-■ проміжний карниз;

2. перемичка;

12. - віконний проріз;

13. - дверний проріз;

14. ■ - ганок;

15. - пілястр;

16. - контрфорс;

17. - парапет;

18. - уступ;

19. - ніша;

20. - пристінок.

Конструкцію з цегли, природного каменю й інших кам'яних матеріалів, які укладають на розчині, називають кладкою.

Міцність кладки залежить від міцності каменю, розчи­ну. від системи перев’язки швів. Каміння укладають горизон­тальними рядами на розчині. Певний порядок укладання каменю називається системою перев’язування.

Системи перев ’язування швів:

• однорядна;

• багаторядна;

• трирядна.

Товщина швів горизонтальних - 10... 15 мм, вертикаль­них - 8... 15 мм.

Стіни із цегли і штучного каменю

Стіни виконують:

• із керамічної цегли і каменю - розчини вапняні, цементні, цементно-вапняні. Товщина стін 5 в 1; 1У₂; 2; 2¹А; З цеглини 25, 38, 51, 64, 77 см.

• із силікатної цегли і каменю - аналогічно керамічним.

Стіни із цегли і штучного каменю міцні, але трудомісткі, важкі.

Більш економічні полегшені стіни, в яких частина кладки замінена теплоізоляційним матеріалом або повітряним прошарком.

• цегляно-бетонна;

• з термовкладишами;

• колодязна кладка.

Стіни із дрібних бетонних блоків і природного каміння

Стіни виконують:

• з дрібних стінових блоків, які виготовляють із ніздрюватих бетонів і глини розмірами 390x190x188, 390x90x188, 588x300x288 мм. Укладають з пере­в’язуванням швів. Такі стіни більш економічні, але менш міцні;

• з природного каменю (черепашник, туф тощо) виго­товляють розмірами 390x190x188 мм, укладають по однорядній системі перев’язування. Стіни мають привабливий вигляд і не потребують штукатурки.

С гінн з великих елементів

Блоки (маса більше 300 кг) виготовляють із:

• легких бетонів (керамзитобетон, шлакобетон, газобетон, пінобетон);

• черепашнику, туфу;

• цегли;

• існують багатошарові конструкції (сендвіч-панелі тощо).

Перегородки - вертикальні несучі огородження, які відділяють одне приміщення від іншого. Перегородки вста­новлюють на конструкції перекриття (балки, плити).

Класифікуються:

• за способом улаштування:

*1* із дрібнорозмірних елементів;

• із великорозмірних елементів.

• за матеріалом:

*1* цегляні;

• із керамічних і легкобетонних каменів;

• дерев’яні;

• гіпсові, гіпсобетонні, гіпсокартонні;

• із склоблоків;

• із склопрофіліту та ін.

Перегородки повинні бути міцними, стійкими, звуко­непроникними, економічними, індустріальними, водостій­кими, вогнестійкими (рис. 5.7).

ЯКІ

га-

• за конструктивним рішенням (за конструкцією несу­чого диску):

• балочні та безбалочні або плитні;

• суцільні або роздільні;

• за родом матеріалу:

• з/б (збірні, монолітні);

• дерев’яні;

• комбіновані.

Основні елементи перекриттів:

• несучі конструкції (балки, ригелі, плити);

• щити настилів;

£<; > звуко-, тепло-, гідроізоляційні прошарки;

• конструктивні елементи підлоги.

Вимоги до перекриттів

Вартість перекриттів і підлоги становить 18...20 % від вартості будівлі, трудомісткість - 20...25 %.

До перекриттів висувають такі вимоги:

• міцність (витримувати навантаження);

• жорсткість (прогин повинен бути меншим за граничний прогин 1/200...1/250);

• теплоізоляція;

• звукоізоляція;

• водонепроникність;

• вогнестійкість;

• індустріальність;

• економічність.

Несучі конструкції перекриттів за вимогами міцності розраховують за граничними станами першої групи, а за вимогами жорсткості - за граничними станами другої групи. За вимогами міцності, при статичних розрахунках несучих конструкцій перекриттів або при виборі збірних залізо­бетонних плит перекриття, відповідно до СНиП 2.01.07 - 85 «Нагрузки и воздействия» враховують значення нормативних рівномірно-розподілених навантажень. Несучі елементи перекриттів розраховують також на зосереджене вертикальне навантаження величиною 1,5 кН. За вимогами жорсткості гранично допустимий прогин перекриттів не повинен бути більшим, ніж: при прогонах менше 6м- 1/200 довжини прогону, а при прогонах більше 6 м - 30 мм.

Згідно з вимогами пожежної безпеки будівель та споруд СНиП 2.01.02 - 85 «Противопожарные нормы», вогнестій­кість перекриттів залежить від ступеня вогнестійкості будівель: для будівель І ступеня вогнестійкості несучі елементи перекриттів повинні мати мінімальну межу вогне­стійкості не менше 2-х год; для будівель II і III ступеня - не менше 0,75 год; для будівель IV ступеня - не менше 0,25 год; для будівель V ступеня цей показник не нормується.

Звукоізоляційні вимоги перекриттів визначають відповідно до місця розташування перекриття (міжповерхове, горищне, підвальне тощо) і функціональним призначенням суміжних приміщень. Перекриття повинні забезпечити ізоляцію приміщень суміжних поверхів від ударного і повітряного шумів. Ударний (або корпусний) шум від ходіння людей по підлозі, падіння твердих предметів, пересування меблів передається через перекриття в нижні поверхи. Повітряний шум від гучних розмов, гри на музичних інструментах, гучних радіо- і телепередач передається як у верхні, так і нижні поверхи. В середньому побутовий шум складає 40...60 дБ, а в деяких випадках і значно більше.

Залежно від рівня і частотного спектра шуму розріз­няють декілька ступенів впливу шуму на людину: І - шум з рівнем вище 120...140дБ здатний викликати механічні

пошкодження органів слуху; II - шум з рівнями 100...120 дБ на низьких частотах і 80...90 дБ на середніх і високих частотах може викликати незворотні зміни в органах слуху; III - шум більш низьких рівнів негативно впливає на нервову систему, особливо людей, зайнятих лише розумовою працею.

Відповідно до цих ступенів впливу шуму на людину здійснюють санітарне нормування індексів ізоляції від шуму міжповерхових перекриттів.

До конструкцій перекриттів, які виконують функції зовнішніх огороджувань, висувають вимоги будівельної теплотехніки (СНиГІ II—3—86* «Строительная теплотехника»), розрахунковий опір теплопередачі яких повинен бути біль­шим, ніж нормативний опір теплопередачі при розрахунковій температурі внутрішнього повітря 18°С.

Довговічність конструкцій перекриття має відповідати встановленій довговічності будівлі в цілому. Її визначають як зибором матеріалу, так і забезпеченням конструктивними заходами збереження міцнісних та ізоляційних властивостей. Вимоги надійної гідроізоляції передусім висувають до приміщень, які під час експлуатації постійно зволожуються, - санітарні вузли, ванни, душові.

Вимоги естетичної виразності відносять до опоряджен­ня поверхні як підлоги, так і стелі. їх фактура і зовнішнє оздоблення відіграють важливу роль в оформленні інтер’єру приміщень. Якість цієї обробки повинна відповідати рівню, встановленому класом капітальності будівлі.

Вимоги економічної доцільності щодо конструкцій пе­рекриттів передбачають зниження матеріаломісткості, собі­вартості, трудомісткості, що насамперед пов’язане із зменшенням сумарної товщини перекриття та його ваги. Велика висота перекриття призводить до збільшення висоти поверхів, а в цілому до збільшення будівельного об’єму будівлі.

Конструктивні рішення перекриттів

Дерев 'яні перекриття

Дерев’яні перекриття застосовують у малоповерхових будівлях і там, де ліс - це місцевий матеріал. Вони міцні, прості у влаштуванні, але недостатньо довговічні, загнивають. Дерев ’яні перекриття улаштовують:

• несучі елементи - балки, які виготовляють з дошок, брусів хвойних порід, /г=130, 150, 180, 200 (1/20...1/25/), / до 6,5 м, о=75...100 мм;

• між балками влаштовують накат з дощатих щитів, гіпсових плит, фіброліту тощо;

• звукоізоляцію виготовляють з глиняно-піщаного розчину 8=20...30 мм, шару шлаку або толю.

