Конвенції Міжнародної організації праці, ратифіковані Україною:

1. Конвенція МОП № 29 про примусову чи обов'язкову пра­ цю, 1930 р. (ратифіковано 09.06.56).

2. Конвенція МОП № 47 про скорочення робочого часу до со­ рока годин на тиждень, 1935 р. (ратифіковано 09.06.56).

3. Конвенція МОП № 100 про рівну оплату чоловіків і жінок за рівноцінну працю, 1951 р. (ратифіковано 09.06.56).

Конвенція МОП № 10 про мінімальний вік допуску дітей на роботі (ст. 26); право осіб із сімейними обов'язками, які пра­цюють або бажають працювати, на рівні можливості та рівне став­лення до них (ст. 27); право представників від працівників на захист від дій, що завдають їм шкоду, та на створення належних умов для виконання ними своїх обов'язків (ст. 28); права праців­ників на інформацію та консультації під час колективного звіль­нення (ст. 29) та ін.

Соціальні партнери в Україні мають намір здійснити рішучі кроки у напрямку підготовки Хартії до ратифікації. 16 січня

2002. р. між Кабінетом Міністрів України та Конфедерацією робо­тодавців України і всеукраїнськими профспілками та профоб'єд­наннями України було підписано Генеральну угоду на 2002—Серед зобов'язань, які взяли на себе сторони, є зобов'язання з участю профспілок розглянути питання щодо ратифікації Європейської соціальної хартії, (п. 4.6 Генеральної угоди). Ці положення свідчать про конструктивний практичний підхід до упроваджен­ня європейських соціальних стандартів у національне законо­давство України.

Україна як держава — член СНД є учасницею багатосторонніх угод, окремі з яких включають регулювання трудових відносин, прав людини і громадянина у трудовій і соціальній сферах. На­приклад, угода, прийнята державами — членами СНД, про співпрацю в галузі трудової міграції і соціального захисту тру-дящих-мігрантів (1994 p.).

Україна також є учасницею значного числа двосторонніх між­державних угод щодо регулювання відносин у галузі праці й со­ціальній сфері. Так, у 1993 р. укладено угоду "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян Російської Федерації і України, що працюють за межами своїх держав", у 1996 р. ана­логічну угоду укладено між урядами України та Республіки Біло­русь, у 1997 р. укладено угоду між урядом України та урядом Чеської Республіки про взаємне працевлаштування громадян України та громадян Чеської Республіки.

4. Конвенція МОП № 29 про примусову чи обов'язкову пра­ цю, 1930 р. (ратифіковано 09.06.56).

5. Конвенція МОП № 47 про скорочення робочого часу до со­ рока годин на тиждень, 1935 р. (ратифіковано 09.06.56).

6. Конвенція МОП № 100 про рівну оплату чоловіків і жінок за рівноцінну працю, 1951 р. (ратифіковано 09.06.56).

7. Конвенція МОП № 10 про мінімальний вік допуску дітей до роботи в сільському господарстві, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).

8. Конвенція МОП № 11 про право на асоціацію та об'єднан­ ня трудящих у сільському господарстві, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).

9. Конвенція МОП №15 про мінімальний вік допуску під­ літків на роботу вантажниками вугілля або кочегарами у флоті, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).

10. Конвенція МОП № 16 про обов'язковий медичний огляд дітей і підлітків, зайнятих на борту суден, 1921 р. (ратифіковано 11.08.56).

11. Конвенція МОП № 52 про щорічні оплачувані відпустки, 1936 р. (ратифіковано 11.08.56).

12. Конвенція МОП № 58 про мінімальний вік дітей для допус­ ку їх на роботу в морі (переглянута), 1936 р. (ратифіковано 11.08.56).

10. Конвенція МОП № 59 про мінімальний вік дітей для прийо­ му їх на роботу в промисловості (переглянута), 1937 р. (ратифі­ ковано 11.08.56).

11. Конвенція МОП № 60 про вік дітей для прийому їх на непромислові роботі, 1937 р. (ратифіковано 11.08.56).

