Передмова 4

Розділ і Правові основи охорони праці

Законодавча база України щодо охорони праці 5

Нормативно-правова база охорони праці 6

Державна політика в галузі охорони праці 8

Державна система управління охороною праці 9

Компетенція та повноваження органів

державного управління охороною праці 10

Державний нагляд і контроль за охороною праці 13

Громадський контроль з питань охорони праці 14

Управління охороною праці на підприємстві 15

Служба охорони праці на підприємстві 17

Права на охорону праці при працевлаштуванні 21

Права на охорону праці в процесі праці 22

Регулювання охорони праці у колективно­му договорі, угоді 24

Економічне стимулювання та фінансування охорони праці 25

Медичні огляди та навчання з охорони праці на підприємстві 26

Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів 29

Інформація та звітність про стан охорони праці 31

Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці 32

Розділ іі Травматизм та професійні захворювання

Відшкодування шкоди у разі ушкодження здо­ров'я працівників

або у разі їх смерті 36

Соціальне страхування від нещасних випадків на вироб­ництві

та професійних захворювань 36

Порядок розслідування та облік нещасних випадків на виробництві 40

Розслідування нещасних випадків на виробництві 41

Спеціальне розслідування нещасних випадків 48

Порядок розслідування та облік нещасних випадків

невиробничого характеру 51

Розслідування нещасних випадків невиробничого характеру 53

Розслідування та облік випадків виявлення хронічних професійних захворювань і отруєнь 54

Дослідження виробничого травматизму 56

Література 144

ПЕРЕДМОВА

Серед великої кількості завдань, які необхідно розв’язувати в умовах переходу до ринкових відносин – це проблема охорона праці. Суспільно-політичні та економічні реформи, що здійснюються в нашій державі не мо-жуть бути ефективно реалізовані без докорінних змін у цій сфері. Проблема створення безпечних умов праці в Україні є дуже гострою - щорічно на ви-робництві травмується понад 120 тисяч працівників, з яких 2,5 тисячі гинуть і понад 10 тисяч отримують професійні захворювання. Це не лише особисті та сімейні трагедії, це нічим не виправдані втрати всього нашого суспіль-ства. Україна на превеликий жаль на власному досвіді пізнала, до чого може призвести нехтування питаннями охорони праці на виробництві.

З жовтня 1992 року почав діяти прийнятий Верховною Радою Укра-їни закон “Про охорону праці”, яким закладено надійну правову базу для вирішення проблем безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на якісно новому рівні, який відповідав би визначеному загальному курсу дер-жави на ринкові перетворення. В 2002 році закон „Про охорону праці” був виданий у новій редакції. Україна була першою серед країн СНД, яка прий-няла такий закон і виконала вимоги Міжнародної організації праці щодо організації незалежного державного нагляду за охороною праці. У 1994-95 роках в Україні були розроблені і, в основному, виконані І Національна, галузеві, регіональні та виробничі програми поліпшення стану умов праці, безпеки праці та виробничого середовища. Почали функціонувати служби охорони праці в областях, районних і міських органах державної виконавчої влади. Завершується створення єдиної автоматизованої системи охорони праці, яка спрямована на підвищення ефективності управління охороною праці в масштабі країни. Реалізовано комплекс заходів щодо реформування та підвищення ефективності роботи органів державного нагляду за умовами і безпекою виробництва. Перелік заходів і позитивних зрушень можна було б продовжити. Однак вирішальним є становище на місцях, і тут треба прямо сказати, що здійснені заходи поки що не привели до поліпшення умов і безпеки праці на виробництві. Глибока економічна криза в країні породила нові специфічні умови та проблеми, що мають безпосередній вплив на ство-рення здорових і безпечних умов праці. Створення таких умов - це проблема комплексна, і без належної матеріально-технічної бази, забезпечення засоба-ми індивідуального захисту, приладами контролю, системами проти аварій-ного захисту, повною мірою її не вирішити. Необхідно створювати нову, ефективну систему роботи з людьми, що є можливим при відповідальному та позитивному ставленні керівників усіх рівнів управління до реалізації державної політики у цій сфері. Лише в нешкідливих і безпечних умовах виробництва людина здатна працювати високопродуктивно, створювати необхідний матеріальний потенціал суспільства, добробут усіх громадян.