Монолітні ребристі перекриття складаються з плити і системи балок. Висота головної балки - 1/12...1/16 довжини. Якщо висота головної і другорядної балок однакова, то таке перекриття називається кесонним.

Монолітне безбалочне покриття складається з плити товщиною 150...200 мм, яка безпосередньо спирається на колони з капітелями. Сітка колон при цьому - 5...6 м.

Збірно-монолітне перекриття складається з ригелів і збірних плит, зверху влаштовується шар монолітного залізо­бетону, або балки - монолітні, плити збірні.

Монолітні та збірно-монолітні перекриття проектують у вигляді багатопрогонної нерозрізної плити суцільного пере­різу із залізобетону. За конструктивним рішенням вони також можуть бути балочними і безбалочними (безригельними). Балочний диск перекриття складається з головних балок- ригелів одного або двох напрямків, з’єднаних із колонами, і залізобетонного настилу, з’єднаного з ригелем. Головні балки або ригелі монолітно з’єднані з диском перекриття, утво­рюють разом з колонами залізобетонні рами. Залізобетонний настил є конструктивним елементом, який установлюють на ригелі, балки, ферми або стіни, і який є основою для підлог і покрівлі. За конструктивними особливостями настили балочного диска поділяють на плитно-балочні, плитні та часторебристі.

Збірні залізобетонні перекриття монтують з панелей розмірами як конструктивно-планувальний елемент, наприк­лад, на кімнату, або з окремих, менших за розміром плит настилів. Збірні перекриття являють собою розрізні одно- прогонні конструкції. Панелі перекриттів, залежно від конструктивної системи і планувальної схеми будівлі, проектують такими, що спираються на два, три, чотири боки, по чотирьох кутах, по боках та двох кутах; плити перекриття (настили) - по двох коротких боках, іноді по двох коротких боках і одному довгому. Для забезпечення просторової жорсткості будівель панелі та плити перекриттів об’єднують електрозваркою закладних деталей і замонолічуванням стиків. Для більшості житлових і нежитлових будівель за гігієніч­ними вимогами наявності гладкої стелі використовують панелі та плити з плоскими горизонтальними поверхнями або шатрові панелі, які мають ребра тільки по контуру, що фіксує розміри приміщення.

У будівлях із цегляними несучими стінами і стінами із крупних блоків як плити перекриттів використовують переважно багатопустотні панелі перекриття товщиною 220 мм, з круглою формою пустот діаметром 159 мм, шири­ною 1200, 1500 та 1800 мм прогоном до 9 м, які спираються по коротких боках. Багатопустотні плити випускають із звичайною ненапруженою арматурою, яку розміщують у ребрах плит між пустотами в повздовжньому напрямку. Якщо необхідно, в багатопустотних плитах передбачають установку

плоских каркасів у ребрах біля опор, а також сіток по верху і по низу плити біля опор і в середині прогону.

Горищні перекриття

У горищних перекриттях на залізобетонну плиту укладають пароізоляцію, на неї шар теплоізоляції (засипної чи плитної) та стяжку. Пароізоляція захищає утеплювач від пари.

Надпідвальні перекриття

У надпідвальних перекриттях пароізоляцію укладають на теплоізоляцію, щоб захистити утеплювач від пари.

Перекриття в санвузлах

Гідроізоляцію перекриття виконують з двох-трьох шарів рулонного матеріалу. В місцях прилягання стін гідроізоляційний килим піднімають на 150...200 мм угору. Гідроізоляцію захищають стяжкою з цементного розчину.

Підлога

Підлога - це багатошарова конструкція, яка скла­дається із ряду послідовно розташованих шарів, що укладають на міжповерхові перекриття, а на перших поверхах та в підвалах - по ґрунту.

Загальні вимоги до підлог залежать від функціональ­ного призначення і характеру приміщень.

Підлоги повинні бути:

• міцними і довговічними (добре чинити опір стиранню, зминанню або удару);

• жорсткими, нековзкими та безшумними при ходінні та їзді транспортних засобів;

• гігієнічними (легко очищуватись від пилу та бруду);

• естетичними (гармонійно поєднуватись з композиційним рішенням інтер’єру);

• зручними в експлуатації (не утворювати пилу, легко ремонтуватись);

>■ економічними (мати мінімальні показники собівартості, трудомісткості та максимальний термін експлуатації).

Спеціальні вимоги:

• вологостійкість і водонепроникність (для санітарно- технічних приміщень);

• високий ступінь вогнестійкості та підвищений опір стиранню (для приміщень з інтенсивним рухом людей (вестибулі, холи, сходові клітки);

• еластичність і безшумність (для приміщень лікувальних закладів);

• стійкість до хімічно агресивних речовин (для вироб­ничих приміщень).

У конструкції підлоги залежно від її призначення та виду виділяють такі основні конструктивні елементи:

покриття, підстильний шар, прошарок, стяжку, гідроізоляцію та основу.

Покриття - це верхній шар, який безпосередньо зазнає експлуатаційних впливів. За видом матеріалу, з якого виготовлено покриття, дають назву підлозі: дощата, паркетна, плиточна тощо.

Залежно від матеріалу покриття розрізняють підлоги:

• безшовні з суцільним покриттям;

• зі штучних матеріалів;

• із рулонних матеріалів;

• з листових матеріалів.

Безшовні підлоги виготовляють з бетону та бетону з різ­ними домішками, асфальтобетону, цементно-піщаного роз­чину, полімерів, ксилоліту тощо. Підлоги з покриттям із штучних матеріалів є більш трудомісткими. Для влаштування таких підлог використовують залізобетонні та металеві плити, керамічні та пластмасові плитки, цеглу, камінь тощо.

Підстильний шар - елемент підлоги, який розподіляє навантаження на ґрунт. Його виготовляють з бетону, асфальто­бетону, гравію, щебеню, піску та інших матеріалів. Товщину підстильного шару визначають на основі розрахунків залежно від навантажень і приймають із:

• бетонів класів В22,5 і вище - не менше 100 мм;

• піску - не менше 60 мм;

• гравію та щебеню - не менше 80 мм.

У бетонних підстильних шарах підлог, при експлуатації яких можливі перепади температур, роблять деформаційні шви, які розміщують у взаємно перпендикулярних напрямках через 8...12 м.

Прошарок - це проміжний шар, який зв’язує покриття підлоги з нижчерозташованим шаром і виконує функції пружної постелі.

Як прошарки використовують:

• цементно-піщаний розчин товщиною 10... 15 мм;

• рідке скло з ущільнюючою домішкою товщиною

10. .12 мм;

• зв’язуюче на основі бітумних мастик товщиною 2...З мм і синтетичних смол товщиною 3...4 мм;

• дрібнозернистий бетон класу не нижче ВЗО товщиною 30...35 мм.

У підлогах з металевих та бетонних плит обладнують пі- піані прошарки товщиною 60... 150 мм. Прошарки можуть вико­нувати теплоізоляційні функції. В цьому випадку їх виготов­ляють з теплоізоляційних матеріалів товщиною 60...150 мм.

Стяжка - це шар підлоги, який виконує такі функції:

• вирівнювання поверхні нижчерозташованого шару;

• розподіл навантажень по нежорстких шарах підлоги на перекритті;

• забезпечення нормованого теплозасвоєння підлоги;

• надання покриттю підлоги заданого ухилу;

• укриття різних трубопроводів.

Стяжки виконують:

• для вирівнювання нижчерозташованого шару : укриття трубопроводів (з бетону класу не нижче В 12,5);

• для створення ухилу на перекритті (з бетону В7.5 або цементно-піщаного розчину);

• під наливні полімерні покриття (з бетону класу не нижче В15 або цементно-піщаного розчину з міцніс­тю на стиск не нижче 20 МПа).

Легкий бетон у стяжках використовують лише у випад­ках необхідного забезпечення нормативного теплозасвоєння покриття підлоги.

Гідроізоляція - це елемент підлоги, який перешкоджає проникненню через підлогу стічних вод та інших рідин, а також проникненню в підлогу ґрунтових вод. Гідроізоляцію від проникнення стічних вод та інших рідин застосовують при середній і великій інтенсивності впливу на підлогу.

• води і нейтральних розчинів (у підлогах на перек­ритті, на просадних і набухаючих ґрунтових осно­вах, а також у підлогах на здимальних ґрунтових основах підлоги в приміщеннях, які не опалю­ються);

• органічних розчинників, мінеральних мастил і емульсій з них (тільки в підлогах на перекритті);

• кислотних та лужних розчинів, а також речовин тваринного походження (в підлогах на ґрунті і на перекритті.

