4. Європейські міжнародні стандарти праці

У Європі джерелами міжнародно-правового регулювання праці є акти, прийняті Радою Європи і Європейським Союзом. Рада Європи прийняла понад 160 конвенцій, хартій, угод і протоколів до них, у тому числі Європейську соціальну хартію (1961 p.), Пе­реглянуту Європейську соціальну хартію у 1996 p., Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод 1950 р. Європейський Союз у 1989 р. прийняв Хартію основних прав працівників, що проголошує соціальні й економічні права.

Вступаючи до Ради Європи, Україна підписала два найважли­віших документи цієї впливової європейської організації — Євро­пейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод (Рада Європи, Рим, 1950 р.) і Європейську соціальну хартію (Рада Європи, Турин, 1961 p.). Якщо Європейську конвенцію про захист прав людини було ратифіковано Україною 17 липня 1997 р., то з ратифікацією хартії питання не вирішено й досі.

Європейську соціальну хартію було підписано від імені Украї­ни 2 травня 1996 p., a 7 травня 1999 р. було підписано й Пере­глянуту Європейську соціальну хартію (Рада Європи, Страсбург, 1996 p.). Хартія передбачає серед переліку соціальних прав лю­дини цілий комплекс трудових прав людини і встановлює певні державні гарантії для забезпечення цих прав. Між тим цей важ­ливий документ ще не подано на ратифікацію до Верховної Ради України.

Переглянута Хартія містить перелік з 31 права та принципів, правове регулювання та забезпечення яких здійснюється засоба­ми таких галузей права, як трудове, право соціального забезпечен­ня, житлове право, законодавства про охорону здоров'я та освіту.

У сфері праці Хартія передбачає такі права людини: право на вільний вибір праці (ст. 1); на справедливі (ст. 2), безпечні та здо­рові умови праці (ст. 3); на справедливу винагороду, яка б забез­печувала достатній життєвий рівень для працівників та їхніх сімей (ст. 4); право всіх працівників та роботодавців на свободу об'єднання в національні або міжнародні організації для захис­ту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 5); право всіх працівників та роботодавців на укладення колективних договорів (ст. 6); право громадян будь-якої країни займатися будь-якою прибутковою діяльністю на території будь-якої іншої країни на засадах рівності з громадянами останньої, а урахуванням обме­жень, які запроваджуються на підставі безперечних економічних або соціальних причин (ст. 18); право працівників на рівні мож­ливості та рівне ставлення до них при вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі (ст. 20); на інформацію та консультацію на підприємстві (ст. 21); право працівників брати участь у визначенні та поліпшенні умов праці та виробничого середовища на підприємстві (ст. 22); на за­хист у випадках звільнення (ст. 24); на захист у випадку бан­крутства роботодавця (ст. 25); на гідне ставлення до працівни­кА на роботі (ст. 26); право осіб із сімейними обов'язками, які пра­цюють або бажають працювати, на рівні можливості та рівне став­лення до них (ст. 27); право представників від працівників на захист від дій, що завдають їм шкоду, та на створення належних умов для виконання ними своїх обов'язків (ст. 28); права праців­ників на інформацію та консультації під час колективного звіль­нення (ст. 29) та ін.

Соціальні партнери в Україні мають намір здійснити рішучі кроки у напрямку підготовки Хартії до ратифікації. 16 січня

2002. р. між Кабінетом Міністрів України та Конфедерацією робо­тодавців України і всеукраїнськими профспілками та профоб'єд­наннями України було підписано Генеральну угоду на 2002—Серед зобов'язань, які взяли на себе сторони, є зобов'язання з участю профспілок розглянути питання щодо ратифікації Європейської соціальної хартії, (п. 4.6 Генеральної угоди). Ці положення свідчать про конструктивний практичний підхід до упроваджен­ня європейських соціальних стандартів у національне законо­давство України.

Україна як держава — член СНД є учасницею багатосторонніх угод, окремі з яких включають регулювання трудових відносин, прав людини і громадянина у трудовій і соціальній сферах. На­приклад, угода, прийнята державами — членами СНД, про співпрацю в галузі трудової міграції і соціального захисту тру-дящих-мігрантів (1994 p.).

Україна також є учасницею значного числа двосторонніх між­державних угод щодо регулювання відносин у галузі праці й со­ціальній сфері. Так, у 1993 р. укладено угоду "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян Російської Федерації і України, що працюють за межами своїх держав", у 1996 р. ана­логічну угоду укладено між урядами України та Республіки Біло­русь, у 1997 р. укладено угоду між урядом України та урядом Чеської Республіки про взаємне працевлаштування громадян України та громадян Чеської Республіки.