Розвиток філософської думки в україні План

1. Особливості української філософії

2. Дохристиянські витоки

3. Філософські ідеї часів Київської Русі

4. Поява професійної філософії

5. Києво-Могилянська академія. Доробок Г.Сковороди

6. Українські філософські погляди ХІХ ст..

7. Особливості розвитку української філософії ХХ ст..

Література

1. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій. – К., Каравела, Львів «Новий світ-2000», 2001. – с. 7-32

2. Причепій Є.М., А.М.Черній, Л.А.Чекаль. Філософія. – К., Академія, 2007. – с. 9-35

3. Горський В. С. Історія української філософії. — К., 1996.

4. Історія філософії України. — К., 1993.

1. Особливості української філософії

Українська філософія – це явище переважно внутрішнє у відношенні до української культури, тобто вона виражала, концентрувала, виходила на рівень осмислення деякі вадливі риси національного характеру та світосприйняття українців

• Особливості українського національного характеру

• Емоційність

• Естетизм

• Сентиментальність

• Психічна рухливість

• Шанування індивідуальної свободи

• Релігійність своєрідний культ Землі

• Відчуття близькості із Природою

О собливості української філософії

Переважно позитивно ставилася до релігії, шанування вищих духовних цінностей

Досить сильно звернена у бік історичних та історіософських осмислень особливостей долі як українського народу, так і слов’янства в цілому

Досить сильно інтегрована в літературу, громадсько-політичну думку, культурно-історичні проекти та розмірковування

Схильність до моральних настанов і життєвого повчання

Українська філософія не виявляла схильності до абстрактно-раціональних системних побудов

вона постає переважно внутрішнім явищем української культури

2. Дохристиянські витоки

Кожна форма філософії як складова культури завжди відображає національну своєрідність її творців, що дає підстави для тверджень про національну (англійську, ні­мецьку, французьку) філософію, а отже, й українську.

Відомо, що філософія є особливою сферою духовної діяльності людини, спрямованою на усвідомлення проблем і людського буття, найзагальніших духовних потреб конк­ретного народу чи нації. У цьому контексті українська філософія є давнім феноменом, початки якого сягають гли­бини віків.

Поза сумнівом, з'ява філософського духу українства виходить за межі XVI—XVII ст., коли завдяки діяльнос­ті братських шкіл, Острозького культурно-освітнього центру, Києво-Могилянської академії почало набувати самостійного розвитку філософське теоретичне знання, тобто почав вигранюватися буттєвий статус професійної філософії. І хоч вона вважається зрілим рівнем розвитку філософи, де панує її теорія та її творці — професійні філософи — професійна філософія є лише одним із мож­ливих способів існування філософії. Адже існують й ін­ші шляхи філософського осягнення дійсності, за яких теоретичний інтерес доволі міцно вживається з практич­ним. У контексті української філософії він охоплює, як правило, час існування київсько-руської культури (XI ст.)

Філософські начала праукраїнської доби розвинулися в культурі Київської Русі, держави, в кордонах якої на­прикінці IX ст. об'єднались споріднені племена, сформу­вавши високорозвинену спільноту — українців-русичів. У межах київсько-руської культури філософія виокремлюєть­ся як специфічний тип світопізнання і світорозуміння з-поміж міфологічного і релігійного світогляду, переплі­таючись і співіснуючи з ними.

Філософські надбання дохристиянських часів збагачувалися завдяки взаємодії з еллінами з причорноморських міст-колоній. Еллінські духовні джерела легко змішувалися з місцевими, не порушуючи гармонії. Про це свідчить творчість мудреців Анахарсиса Скіфського, Токсатиса, Аббариса Гіперборейського, Замолксиса.

Язичницьку минувшину українського народу репрезентує літературний твір 8-9 ст. «Велесова книга». Вона створена на матеріалі 5-109 ст. і є живим свідченням язичницьких уявлень праукраїнців, втілених у багатоманітних формах фольклору. Визначальними реаліями тогочасного мислення були природа, закони Всесвіту і звичаєве право (Ява, Нава і Права). Книга засвідчує велич духу русичів, їх вірність поглядам та діянням предків.

Рівень тогочасного суспільного буття об'єктивно потребував для свого зростання нових світоглядних оріє­нтацій з пріоритетом розуму, авторитетом загального, що могла забезпечити лише філософія.