Гідроізоляцію застосовують в основному обклеювальну із гідроізолу, ізолу, брізолу, поліізобутилену, полівінілхло- ридної плівки і поліетилену. При застосуванні гідроізоляції з матеріалів на основі бітуму її виконують в два шари, з полі­мерних матеріалів - в один шар. При великій інтенсивності впливу рідини на підлогу, а також під стічними лотками, каналами і трапами кількість шарів гідроізоляції з вказаних матеріалів збільшують відповідно на два і один шар.

Основи під підлоги. В багатоповерхових будівлях основами під підлоги служать плити міжповерхових перекриттів, а в одноповерхових - ґрунти основ. Підлогу облаштовують тільки на ґрунтах, які виключають можливість деформації конструкції від просідання ґрунтів.

Як основи під підлоги не допускається торф, чорнозем та інші рослинні ґрунти. При використанні під основи підлоги природних ґрунтів з порушеною структурою або насипних ґрунтів їх попередньо ущільнюють. При здимальних ґрунтах в основах підлоги, якщо можливе їх промерзання, підлоги утеплюють, для чого в їх конструкцію вводять утеплювальний шар або здійснюють заміну здимального ґрунту нездимальним. При укладці бетонного підстильного шару на основи з декількох ґрунтів у них заглиблюють щебінь або гравій на глибину не менше 40 мм.

Монолітні підлоги

До монолітних підлог відносять:

• цементні:

• цементно-піщаний розчин 1:1...1:3; 8=20...25 мм;

♦І* бетонна підготовка.

Ці підлоги холодні, недекоративні, негігієнічні, : астосовуються в нежилих приміщеннях.

• мозаїчні:

• цементний кольоровий розчин з мармуровою кришкою 1:2, 8=25 мм;

• цементна стяжка 8=15...20 мм;

♦І» бетонна основа.

Площу підлоги розділяють смужками зі скла, латуні на різні фігури, щоб не було тріщин і утворився рисунок. Поверхню шліфують. Ці підлоги декоративні, не стираються, водонепроникні, але холодні. Застосовують у вестибулях, торгових залах, санвузлах.

• асфальтові:

асфальтовий розчин 8=20...25 мм;

♦> бетонна або щебенева підготовка 8=100...120 мм, застосовують у підвалах, переходах, гаражах.

• ксилолітові:

**** каустичний магнезит і тирса;

♦І* бетонна підготовка або з/б плита, застосовуються в нежилих приміщеннях.

• мастикові з синтетичних матеріалів:

• пісок + ПВА емульсія 8=2...З мм;

• шлакобетонна, цементна або ксилолітова стяжка;

• або ДВП чи ДСП, застосовують у різних примі­щеннях.

• глинобитні:

• глина + пісок + щебінь 8=120...150 мм;

• ущільнений ґрунт, застосовують у підсобних приміщеннях.

Рулонні підлоги

Рулонні підлоги влаштовують із синтетичних матеріалів: ПВХ лінолеуму (основний, безосновний, одно- і багатошаровий); гліфталевого (на тканинній основі); колокси- лінового (безосновного); гумового (реліну); рулонних мате­ріалів на пористій або повстяній основі.

Покриття із рулонних матеріалів влаштовують по основі з дошок, твердих ДСП і ДВП або по цементно-пісчаних стяжках. Приклеюють лінолеум на тканинній основі на синтетичній мастиці «Біскі», «Бустилат», а безосновний лінолеум на мастиці КН-2, КН-3.

Теплі підлоги влаштовують із лінолеуму з теплоізо­ляційною підосновою, або з безосновного лінолеуму і тепло­ізоляційного прошарку.

Підлоги з плиток

5.3. Покриття

а) б)

Рис. 5.11. Інверсійна покрівля, що експлуатується: а-з покриттям з рослинного шару; б —з покриттям з ФЕМ

• термін експлуатації інверсійної покрівлі без капітального ремонту - більше ЗО років (традиційна - 5-7 років).

Горищне покриття (дах) - це верхня огороджувальна конструкція будівель і споруд із заімкненим повітряним простором (горищем), що утворюється поверхнею горищного перекриття, фризовими стінами і покриттям (рис. 5.13) і покрівлею), яке функціонально використовують:

'> для вбудованих житлових приміщень (мансард);

• як елемент вентиляційної системи (тепле або відкрите горище);

• для розміщення інженерного обладнання (технічне горище).

£<; > фронтон - торець двосхилого даху;

• вальма, піввальма - трикутні схили;

• шпиль - виступаюча частина стіни над поверхнею схилів.

• мансарда - житлове приміщення на горищі;

Несучі конструкції похилих дахів - приставні кроквн

або кроквяні ферми. Приставні крокви складаються з елементів (рис. 5.15).

Несуча частина підвісних стель включає: г підвіски, які закріплені на покритті або перекритті, з горизонтальними напрямними;

• деталі кріплення та регулювання;

г каркас (із повздовжніх і поперечних розкла- док):опорні кутики, які закріплені по периметру стін приміщення.

Заповнення (лицьову площу стелі) виконують із гіпсо- нлртонних листів або гіпсових плит (гладких, рельєфних, перфорованих), алюмінієвих профілів та ін. У площину підвіс­них стель кріплять світильники.

Найбільш поширені такі конструкції підвісних стель:

У з гіпсокартонних листів з каркасом зі стальних оцинкованих профілів;

• з акустичних плит «Акмігран» з каркасом із алю­мінієвих профілів.

Види покрівлі та вимоги до неї

Покрівля - верхній елемент даху (покриття), який лхищає будинок від атмосферних опадів.

За матеріалом покрівлі бувають:

У листові (сталеві, азбестоцементні);

• плиткові (черепичні, дерев’яні, азбестоцементні); г рулонні (з руберойду, склоізолу тощо);

• мастикові.

До покрівлі висувають вимоги щодо: г вогнестійкості;

• водонепроникності:

• атмосферостійкосп;

• економічності.

Покрівля - це поверхневий елемент покриття (даху), -кий захищає будівлю або споруду від проникнення .-.тмосферних опадів у вигляді дощу і талого снігу.

Покрівля - відповідальний конструктивний елемент лдівлі, надійність та довговічність якої суттєво впливає на її нормальну експлуатацію. Конструкції покрівель експлуа­туються у складних умовах: вплив атмосферних опадів, дія гізгаші температур, навантаження від снігу, вітру і деяких п-пііих факторів як зовнішнього, так і внутрішнього сере- повища.

Спектр покрівель за конструктивними рішеннями і : еометричними формами дуже різноманітний, а тому існує

г.е.іика кількість покрівельних матеріалів. Найбільш вживані матеріали для покрівельних робіт можна об’єднати в декілька груп: мастикові, рулонні, штучні, монолітні та напилені.

Мас тик о в і по кр і в л і

Матеріалом для мастикових покрівель є мастики на .''снові нафтопродуктів, полімерів та їх комбінацій.

Мастика - це рухома однорідна маса, яка післд нанесення та твердіння перетворюється в монолітні!? покрівельний шар.

До складу мастики входить:

• в’яжуча речовина (бітумні, бітумно-гумові, бітумнс- полімерні, полімерні та дьогтьові матеріали);

• розчинник (бензин, гас, сольвент, уайт-спірит, солярне мастило, гудрон тощо);

• наповнювачі (волокнисті: азбест, коротковолок­ниста вата, скловолокно; пилоподібні: тальк, вапняк, доломіт, трепел, вугільна пилюка і комбі­новані);

• різні добавки (барвники тощо).

До переваг мастикових покрівель можна віднести відсутність стиків і швів. Технологічність нанесення мастик механізованим (повітряним розпилювачем) або ручним способом (щітками, валиками) дозволяє просто і надійно виконати покрівлю і гідроізоляцію на поверхнях будь-яких форм і ухилів. Особливо доцільно мастикові покрівлі влаштовувати на суміщених дахах, тому що в них діє водяна пара, яка піднімається вгору і може відірвати покрівельний шар. Покрівельні мастики за рахунок високої адгезії до цементно-піщаного розчину стяжки або бетону покрівельної панелі та гарної паропроникності плівки виключають здимання покрівлі.

Покрівлі з рулонних матеріалів

Рулонні покрівельні матеріали - це полотнища, згорнуті в рулони, шириною близько 1000 мм, довжиною 7...20 м, товщиною 2,5...5 мм.

