2.1. Термінологія, діагностика і лікування кровотеч

Загальні питання кровотечі та принципи її класифікування

1. Термінологічні дефініції, що визначають кровотечу:

А) Кровотеча (паетоггпадіа) - витікання крові із кровоносних судин у зовнішнє середовище,

порожнистий орган або порожнину організму в результаті ушкодження стінки судини або

порушення її проникності. Б) Крововилив (зиддіїїаііо, зиїїизіо) - просочування та імбібування кров'ю тканин навколо

судини внаслідок травми судини або порушення проникності її стінки. В) Гематома (паетаіота) - штучно утворена і заповнена кров'ю порожнина, що виникла в

результаті розшарування тканин при кровотечі.

2. Актуальність проблеми:

А) Кровотеча ускладнює захворювання, травми і дії хірурга.

Б) Кровотеча є реальною загрозою для життя не стільки через втрату еритроцитів, скільки через

зменшення об'єму циркулюючої крові і розвиток геодинамічних порушень. В) При кровотечі необхідне негайне надання допомоги для врятування життя пацієнта.

3. Причини кровотечі:

А) Механічне ушкодження стінки судини в результаті травми або хірургічного втручання.

Б) Арозія стінки судини в результаті некрозу, виразки, запалення при патологічному процесі або

розпаді пухлини. В) Порушення проникності судинної стінки при патологічному процесі (авітаміноз С, сепсис, уремія

та ін.).

4. Патогенез гострої крововтрати (в результаті кровотечі відбувається):

• зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК) - гіповолемія;

• зниження хвилинного об'єму серця (синдром малого серцевого викиду);

• погіршення реології крові;

• ішемія органів і тканин.

5. Зміни в організмі хворого при кровотечі:

А) Компенсаторно-пристосувальні реакції організму:

а) централізація кровообігу - компенсаторна рефлекторна реакція на гіповолемію, котра, починаючись із волюмо-, баро- і хеморецепторів судин, приводить до активації гіпоталамо- гіпофізарно-наднирковозалозної системи, що дозволяє підтримувати системний артеріальний тиск за рахунок спазму периферичного мікроциркуляторного русла;

б) підвищення тонусу судин, а потім спазм вен і периферичних артерій знижує ємність венозного русла (яке становить до 70-75% ОЦК), а зменшення кровопостачання шкіри, органів черевної порожнини, нирок тощо дозволяє зберігати на належному рівні кровопостачання серця, легенів і головного мозку;

в) аутогемодилюція - перехід тканинної рідини в судинне русло за рахунок зниження гідростатичного тиску в капілярах через їх спазм і зменшення серцевого викиду, а також

мобілізація позаклітинної рідини із депо (мускулатура, печінка, селезінка), що дозволяє зменшити гіповолемію на 10-15%;

г) тахікардія і гіпервентиляція - компенсують приплив крові до серця і підтримують нормальний хвилинний серцевий об'єм;

д) олігурія - збільшення реабсорбції води та іонів натрію сприяє зменшенню зовнішніх втрат рідини через нирки.

5) Патологічні реакції (виникають при тривалому існуванні централізації кровообігу):

а) децентралізація кровообігу - патологічна реакція секвестрації циркулюючої крові в капіляри, яка виникає у відповідь на ацидоз та ішемію в тканинах зі зниженою перфузією, що приводить до втрати ефективного ОЦК, гіпотонії і смерті;

б) зниження ОЦК - вихід рідкої частини крові з русла у тканини в результаті виключення із кровотоку капілярів через "сладж" у них формених елементів крові на тлі тривалого спазму судин, що приводить до зростання в'язкості крові, збільшення гіпоксії тканин і ацидозу. Ацидоз і гіпоксія тканин на тлі тривалого зниження перфузії в свою чергу ще більше погіршують мікроциркуляцію;

в) розвивається поліорганна недостатність:

• виникає гостра серцева недостатність, тому що збільшення частоти пульсу в результаті зниження скоротливої здатності міокарда і серцевого викиду не компенсує приплив крові до серця;

• розвивається респіраторний дистрес-синдром і неефективність зовнішнього дихання в результаті порушень легенево-мембранної проникності капілярів та інтерстиціального набряку;

• розвивається гостра ниркова недостатність внаслідок зниження ниркового кровотоку і порушення клубочкової фільтрації з розвитком анурії;

• порушується функція печінки через зниження кровотоку в ній, з розвитком зон ішемії і некрозу.