відомі письменники-полемісти Христофор Філарет, Стефан Зизаній, В.Суразький, Клірик Острозький, Зиновій Копитенський, Мелентій Смотрицький, першодрукар Іван Федорів, діяч полемічної літератури Іван Вишенський та ін.. У своїй структурі центр мав академію (греко-слов'яно-латинський колегіум), друкарню і літератур ний гурток, члени якого готували до видання навчальні посібники, інші книги, що їх друкував Іван Федоров (невід. —1583). Це «Азбука» і «Буквар» (1578), «Хронологія» Андрія Римші (1581), «Біблія» (1581), «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького (1587), «Книжиця» Ва­силя Суразького (1588) та ін.

Світоглядні орієнтири Острозьких просвітників

• Відстоювали ідею захисту українського народу як етнічної спільноти від ополячення та окатоличення

• Порушували питання про громадянські права й особисті права громадян

• Обстоювали думку про природну рівність людей незалежно від соціальної та релігійної приналежності

• Орієнтувалися на внутрішнє духовне життя людини, що узгоджувалося з філософсько-світоглядними впливами Візантії.

Світоглядні позиції та погляди Івана Вишенського

• «Внутрішнє спасіння» людини неможливе без знищення несправедливості, нерівності, гноблення

• Рішуче поставав проти західних впливів на українську культуру та світогляд

• Вважав, що православна віра більше орієнтує на духовне самозаглиблення та щире почуття до Бога, ніж католицька віра

• закликав до людської солідарності, братерства, утвердження рівності людей і справедливості у їхніх стосунках.

Істотний внесок у розвиток української культури, зо­крема філософії, зробив професор академії Феофан Прокопович (1677—1736), який читав лекції з ариф­метики, геометрії, фізики, астрономії, логіки і богосло­в'я. Він був людиною високої ерудиції. Філософська спадщина Ф. Прокоповича відображає тенденцію перехо­ду тогочасних українських мислителів від схоластичної парадигми філософування до ідей науки Нового часу, то­гочасної модерної європейської філософії. Ця тенденція особливо стає помітною при переосмисленні ним розумін­ня Бога як самодостатньої сутності, надчуттєвого Абсолюта; тенденції до визнання непорушності законів приро­ди, до утвердження сили людського розуму, до критики питоритаризму і догматизму, притаманного філософії по­переднього часу, тощо. Він визнавав важливу роль чуттєвого досвіду в осягненні істини, але при цьому особливу увагу звертав і на споглядання як невід'ємну умову цього процесу та фантазію, що, на його думку, забезпечує зв'язаність цих двох складових під час знаходження істини.

Серед натурфілософських, онтологічних проблем, яким Прокопович надавав особливо важливого значення, було учіння про матерію, яке він переосмислив відповідно до філософії Нового часу. Всупереч усталеній середньовіч­ній схоластичній традиції він розглядав матерію не в метафізиці, а в натурфілософії, у зв'язку з природознав­чими дослідженнями. Матерія в його інтерпретації не є чистою потенцією, що своїм існуванням завдячує формі, не є абстрактним субстратом, а мислиться як така, що характеризується протяжністю, тобто має ширину, глиби­ну, висоту, довжину тощо. Ще до обґрунтування М. Ломоносовим закону збереження матерії Прокопович за­значав, що матерія, яку Бог створив на початку світу, не може ніколи ні народжуватись, ні знищуватись, ні збіль­шуватись, ні зменшуватись, і скільки її створено, стільки й залишиться завжди.

Головною ознакою природи він вважав рух, який по­в'язував із суперечністю речей, взаємозв'язком протиле­жностей, про що свідчать будова світу, зміна матеріаль­них речей у ньому, які взаємознищуються, щоб не лише зберегти, але й примножити його бездоганність. Розгля­даючи проблему руху, Ф. Прокопович не залишив поза увагою і проблеми часу, кінцевого і безкінечного, перерв­ного і неперервного. Простір він ототожнював із місцем, що його займає тіло, а тому не зводив щастя лише до матеріального статку. Він доводив, що людина стає щас­ливою за умов дотримання нею закону природного, мора­льного, громадянського й Божого, що значною мірою досягається пі ляхом самопізнання.

Отже, наприкінці 16-на початку 17 століття у ситуації складних соціально-політичних та духовних процесів в Україні проявляються гуманістичні, реформаційні та просвітницькі тенденції ц процеси; за цих обставин підсилюється інтерес до людської життєвої реальності, етнічної та культурної само ідентифікації, а , відповідно, й інтерес до гуманістичних досліджень. На базі братських шкіл виникає професійна філософія, а згодом – вищі навчальні заклади