Рулонні покрівельні матеріали забезпечують водонепро­никність при ухилах до 15°, їх укладають по будь-якій суціль­ній основі (дерев’яній, бетонній, металевій). В малопохилих покриттях покрівельний килим із сучасних рулонних мате­ріалів, як правило, є дво- або тришаровий. Тому розрізняють матеріали для нижнього і верхнього (покрівельного) шарів. Вага 1 м² покрівельного килима, залежно від виду матеріалу і кількості шарів, складає 5... 12 кг.

Рулонні покрівельні матеріали класифікують за такими основними ознаками (ГОСТ 30547-97):

• за призначенням: покрівельні, гідроізоляційні, паро­ізоляційні;

• за структурою полотна: одноосновні, багатоосновні, безосновні;

• за видом основи: на картонній основі, на азбестовій основі, на скловолокнистій основі, на основі з полімерних волокон, на комбінованій основі;

• за видом компонента покрівельного складу, в’яжу­чого або матеріалу: бітумні (наплавлені, ненаплав- лені), бітумно-полімерні (наплавлені, ненаплавлені),

полімерні (елас гомерні вулканізовані, невулка- нізовані, термопластичні);

• за видом захисного шару: матеріали з посилкою (крупнозернисті, лускаті, дрібнозернисті, пило- видні), матеріали з фольгою, матеріали з плівкою.

На вітчизняному ринку нині присутні одночасно ^кілька поколінь рулонних матеріалів:

• бітумні матеріали на картонній основі;

• бітумні матеріали на гнилостійких основах;

• бітумно-полімерні матеріали на гнилостійких основах;

г повністю полімерні матеріали.

Матеріали першого покоління (руберойд, гідроізол, ль. пергамін) - це найдешевші покрівельні матеріали, осно­во яких служить картонна смуга або азбестовий папір (для троізолу), просочений нафтовим бітумом або кам’яно- ; гільними чи сланцевими дьогтоьовими продуктами (толь).

Покрівельні матеріали першого покоління мають дуже ,::ато недоліків:

• низьку морозостійкість;

г малу деформативність;

• прискорене старіння;

г недостатню теплостійкість і схильність до гниття;

г низьку вогнестійкість;

г необхідність укладки великої кількості шарів (4-5).

У більшості країн Західної Європи бітумні покрівельні .серіали на картонній основі заборонено використовувати виготовленні покрівель. В Україні покрівельні матеріали .л:иого покоління доцільно використовувати в будівлях та ..•рудах IV класу калітальності: тимчасові будівлі, будівлі „ ледарського призначення в сільській місцевості, різнома- .навіси тощо.

У матеріалах другого покоління картонна основа , лнеиа гнилостійкими матеріалами: склополотном, базаль­нім полотном або склолжаниною. Склополотно - це ...простіший вид склотканини, виконаний полотняним ,'сллетенням (через раз) нескручених пасом скляного

• '-кна. В цих матеріалах збільшилась біологічна і: евічність та міцність, але залишились проблеми, пов'язані _:лрінням бітуму.

Матеріали третього покоління - це матеріали на -ллостійких основах з використанням бітумно-полімерних -лтлчих. Як основи бітумно-полімерних матеріалів викорис- ють склополотна, склосітки, склотканини, базальтові „нини, які мають граничне відносне подовження 2...4%, а _ ■ . ж еластичні полімерні волокна і полотна з подіестеру з

• „нпчним

Модифікування бітумів - це спрямоване покращання властивостей шляхом суміщення з полімерними доміш- .. Найбільш поширені полімерні модифікатори:

jg$ атактичний поліпропілен (АПП), який за фізико-механічнимн

властивостями належить до пластиків і старо л-бутадієн- стирол (СБС), високо еластичний полімер, який суттєва збільшує еластичність бітумів. Покрівельні матеріали на основі бітумів, модифікованих АПП, мають не дуже висок) еластичність, але високу теплостійкість і гарну стійкість де ультрафіолетового випромінювання, тому їх рекомендують використовувати в південних регіонах України (Крим. Одеська і Миколаївська області).

Теплостійкість - це здатність матеріалу зберігати форму у визначеному діапазоні температур. Зразок, розміще­ний вертикально, вважають таким, що витримав випробування на теплостійкість, якщо на його поверхні відсутні здуття та сліди переміщення покрівельного складу.

Покрівельні матеріали, модифіковані СБС, мають гарні показники еластичності та відповідають кліматичним особли­востям більшої частини території України.

Виробництво сучасних бітумних і полімерно-бітумних матеріалів потребує використання високотехнологічного обладнання, вартість якого, залежно від закладених у ньому можливостей і комплектації виробника, може досягати декількох мільйонів доларів. Ці капіталовкладення необхідні для виробництва високоякісних матеріалів, а тому суттєво впливають на собівартість покрівлі.

Покрівельні матеріали четвертого покоління - це полімерні матеріали, що утворюють дві групи, які відрізняються за технологічними й експлуатаційними харак­теристиками: еластомери та термопластики. До еластомерів відносять: етилен-пропилен-дієн-мономер (ЕПДМ); його російський аналог СКЕПТ; хлорсульфополіетилен (ХСПЕ); поліізобутилен (ПІБ); неопрен тощо. Ці полімери забез­печують покрівельним матеріалам високу стійкість до дії ультрафіолетових променів, стійкість до окиснення, підви­щену атмосферо- і озоностійкість, а також теплостійкість у діапазоні температур від -60 до +100°С. До термопластиків відносять: полівінілхлорид (ПВХ), етиленові інтерполімери (ЕШ), термопластичні олефіни (ТПО) тощо.

Різновидом полімерних рулонних матеріалів є одношарові покрівельні мембрани з принципово новими високими технологіями виготовлення покрівлі. Це висо­коякісний покрівельний і гідроізоляційний матеріал, який має високу міцність і еластичність, високі атмосферо-, морозо- та озоностійкість, стійкість до впливів ультрафіолетових променів. Виробники покрівельних мембран дають гарантію на матеріал не менше 20-ти років, а термін безремонтної служби такої покрівлі - до 50-ти років.

Можна виділити три основні види полімерних покрі­вельних мембран:

• ЕПДМ (етилен-пропилен-дієн-мономер або синтетичний каучук). На вітчизняному ринку - це мембрани амери­канської фірми FIRESTONE. Перші покрівлі, зроблені з

Особливі умови

• 

  

  

  cJ_° °

  

  Рис. 5.16. Позначення сходів на планах: а - одномаріиеві, б, в - двомаршеві, г, д - три- та чотиримаршеві, е - всередині окремого приміщення, ж - гвинтові, з, и, к - кругові

  

  Рис. 5.17. Сходи : а - двомаршеві; б - тримаршеві;

  1 - площадка на поверсі, 2 - проміжна площадка, 3 - марш, 4 - східці, 5 - косоур, 6 - площадкова балка, 7 - шахта ліфта

  Ліфтові шахти

  цегляні (товщина min 250 мм)

• збірна залізобетонна (min 220 мм)

• металокаркасна (min 60 мм)

• У ліфтів вантажопід’ємністю 350 кг та більше

обладнується гіриямок глибиною ішп 1300 мм.

'У Перед вантажними ліфтами, під’ємністю понад 500 кг обладнується непрохідний розвантажуваль- ний майданчик розміром 2700 х 2700 мм.

Конструкції (від матеріалу):

Питання для самоперевірки

1. Наведіть класифікацію стін.

2. Назвіть архітектурно-конструктивні елементи стін.

3. Що означає термін «кладка», «система перев’язування»?

4. Наведіть характеристику стін із дрібноштучниних матеріалів.

5. Що означає термін «багатошарова огороджувальна конструкція»?

6. Назвіть особливості влаштування дерев’яних стін та перегородок.

7. Наведіть класифікацію перегородок.

8. Наведіть класифікацію перекриттів.

9. Назвіть основні елементи перекриттів.

10. Що зумовлює ступінь вогнестійкості перекриттів?

11. Як шум впливає на людину? Роль перекриттів.

12. У чому особливості влаштування дерев’яних перекриттів?

13. Які відмінності мають монолітне та збірно-монолітне перекриття?

14. Які вимоги висувають до підлог?

15. Назвіть основні конструктивні елементи підлог.

16. Надайте характеристику різним типам підлог.

17. Охарактеризуйте суміщене та горищне покриття.

