Мислення

План

1. Поняття про мислення. Мислення і чуттєве пізнання

2. Мислення і мова.

3. Фізіологічні основи мислення

4. Форми мислення: поняття, судження та умовисновки. Формування понять у процесі навчання

5. Мислительні операції та їх характеристика

6. Види мислення і його індивідуальні особливості

1. Поняття про мислення. Мислення і чуттєве пізнання

Що ж таке мислення? На початку лекції, опитуючи студентів, можна почути такі відповіді на поставлене питання: “це думка”, “аналіз подій, предметів”, “виділення головного”, “процес пізнання (розуміння) предметів і явищ” тощо. Звичайно, у їхніх відповідях ми бачимо характеристику окремих боків мислення. Опираючись на життєві знання студентів потрібно формувати у них наукове поняття про цей складний пізнавальний психічний процес.

Пізнання людиною об’єктивного світу розпочинається з відчуттів, сприймань, уявлень, але ним не вичерпується. За допомогою чуттєвого пізнання (відчуттів, сприймань, уявлень) людина відображає випадкові, одиничні, часто не суттєві ознаки предметів і явищ об’єктивної дійсності. Але в предметах і явищах цієї дійсності існує багато таких властивостей, зв’язків і відношень, яких не можна безпосередньо відчути, сприйняти, уявити. А життя, потреби людини вимагають їх пізнання. Ми не відчуваємо та не сприймаємо, наприклад, інфрачервоних та ультрафіолетових хвиль, дійсну величину Землі та інших планет, тривалість етапів біологічної еволюції, причин і законів різних явищ природи і суспільства. Уявляючи описану у арифметичній задачі ситуацію, ми лише цим шляхом не знайдемо шуканої відповіді. За допомогою сприймань людина пізнає випадкові, одиничні, часто не суттєві властивості предметів і явищ. Так, для хімічного елементу може бути не суттєвим його колір. Хімічні реакції, в які він ввійде, не залежать від кольору. У ході сприймання людина також відображає предмети та їх окремі властивості у певних зв’язках, відношеннях, у певній послідовності. Так, предмети сприймаються як рівні чи не рівні, більші чи менші, певним чином розміщені. Але в сприйманні предмети і явища, їх властивості дані у випадкових, одиничних, часто не суттєвих зв’язках. Суттєві і несуттєві властивості, випадкові і необхідні зв’язки, просте співпадання і реальні залежності виступають у сприйманні не розчленовано.

Завдання мислення полягає в тому, щоб виявити суттєві, необхідні зв’язки, які грунтуються на реальних залежностях (закономірностях), відокремивши їх від випадкових співпадань.

Мислення розпочинається із з а п и т а н н я , на яке людина не може відповісти, сприймаючи певні об’єкти, чи уявляючи їх. Наприклад, за допомогою чуттєвого пізнання людина не дасть відповіді на питання: “Чому батареї водяного опалення знаходяться у кімнаті внизу?”, чи “Чому у холодильнику морозильна частина, знаходиться вгорі?”. У даному випадку мислення допоможе людині розкрити зв’язки між температурою повітря та його рухом і земним тяжінням. При нагріванні повітря легшає і піднімається вверх; холодне повітря важче, бо більш густе і концентроване, тому опускається донизу. Мислити – це не лише знати і уміти, я й виявляти певні зв’язки, відношення. Мислення розпочинається там, де виявляється недостатнім, або безсилим чуттєве пізнання.

До о п о с е р е д к о в а н о г о пізнання людина вдається у тих випадках, коли безпосереднє пізнання виявляється неможливим через недосконалість наших аналізаторів або його недоцільність, зумовлену складністю процесу пізнання. Опосередкованість мислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за посередництва слова та попереднього досвіду, який зберігається у пам’яті людини. Посередниками також можуть бути різні спроби, експерименти, обчислення, апаратура тощо.