12. Конвенція МОП № 77 про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності до праці в промисловості, 1946 р. (ратифіковано 11.08.56).

13. Конвенція МОП № 78 про медичний огляд дітей і підлітків з метою встановлення їх придатності до праці на непромисло- вих роботах, 1946 р. (ратифіковано 11.08.56).

14. Конвенція МОП № 79 про обмеження нічної праці дітей і підлітків на непромислових роботах, 1946 р. (ратифіковано 11.08.56).

15. Конвенція МОП № 87 про свободу асоціації і захист пра­ ва на організацію, 1948 р. (ратифіковано 11.08.56).

16. Конвенція МОП № 90 про нічну працю підлітків у промис­ ловості (переглянута), 1948 р. (ратифіковано 11.08.56).

17. Конвенція МОП № 98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів, 1949 р. (ра­ тифіковано 11.08.56).

18. Конвенція МОП № 103 про охорону материнства, 1952 р. (ратифіковано 11.08.56).

19. Конвенція МОП № 45 про застосування праці жінок на під­ земних роботах у будь-яких шахтах, 1935 р. (ратифіковано 30.06.61).

20. Конвенція МОП № 95 про охорону заробітної плати, 1949 р. (ратифіковано 30.06.61).

21. Конвенція МОП № 111 про дискримінацію в галузі праці і занять, 1958 р. (ратифіковано 30.06.61).

22. Конвенція МОП № 112 про мінімальний вік для прийнят­ тя на роботу рибалок, 1959 р. (ратифіковано 30.06.61).

23. Конвенція МОП № 14 про щотижневий відпочинок на промислових підприємствах, 1921 р. (ратифіковано 29.05.68).

24. Конвенція МОП № 106 про щотижневий відпочинок в торгівлі та установах, 1957 р. (ратифіковано 29.05.68).

25. Конвенція МОП № 115 про захист трудящих від іонізую­ чої радіації, 1960 р. (ратифіковано 29.05.68).

26. Конвенція МОП № 120 про гігієну в торгівлі та установах, 1964 р. (ратифіковано 29.05.68).

27. Конвенція МОП № 122 про політику в галузі зайнятості, 1964 р. (ратифіковано 29.05.68).

28. Конвенція МОП №23 про репатріацію моряків, 1926 р. (ратифіковано 04.02.70).

29. Конвенція МОП № 27 про зазначення ваги важких ванта­ жів, що перевозяться на суднах, 1929 р. (ратифіковано 04.02.70).

30. Конвенція МОП №32 про захист від нещасних випадків трудящих, зайнятих на вантаженні або розвантаженні суден (пе­ реглянута), 1932 р. (ратифіковано 04.02.70).

31. Конвенція МОП № 69 про видачу судовим кухарям свідоцтв про кваліфікацію, 1946 р. (ратифіковано 04.02.70).

32. Конвенція МОП № 73 про медичний огляд моряків, 1946 р. (ратифіковано 04.02.70).

33. Конвенція МОП № 92 про приміщення для екіпажу на борту суден (переглянута), 1949 р. (ратифіковано 04.02.70).

34. Конвенція МОП № 108 про національне посвідчення осо­ би моряків, 1958 р. (ратифіковано 04.02.70).

35. Конвенція МОП № 113 про медичний огляд рибалок, 1959 р. (ратифіковано 04.02.70).

36. Конвенція МОП № 116 про частковий перегляд конвенцій, прийнятих Генеральною конференцією Міжнародної організації праці на своїх перших тридцяти двох сесіях, з метою уніфікації положень про підготовку Адміністративною радою М

6.Праця українських громадян за кордоном й іноземців в Україні

За Конституцією України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43). Для реалізації цього принципу громадяни України мають право, зокрема, укладати трудові договори з іноземними наймачами як на території України, так і за кордоном, а також з українськими наймачами для праці за кордоном, а іноземці мають право працювати на території України на українських підприємствах, установах, організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю згідно із законодав­ством України.