18. Що зумовлює застосування різних типів покриттів?

19. Назвіть переваги інверсійної покрівлі.

20. Що впливає на вибір форми даху?

21. З чого складається несуча частина підвісної стелі?

22. Назвіть основні групи будівельних матеріалів для влаштування покрівлі.

23. Що означає СМ-30-12?

24. Назвіть типи ліфтів за призначенням.

Іема 6. ШВИДКОМОНТОВАНІ БУДІВЛІ (НІМБ)

будівництва); будівля починає «працювати» значно раніше, ніж збудована традиційним способом (замовник швидше отримає прибуток, поверне кредити).

Реалізація проекту передбачає виконання таких етапів: розроблення бізнес-плану; ТЕО будівництва; вибір земельної ділянки; передпроектні пропозиції (вибір генпроектуваль- ника); вибір генпідрядника; проектування: ескіз, проект; вибір підрядників; експертиза проекту; початок будівництва (відбу­вається паралельно з розробкою робочої документації); будівництво; здача об’єкта в експлуатацію.

Важливо залучити до реалізації проект) кваліфікованого проектувальника ще перед затвердженням бізнес-плану. Мета: узгодження пропозицій постачальника з умовами будівельного майданчика, нормативними та технологічними вимогами. Особлива увага приділяється протипожежним та санітарним нормам. Крім того, необхідно отримати вихідні дані щодо ділянки забудови: топографічна зйомка, геологія та інші інженерно-технічні умови; провести попередній кошторисний розрахунок.

Важливим фактором є наявність у постачальника влас­ного виробництва на території України, що дозволить контролювати якість продукції, терміни її постачання, опера­тивно реагувати на можливі зміни в проекті. Якщо в кінці 90-х років XX ст. послуги з будівництва ШМБ пропонували київські будівельні фірми «Каркас», «Базіс-СК», «Київміськбуд». «Раннила Киев», то останніми роками нову технологію впроваджують провідні будівельні організації в регіонах: «Мастер-Буд», «Базіс» та «Агро-Союз у Дніпропетровську. «Металіст-Стройметалконструкція» в Харкові, «Миколаї- вбудмеханізація» та ін.

Правильний вибір матеріалів залежить від місця розташування об’єкта будівництва (постачання матеріалів на будівельний майданчик); кліматичних умов регіону: швидкості ведення монтажу; гарантій виробників матеріалів та виробів; довговічності конструкцій; технологій виробничих процесів; архітектурно-об’ємних рішень та інтер’єру споруди.

2. Каркаси шмб

Нині в Україні найбільш розповсюджені металокаркасні, залізо- та сталезалізобетонні ШМБ. Каркас металокаркасних ШМБ (рис. 6.2) залежно від можливих навантажень монтується з металевих зварювальних чи прокатних двотаврових профілів, швелерів, тонкостінних холоднокатаних («легких») профілів. Каркаси з холодногнутих профілів використовують для невеликих споруд, без кранів та перекриттів, з прольотом до 24 м. Металокаркасні ШМБ знайшли широке застосування: у будівлях торгового, виставкового, промислового, складського, адміністративного призначення. Крім того, «легкі профілі- широко застосовують як прогони покрівельної та стінової системи в будівлях з каркасом з гарячекатаних профілів.

Використання гарячекатаних профілів знижує вагу ' тороджувальної конструкції до 15-16 кг/м^ та зменшує

д.!і.н> металоємність будівлі. Залізобетонні безкаркасні :і:МБ складаються з великовузлових елементів (стінові, ■іокрівельні, карнизні панелі, плити перекриття, колони), які ..оєднують несучі та огороджувальні функції. Основний г.земент будівлі - секція, що складається з двостінових пане- :е;'і та однієї покрівельної. С'талезалізобетонні конструкції

з ;:користовутоть на будівництві одно- та багатоповерхових 'удівель складних конфігурацій, з різною висотою поверхів. Несучий каркас виконується з трубобетонних колон, стале

• _зізобетонних ригелів та плит пер^^иття.

■ЧХ

6.4. Види покрівлі шмб

. розповсюджуючи полум'я, мають низький.ступінь Це самозатухаючий матеріал.

• несучий (висота профілю 45-60 мм - призначений для створення суцільної несучої основи покриттів, для конструкції покриттів та перекриттів промис­лових і громадських об’єктів).

6.5. Економічні та експлуатаційні характеристики

Накопичення економічних показників ШМБ відбу­вається вже на етапі проектування. Типи проектування ШМБ: типове та індивідуальне. Типові проекти орієнтовані на визначену сферу бізнесу. Найбільш широко їх викорис­товують для будівництва торгових павільйонів, автосервісів, АЗС, кафе тощо. Придбання повнокомплектної будівлі типового планування дозволяє суттєво скоротити час та витрати на будівництво за рахунок зведення етапу проектування до прив’язки об’єкта до місцевості, коротких строків поставки і комплектації із вже готових елементів. Типовий проект може бути адаптований до умов замовника. Змінними показниками є розміри будівлі, тип та товщина утеплювача сендвіч-панелей, колір, наявність полімерного покриття та ін. При будівництві великих об’єктів (більше 1-

2. тис. м²) для замовника більш цікавим є будівництво за індивідуальними проектами (врахування місцевих снігових та вітрових навантажень, типів грунтів, максимальне вико­ристання земельної ділянки).

-у

Приміщення площею 4 тис. м може бути споруджене за 6-8 тижнів, 4 тис. м² - 7-9 тижнів, 8 тис. м² - за 8- 10 тижнів.

Питання для самоперевірки

1. Назвіть галузі застосування ШМБ.

2. У чому переваги «швидкісних» технологій?

3. Назвіть основні етапи реалізації проекту ШМБ.

4. Що зумовлює правильний вибір матеріалів для спорудження ШМБ (об’єкта)?

5. Охарактеризуйте металокаркасні ШМБ.

6. Надайте характеристику залізобетонним ШМБ.

7. Коли застосовують сталезалізобетонні конструкції?

8. Назвіть основні види огороджувальних конструкцій ШМБ.

9. Надайте класифікацію вітчизняних сендвіч-панелей.

10. Де застосовують полікарбонатні панелі?

11. Охарактеризуйте будівельний матеріал профнастил.

12. Назвіть фактори, що впливають на економічні та експлуатаційні характеристики ШМБ.

7„ ОСНОВИ БУДІВЕЛьКО; Ч ПРОЕКТУВАННЯ

інструкцій, кошторисів, технологічних рішень майбутнього лгобництва, технологічних обгрунтувань будівельного ви-

• Зиицтва із спорудження об'єкта, економічних розрахунків пояснювальної записки.

Здійснюється проектування спеціалізованими органі за- ними, які називаються проектними інститутами. Проектні -:титути поділяються на галузеві та функціональні. Галузеві -гститути розробляють будівельну частину будівель і споруд .тлузевого напряму. Функціональні інститути, як правило, .тнадають технічну документацію та обгрунтування техно- продукції майбутнього виробництва. Об’єкти житлово- ■пмунального та цивільного будівництва проектуються в .повному спеціалізованими об'єднаннями. Останнім часом .найшли застосування нові форми організації- проектно-

Ч чвельні фірми.

2$ Основним документом, що регулює правові та

фінансові взаємовідносини між замовником та виконавцем проектної документації, є договір (контракт). Як правило, замовник укладає генеральний договір на проектування з галузевою проектною або проектно-будівельною органі­зацією. Водночас за участі генерального проектувальника укладаються договори на виконання спеціалізованих та складних проектних робіт з іншими юридичними та фізич­ними особами, які отримали на них право. Договір (контракт) повинен включати завдання на проектування (АПЗ'), у якому викладаються як загальні, так і специфічні вимоги на розробку проектної документації для різноманітних об’єктів. Основ­ними загальними вимогами до об’єктів виробничого та житлового призначення є вимоги до архітектурно-будівель­них, об’ємно-планувальних та конструктивних рішень, вимоги з розробки інженерно-технічних заходів цивільної оборони та заходи, що попереджують надзвичайні ситуації, вимоги з розробки природоохоронних заходів. Порядок надання АПЗ та ТУ щодо забезпечення об’єкта архітектури наведено у додатку 5.

Специфічними вимогами до завдання на проектування об’єктів виробничого призначення є відображення в ньому основних техніко-економічних показників об’єкта (потуж­ність, виробнича програма), вимоги до технології та режиму роботи підприємства, до якості конкурентоспроможності та екологічності майбутньої продукції, виділення в завданні черг будівництва та пускових комплексів, вимоги щодо перспективного розширення виробництва та його асиміляції (перепрофілювання).