Так, опосередковано, через термометр, який знаходиться на вікні ззовні приміщення, ми дізнаємось про температуру повітря надворі, не виходячи з кімнати. Опосередковано, через хитання гілок дерев, ми, знаходячись у приміщенні, дізнаємося, що надворі вітер і т.д.

Опосередкований шлях в найбільш загальному плані полягає в тому , що ми піддаємо предмети випробовуванню іншими предметами і, усвідомлюючи встановлені взаємовідношення і взаємодію між ними, пізнаємо за сприйнятими нами їх змінами безпосередньо не дані властивості цих предметів.

Людина аналізує нові факти, порівнює їх з уже пізнаними, відокремлює в них суттєві ознаки від несуттєвих, відносить їх до певної групи фактів і таким чином, у з а г а л ь н е н о, пізнає безпосередньо не дані і в той же час суттєві властивості, зв’язки і відношення. Завдяки мисленню в об’єктах відображаються не будь-які, а істотні їх ознаки та властивості, що грунтуються на об’єктивних відносинах і закономірних зв’язках, репрезентованих у самих предметах та явищах. Істотні ознаки та відношення виражають сутність предметів та явищ, їх причинно-наслідкові залежності. Їх розкриття дає можливість зрозуміти закони, яким підпорядковані процеси, що відбуваються у природі та суспільстві, впливати на них. Мислення носить узагальнений характер, адже за допомогою нього людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у тому чи іншому відношенні об’єктів, і мислить їх узагальнено, оперуючи поняттями. Так людина пізнає загальні властивості металів, геометричних фігур, психічних явищ тощо.

Перелічені ознаки мислення характеризують його як складну пізнавальну діяльність.

Отже, м и с л е н н я – це пізнавальний психічний процес о п о с е р е д к о в а н о г о і у з а г а л ь н е н о г о відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх суттєвих властивостях, зв’язках та відношеннях.

Воно відбувається тоді, коли певний предмет у відображенні через відношення до іншого предмета набуває нових рис, яких раніше не проявляв.

Даючи таке визначення мисленню, ми підкреслюємо його гносеологічний, тобто теоретико-пізнавальний аспект. Є й інші визначення цього поняття. Мислення – це процес постановки і розв’язання проблем (завдань), пошук та відкриття нового. Мислення – це рух думки, що розкриває зв’язок, який веде від одиничного до загального і від загального до одиничного. Фізіологи надають переваги іншому формулюванню: мислення – це ідеальний прояв вищої нервової діяльності мозку. Психіатри кажуть, що мислення – це інтелект у дії. Існує інформаційне визначення мислення, тобто воно розглядається як процес обробки інформації за деякою програмою. Мислення – це також спроможність пізнавання причин того, що існує. Мислення – це творчий процес, який через розкриття різних зв’язків, взаємозалежностей, відношень між предметами, подіями та явищами приводить до нових знань про різні закони, яким підлягає все, що існує. Більш детальніше ми розглянемо питання про різні підходи у трактуванні поняття мислення у наступних розділах цієї книги.

Зароджуючись у чуттєвому пізнанні, яке є джерелом мислення, опираючись на нього, мислення проте виходить за його межі. Мислення йде далі нього, розкриваючи закономірності явищ, пізнаючи все більш суттєві ознаки і властивості об’єктів. Мислення доповнює дані чуттєвого пізнання, виправляє його помилки. Наприклад, безпосередньо сприймаємо рух Сонця навколо Землі, “зламану” ложку у стакані з водою, віддалені предмети як маленькі тощо. Але шляхом мислення, розкриваючи закономірності, які існують у об’єктивному середовищі, людина виправляє ці ілюзії сприймання.

Мислення тісно зв’язане з іншими психічними процесами – сприйманням, уявленням, уявою, увагою, але воно поширюється далі в силу свого узагальнюючого характеру. Саме цей показник – зниження і викривлення процесу узагальнення – є одним із основних напрямків при визначенні патологій мислення. В онтогенезі мислення розвивається у напрямку все більшої генералізації ознак і об’єднання їх у все більш великі класи.