Для визначення права, яке регулюватиме подібні трудові відносини, у ст. 8 КЗпП України закріплена норма про те, що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян регулюються законодавством держави, в якій здійснюється працевлаштування (наймання) працівника, і міжнарод­ними договорами України.

Для регулювання трудових відносин на підприємствах з іноземними інвестиціями існує спеціальна норма — ст. 36

Закону України «Про іноземні інвестиції» 1992 р.: «На трудові відносини з працівниками, які не мають постійного місця проживання в Україні, поширюється право України, якщо сторони трудового договору (контракту) під час його укладення або на підставі подальшої угоди не обрали право країни, що регулюватиме окремі елементи трудових відносин. Вибір сторонами права, що регулює трудові відносини, вважається дійсним, якщо обране право має тісний зв'язок з трудовими відносинами і не погіршує становища працівників порівняно з умовами, передбаченими законодавством України. Іноземне право не застосовується щодо питань, відносно яких діють імперативні норми трудового права України».

Таким чином, для українських громадян, які працюють за кордоном з іноземним наймачем, вітчизняне колізійне право встановлює прив'язку до права країни працевлаштування. Це означає, що трудові відносини українських громадян за кордоном залежать від політики іноземної держави у сфері працевлаштування іноземців (допуск іноземців на ринки праці, заснування квот, встановлення відповідальності тощо) і регулюються відповідно до міжнародних дого­ворів про працевлаштування, трудового законодавства конкретної країни, статуту відповідного підприємства, колек­тивного й індивідуального трудових договорів та інших локальних нормативних актів. Від них залежать (у тому числі) права і обов'язки у сфері праці українських громадян, їх правовий статус у трудових відносинах як іноземців у певній країні. Українське матеріальне право в даних питаннях не є компетентним.

Відповідно, у випадку працевлаштування українських громадян з іноземними наймачами на території України, за загальним правилом ст. 8 КЗпП України, діятиме українське право.

У випадку відряджень українських громадян за кордон за МПП діє прив'язка їех їосі сСеїедаііопіз, яка означає за­стосування права тієї країни, яка направила робітника для виконання певних трудових функцій за кордон. Хоч у законодавстві це правило поки що не зафіксоване, однак доктрина і практика — одностайні в позитивному ставленні до його застосування. Для регулювання питань матеріального права в таких випадках діють Правила про умови праці радянських працівників за кордоном, затверджені Постановою Держкомпраці від 25 грудня 1974 р. Вони стосуються збереження за працівником місця роботи, середньомісячної зарплати, виплати добових, перевезення особистих речей, оплати проїзду і т. ін.

Регламентує працю іноземців в Україні ст. 8 Закону України про правовий статус іноземців, яка фіксує рівні права і обов'язки іноземців з громадянами України у трудових відносинах.

Проте різні категорії іноземців мають різний обсяг таких прав. Так, іноземці, що постійно проживають в Україні, і біженці мають право займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку, установлених для громадян України. А іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на певний строк, повинні отримати дозвіл на пра-цевлаштування[1], який видає державний центр зайнятості Мінпраці (крім тих іноземців, які прийняті інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, для яких такий дозвіл отримувати не потрібно) (ст. 8 Закону України «Про правовий статус іноземців», ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення»). У разі працевлаштування іноземців без відповідного дозволу, якщо необхідність цього дозволу передбачена законодавством України, настає адміністративна відповідальність для самих іноземців, а за порушення порядку працевлаштування іноземців — для посадових осіб підприємств, установ і організацій (статті 203 і 204 Кодексу України про адміністративні порушення).

Для іноземців, які тимчасово перебувають в Україні, можливостей для працевлаштування в українському зако­нодавстві не передбачено.

Крім того, іноземці не можуть призначатись на певні посади чи займатися певною трудовою діяльністю, якщо ці посади чи діяльність пов'язані з приналежністю до громадянства України (відповідно до законів України: «Про но­таріат», «Про адвокатуру», «Про статус суддів», «Про міліцію», «Про аудиторську діяльність» і т. ін.)[2].