Разом із завданням на проектування замовник повинен представити вихідні документи та матеріали, які включають: обґрунтування інвестицій для будівництва об’єкта; рішення місцевого органу виконавчої влади про погодження місця розташування об’єкта (акт вибору земельної ділянки); відомості про проведені із суспільством обговорення рішення про спорудження об’єкта; технічні умови на користування об’єкта джерелами постачання, інженерними мережами та комунікаціями; матеріали, що характеризують соціально- економічний стан, природне середовище, санітарно-епідемічні умови в районі будівництва. Слід розрізняти економічні та інженерні (технічні) вишукування.

При проведенні економічних вишукувань встанов­люється доцільна потужність та річний обсяг випуску продукції, обсяги та структура майбутніх перевезень, оцінка компенсації за будівлі і споруди, які підлягають зносу, а також інші показники, необхідні для проведення економічних обґрунтувань проектних рішень. Економічні вишукування повинні включати елементи маркетингових досліджень реалізації інвестиційних проектів з метою вивчення ринку збуту продукції або надання послуг.

Інженерні (технічні) вишукування проводять для 'езпечення проектувальників матеріалами натуральних то- гдфічно-геодезичних, інженерно-геологічних та інже- .: п п-гідрологічних обстежень та зйомок. Матеріали інже- . ;:;;іх вишукувань можуть бути оформлені у вигляді карт., обмірювальних креслень існуючих на майданчику лови будівель і споруд, підземних та наземних мереж і

• іунікацій, а також іншої документації.

2. Стадії та зміст проектної документації

Проектна документація повинна, як правило, розроб- ^::лся на конкурсній основі, зокрема через торги (тендери) та -: ектні роботи. Проектні рішення повинні відповідати лпжавним нормам (ДБН), правилам та стандартам.

Незалежно від форм власності, джерел фінансування та :_:ежності проекту документація підлягає державній . -лпертизі.

Основною відповідальною особою за якість проектної -: лументації є головний інженер проекту (ПП) або головний _-\:тектор проекту (Г'АП), який здійснює контроль за -галізацію проектних рішень при спорудженні об'єкта.

Проекти розробляються за принципом «від загаль- -:то- до часткового». Такий підхід дозволяє зменшити п'лцевтрати та прискорити пошуки найкращого проектного -палення. коли деталізація проектних розробок зростає від лного етапу до іншого у міру зменшення ділянки пошуків.

Проектна підготовка будівництва згідно з постановою ■'аоінету Міністрів України від 17.08.1998 р. № 1308 «Порядок .твердження інвестиційних програм і проектів будівництва .і проведення їх комплексної державної експертизи», як пгавило, складається з трьох етапів.

На першому етапі визначається мета інвестування, визначення та потужність об'єкта будівництва, номенкла­тура продукції або послуг, місце розташування об'єкта: наводиться оцінка можливостей фінансування та досягнення намічених техніко-економічних показників.

На основі результатів розробки першого етапу замов­ник представляє в місцеві органи законодавчої влади прохання (декларацію) про наміри. У проханні про наміри для нлообничих об'єктів наводяться технічні та технологічні дані н-но підприємство, приблизна кількість робітників і .лужбовців та приблизна потреба підприємства в сировині і матеріальних ресурсах, міркування про можливий вплив підприємства на навколишнє середовище, забезпечення працівників житлом та соціально-побутовими послугами.

Прохання про наміри повинно утримувати інформацію про джерела фінансування та використання майбутньої продукції.

На етапі обґрунтування інвестицій, якщо прохання про наміри ухвалене відповідними структурами, приймається

рішення про господарчу необхідність, технічні можливості, комерційну, економічну, та соціальну доцільність інвестицій.

Результати другого етапу є основою для подальшої розробки погодження, експертизи та затвердження проектної документації, яка є третім етапом проектної підготовки будівництва.

Слід розрізняти дві стадії проектування. Перша стадія - техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) - включає два пер­ших етапи проектної підготовки будівництва. Особливо важливим документом на цій стадії є «Обґрунтування інвес­тицій будівництва об’єкта», до складу якого включаються матеріали маркетингового аналізу ринку, обґрунтування вибраної технології основного та допоміжного виробництва, аналіз забезпечення сировиною та енергетичними ресурсами, об’ємно-планувальні та конструктивні рішення, тривалість та черговість будівництва, а також оцінка ефективності інвестицій.

Матеріали розділу «Обґрунтування інвестицій» можуть бути використані не тільки для подальшої розробки проектної документації, але і для розробки бізнес-планів, проведення соціологічних досліджень та переговорів про надання суб­сидій і податкових та інших пільг. Бізнес-план у цьому разі складається для підтвердження платоспроможності та фінан­сової стійкості інвестора.

Затвердження розділу «Обґрунтування інвестицій» здійснюється на основі висновків державної експертизи та рішення органів виконавчої влади про погодження місця спорудження об’єкта.

На другій стадії - розроблення робочої документації - здійснюється деталізація архітектурно-конструктивних рішень у кресленнях, розробляється організаційно-технічна частина будівельного виробництва із спорудження об’єкта, складаються уточнені кошториси вартості будівництва.

Вся проектна документація супроводжується поясню­вальною запискою.

Для технічно нескладних об’єктів проектна докумен­тація складається на одній стадії - розроблення робочого проекту.

Проект включає такі розділи:

1. Загальна пояснювальна записка.

2. Генеральний план забудови і транспорт.

3. Технологія основного та допоміжних процесів майбутнього виробництва.

4. Організація та умови роботи працівників майбут­нього виробництва.

5. Управління майбутнім виробництвом та підпри­ємством, організація умов і охорона праці робітни­ків та службовців.

6. Архітектурно-будівельні рішення.

7. Інженерне обладнання, мережі та системи.

8. Організація (ПОБ) та технологія (ПВР) будівництва.

9. Охорона навколишнього сер .довища.

10. Інженерно-технічні заходи цивільної оборони.

11. Кошторисна документація .

12. Розрахунки ефективності інвестицій.

У загальній пояснювальній записці надається інформа- = про проектну потужність об'єкта, номенклатуру, якість та . у'рентоспроможність продукції, потреби об’єкта в -гсурсах, відомості про соціально-економічні та екологічні . ви району будівництва, основні показники генерального

забудови, інженерних мереж і комунікацій та інші _-_ктеристики реалізації інвестиційного проекту.

Генеральний план забудови та транспорт включають -•дзники генерального плану, внутрішньовиробничого та гніїннього транспорту, основні рішення вертикального снування майданчика, заходи з опорядження та озеленення : ги торії, транспортні схеми постачання матеріалів, конст- -:пій та інші відомості.

Технологія основного та допоміжних процесів майбут-

• : :о виробництва розкриває характеристики технології .лнбутньої продукції, трудомісткості її створення, пропозиції .. до організації контролю якості майбутньої продукції, _:пвно-енергетичний та матеріальний баланс технологічних ; ліесів, технічні рішення щодо попередження забруднення околишнього середовища відходами майбутнього вироб- нцтва.

Використання АСУ, кількість та оснащеність робочих ::сць. санітарно-гігієнічні умови роботи працівників, заходи з хорони праці і техніки безпеки характеризують організа- ..пно-функціональну структуру управління підприємством.

Розділ «Архітектурно-будівельні рішення» містить .-■.ломості про інженерно-геологічні, гідрологічні умови

• айданчика забудови, обгрунтування архітектурно-конструк- лпзних рішень, заходи зі зниження шкідливих умов праці виробничий шум. вібрації тощо).

Відомості про санітарно-технічне обладнання, мережі електропостачання, системи водо-, тепло-, газопостачання арактеризують забезпечення майбутнього підприємства голою, теплом, газом, електроенергією та влаштування каналізації і системи вентиляції.

Розділ «Організація будівництва» передбачає розробку проекту організації будівництва (ГГОБ) згідно з рекомен­даціями і вимогами (нормами) ДБН при спорудженні об’єкта.

У розділі «Охорона навколишнього середовища» надано заходи із зниження шкідливого впливу на навколишнє сере­довище як у період будівництва об’єкта, так і при наступній експлуатації підприємства.

У розділі «Інлсенерно-технічні заходи цивільної оборони» вирішується питання захисту населення та території з надзвичайних ситуаціях природного і техногенного характеру.

2$ Розділ «Кошторисна документація» містить зведені

кошторисні розрахунки вартості будівництва та зведені витрати матеріально-технічних і трудових ресурсів, об’єктні та локальні кошторисні розрахунки з розподілом на окремі конструктивні види робіт, зокрема на вишукувальні та проектні роботи.

У розділі «Розрахунки ефективності інвестицій» уточнюються показники ефективності капітальних вкладень, які були наведені раніше в «Обґрунтуванні інвестицій».

На основі затвердженого проекту розробляється робоча документація, яка включає локальні кошториси, відомості обсягів об’ємів робіт і потреби в матеріалах, деталях і конструкціях, комплектуючі відомості і замовлені специфікації обладнання, устаткування, а також проект виконання робіт (ПВР) з конкретною календаризацією всіх процесів, пов’язаних з будівництвом об’єкта.

3. Затвердження проектної документації

Проектна документація - ЕП, ТЕО, П, РП

(затверджувана частина) погоджуються з місцевими органами містобудування і архітектури відповідно до місцевих правил забудови стосовно архітектурно-планувальних рішень, розмі­щення, раціонального використання наміченої для надання території, відповідності обраних рішень вимогам архітек- турно-планувального завдання, містобудівної документації.

На затверджуваній стадії погоджується напрямок мереж інженерних комунікацій. Затвердженню підлягає лише одна стадія, визначена в АПЗ.

За наявності особливих умов розташування об’єкта (історичні зони міст, оповзневі території та ін.) необхідно за вказівкою органів містобудування та архітектури (в АПЗ) погодити проектну документацію з відповідними орга­нізаціями.

Якщо виникають спірні питання - остаточне рішення приймає Держбуд України.

Проектувальник несе відповідальність за якість проект­них рішень та дотримання вимог нормативних документів відповідно до чинного законодавства.

У випадках, коли у проектній документації на реконст­рукцію не передбачені зміни містобудівних умов, фасадів будівель, умов транспортних зв’язків, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, а також не пору­шуються вимоги нормативних документів з проектування, погодження проектної документації не проводиться.

Погодження з органами містобудування та архітек­тури необхідне у випадку:

• зміни кольорового вирішення фасадів;

• зміни архітектурних рішень, які впливають на характер оточуючої забудови, що склалася раніше;

• зміни конструкторських рішень, які можуть спричинити небезпечні ситуації у майбутньому.

Проектна документація на всіх стадіях не підлягає

погодженню з підрядником, якщо це не передбачено завдан­ням на проектування.

Погодження проектних рішень з організаціями, визначеними законодавством, управліннями містобудування та архітектури й експлуатуючими службами здійснюються в одній інстанції вказаного органу в термін до 15 днів, якщо законодавчими та іншими нормативними актами не передбачені інші терміни.

ЕП, ТЕР, П, РГІ (частина, що затверджується) до затвердження підлягають обов’язковій комплексній експер­тизі згідно із законодавством незалежно від джерел фінансування будівництва.

Комплексна державна експертиза проводиться службами Укрінвестекспертизи, як відповідальним виконав­цем, із залученням представників органів державного нагляду

з питань санітарно-епідеміологічного стану населення, екології, пожежної безпеки, охорони праці та енергозбе­реження.

Організації (служби, підрозділи), що виконували державну експертизу й видми рекомендації, несуть відпо­відальність за експертні висновки, які с підставою для інвес­тора (замовника) прийняти своє рішення щодо затвердження проектної документації.

Відповідно до зауважень комплексної державної експертизи, що пов’язані з порушенням законодавства та нор­мативних вимог, замовник і проектна організація зобов’язані внести зміни та доповнення в проектну документацію.

Представлення проектної документації (ТЕС), ТЕР, ЕП, 77, РП) на погодження., експертизу та затвердження с обов ’язком замовника.

Проектувальник, якщо це необхідно, бере участь у розгляді проектних рішень в експертних організаціях. За дорученням замовника представлення проектної документації та погодження та експертизу може взяти на себе проекту- зальник за його згодою та за окрему платню.

Затвердження проектної документації інвестором і замовником) є фактом прийняття під його повну відпові­дальність рішень, передбачених у документації - перед державою за дотримання обов'язкових вимог нормативів та нормативних документів, порядку погодження та експертизи проектної документації.

Проектна документація (ЕП. ТЕР, ТІ, РГ1) затверджується за наявності позитивного комплексного висновку державної експертизи.

4. Якість проектних рішень

Під якістю продукції мається на увазі сукупність властивостей продукції, які обумовлюють її придатність задовольняти певні вимоги відповідно до її призначення.

До проекту як моделі майбутніх основних фондів висувають такі вимоги:

1. Ефективність використання часових, трудових та мате­ріально-технічних ресурсів як під час будівництва, так і при наступній експлуатації будівель та споруд.

2. Забезпечення соціальних, екологічних, естетичних та інших критеріїв.

3. Відповідність рішень проекту будівельним нормам і прави­лам та вимогам іншої нормативної документації.

5. Показники якості проектів

Сукупність показників якості будівельних проектів

може бути класифікована за такими ознаками:

• за кількістю властивостей, які враховуються: оди­ничні, комплексні, інтегральні;

• за формою виразу: кількісні (вартісні та натуральні), якісні;

• за змістом показника: технічні, технологічні (буді­вельно-технологічні та експлуатаційно-техноло­гічні), соціальні, екологічні та естетичні;

• за фактором часу: статичні та динамічні;

• за ступенем визначеності: детерміновані та стохас- тичні;

• за формою врахувань: абсолютні та відносні. Одиничним показником якості проекту є показник,

який характеризує тільки одну властивість проекту. Таким показником може бути, наприклад, несуча здатність запроек­тованої конструкції.

Комплексні показники якості проекту звичайно визначаються на базі одиничних показників з урахуванням їх вагомості. Коефіцієнти вагомості виявляються за допомогою експертного, статистичного та інших методів. За комплексний показник якості проекту можна запропонувати показник нау­ково-технічного рівня запроектованої будівлі. Інтегральний показник відображає відношення корисного ефекту від експлуатації або споживання продукції до загальних затрат на її створення. Прикладом інтегрального показника якості проекту може служити відношення приросту рівня надійності функціонування запроектованого об’єкта до величини збільшення (для досягнення мети) його кошторисної вартості.

Кількісний вираз якості забезпечує об’єктивність і конкретність в оцінці переваг (недоліків) порівнювальних варіантів. Вони виражаються у вартісній (грошовій) та

2 З

натуральній формі - фізичних одиницях (т, км, м , м , шт). Але не завжди характеристики проектних рішень можуть бути представлені в кількісній формі. У даному випадку для оцінки порівнювальних проектних рішень використовують показ­ники, які мають якісну форму виразу.

Технічні показники якості проектів об’єднують показ­ники надійності (міцність, морозостійкість тощо) та довговіч­ності (тривалість експлуатації будівель і споруд). Технологічні

-.У'шки характеризують проектні рішення за ступенем ; пзолення В НИХ ВИМОІ високої і/ОО.цуКТКВНОСТІ праці як при . .. рудженні об'єкта, так і при йоги експлуатації. До ергоно- -.их показників відносять рівень шуму, вібрації, токсич-

• .освітлення тощо. Економічні показники відображають помічну ефективність капітальних вкладень та витрати г:-.;-рсів під час будівництва та експлуатації будівель і споруд. Одночасне врахування грошових та натуральних : хазників обумовлює вибір проектних рішень методами :-:.пертних оцінок при багатокритеріальному підході ефектив­ні; цих проектних рішень.

До допоміжних показників оцінки проектних рішень : дносять:

• питому трудомісткість робіт (формули 7.Е 7.2) - -пірати праці на одну гривню кошторисної вартості у. дівельно-монтажних робіт або на один кубічний метр

'‘ему будівлі;

=-^-. (7.1)

в_ШЇ,

к_г=^, (7.2)

V

де Т_ЗАГ - трудовитрати за об’єктом (чюд.-год)\

В, - кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт (гри):

• - будівельний об'єм об'єкта (лЧ);

• частку будівельно-монтажних робіт у загальному обсязі капіталовкладень обчислюють за формулою;

к_ш,=^-100%. (7.3)

К

де К - загальна сума капітальних вкладень за об’єктом (грн):

• коефіцієнт забудови території визначають за формулою:

(7.4)

^ і

де /д, - площа забудови об’єкта;

Е₃ - загальна площа ділянки забудови.

Показники оцінки проектних рішень можна звести в єдину систему, яку відображено на рис. 7.1.

Трудомісткість

продукції

Питання для самоперевірки

104

Теплозабезпечення ЗРГ, у тому числі вбудованих чи

• 'удовано-добудованих у будівлях різного призначення, може гдйснюватися:

У від зовнішніх мереж;

• від власних автономних джерел.

При теплозабезпеченні від зовнішніх мереж залежно в:д місцевих умов у ЗРГ обладнують індивідуальний тепловий пункт (ІТИ) або вузол управління (ВУ). В окремих випадках ■'.ожливе влаштування загального для ЗРГ та будівлі, в яку він вбудований (прибудований), ІТП чи ВУ з окремими для ЗРГ У тильниками теплової енергії та води.

За місцем розміщення генератора тепла опалювальні „лстеми поділяються на:

Місцеві ; Генератор тепла й опалювальні прилади і

І знаходяться в опалюваному приміщенні | і (опалення пічне, газовими й електрич- І І ними приладами)

Центральні І Генератор тепла розміщено за межами і І опалювального приміщення і

106

Найбільш розповсюдженими с радіатори, які віддають тепло випромінюванням і частково конвекцією (камінний тип). Вони складаються з окремих секцій, що дозволяє збирати прилади різної площі, і можуть бути ребристими чи плоскими. Виготовляються зі статі, чавуну, алюмінію, кераміки, фарфору.

Широко використовуються також конвектори (рис. 8.1), які віддають тепло за рахунок циркуляції повітря (конвекційний тип). Кімнатне повітря надходить у прилад через нижній отвір, стикаючись із нагрівальною поверхнею (ребриста труба), нагрівається і виходить через верхній отвір. За рахунок руху повітря інтенсивність теплообміну збільшується порівняно з радіаторами на 20%. У конвектор довжиною понад 0,55 м може бути вмонтований зволожувач повітря.

металевий нагрівальний провідник

У ЗРГ застосовується як центральна,, так і місцеві системи опалення. Джерело постачання -- міська мережа теплофікації від ТЕЦ або районних котелень, групові або індивідуальні опалювальні котельні.

Систему опалення і параметри теплоносія обирають за рекомендаціями СниП 2.04.05 - 86 «Отопление, вентиляция и кондиционирование ».

В їдальнях, розміщених у допоміжних будівлях різних підприємств та установ, дозволяється використовувати сис­теми парового опалення низького тиску (до 0,7 атм). У неопа- лювальних приміщеннях дозволяється газове опалення з інфрачервоними випромінювачами.

Водяне опалення, як правило, має примусову цирку­ляцію теплоносія (рис 8.3). Системи водяного опалення з природною циркуляцією теплоносія використовуються тільки для будівель невеликої довжини, у випадках, коли немає централізованого теплопостачання. Радіус дії систем з природною циркуляцією - не більше 30 м по горизонталі, а відстань від середини висоти котла до центру нижнього опалювального приладу - не менше 3 м.

110

! 11

112

Прикладом місцевої припливної вентиляції є теплові -пвітряні завіси, які застосовують для зменшення надходження холодного зовнішнього повітря через відкриті озерні блоки. При цьому назустріч холодному повітрю полається тепле (з температурою до 50° С) плоскими ; гоуменями. з достатньо великою швидкістю (10... 15 м/с).

Обладнання систем примусової вентиляції

У системах припливно-витяжної вентиляції (рис. 8.4) ісутні основні елементи наведених видів вентиляції.

• виробничих (крім гарячих цехів і мийних), адмініст­ративних приміщеннях;

• убиральнях, умивальнях, душових (природна венти­ляція);

• холодильних камерах для овочів та фруктів;

• холодильних камерах для харчових відходів.

Окремі припливні системи вентиляції проектуються для:

• торгових залів та приміщень, що прилягають до них (буфет, роздавальна, сервізна, вестибуль);

• мийних і гарячих цехів з приміщеннями, що приля­гають до них (холодний, м’ясо-рибний, овочевий цехи);

• решти приміщень.

Не вентилюються: холодильні камери для зберігання всіх видів продукції (крім фруктів, ягід, овочів, напоїв і харчових відходів) та шлюз до камери харчових відходів.

Обираючи кількість витяжних і припливних систем, необхідно врахувати можливий радіус дії одного вентиляцій­ного центру. Для природної витяжної вентиляції він не пере­вищує 8 м, для системи механічної вентиляції - близько 40 м.

Основне обладнання систем вентиляції розміщують у припливних і витяжних камерах. Приміщення, які потребують максимальних повітрообмінів, повинні бути наближені до венткамер. Розміри вентиляційних камер у плані визначають, виходячи з габаритів обладнання, що там встановлюється. Орієнтовно можна прийняти площу венткамер продук­тивністю 5-10 тис.м³/г близько 12-16 м².

Припливні камери необхідно максимально наближати до місць забору повітря. У камерах розміщують вентилятори у агрегаті з електродвигунами, калориферами, і, у разі запи­лення зовнішнього повітря, - з фільтрами. Вентиляційні камери витяжних систем розміщують якнайближче до місць викиду повітря в атмосферу, щоб запобігти влаштуванню напірних повітроводів у будівлі. їх розміщують найчастіше у верхніх поверхах, на горищі або на покрівлі, якщо це не шкодить архітектурному вигляду будівлі. У витяжних камерах встановлюються тільки вентилятори з електродвигунами і фільтри для попереднього очищення повітря, що викидається.

Системи вентиляції з природною спонукою (гравітаційні)

Принцип дії - за рахунок різниці густини, тиску та температури внутрішнього і зовнішнього повітря. До пристроїв вентиляції з природною спонукою відносять вентканали в конструкціях будівлі, кватирки, фрамуги, вікна, двері, елементи зовнішніх огороджень.

Системи вентиляції з механічною спонукою (рис. 8.5. 8.6) Переваги:

• великий радіус дії;

• можливість зміни в широких межах обсягів приточного і видаляємого повітря;

• можливість очищення, підігріву приточного повіт­ря та очищення забрудненого повітря перед вики­дом його до атмосфери;

незалежність роботи від метеорологічних умов. Недоліки:

значна вартість споруд та їх експлуатація;

• підвищений шум та вібрація.

Кондиціонер вже давно є невід’ємним атрибутом будь- якого сучасного офісу, закладів ресторанного господарства та ін.

За конструктивними особливостями усі місцеві конди- ціонери умовно можна поділити на два великих класи: моноблочні кондиціонери - складаються з одного блоку (віконні, мобільні і т.д.) - спліт-системи (від англійського

• split» - роздільний) складаються з декількох блоків. У спліт- системах роздільними є: головний пристрій кондиціонера І внутрішній блок, що знаходиться усередині приміщення) і виконавчий блок з компресорною частиною (зовнішній блок, то знаходиться за межами приміщення).

Моноблочні кондиціонери

Віконні кондиціонери (рис. 8.7). Віконним називають поноблочний кондиціонер, який встановлюють у віконному творі або тонкій стіні. Порівняно зі спліт-системою віконний кондиціонер під час роботи має більше шуму та зменшує площу скління, оскільки жорстко прив’язаний до віконного

• твору.

Завдяки відносно невеликій вартості, легкості монтажу, :еншій кількості фреону в системі, віконні кондиціонери подовжують користуватися попитом. Для монтажу віконного

ондиціонера не потрібно спе- піатьних навичок та інструментів, тому встановити його під силу навіть починаючому столяру.

До того ж, віконні конди- пгнери мають ще один плюс - '-.льшість з них здійснюють част-

• _зу витяжку повітря, яке про- лить через апарат. В цьому ви- падку надходження свіжого повіт-

• в приміщення відбувається через щілини в дверях та н:-:нах. Якщо ви придбати віконний кондиціонер, необхідно ^_г.:‘ятати, що:

• його небажано загороджувати щільними шторами чи жачюзі, адже тоді робота кондиціонера спря­мована не на приміщення, а у простір між вікном та шторами;

г обираючи віконний кондиціонер, необхідно пере­вірити, що його ширина менша за ширину стіни;

г якщо у вашому закладі встановлено вітражі або склопакети в рамках з ПВХ чи алюмінію, вартість монтажу кондиціонера дуже висока. До того ж. в цьому випадку кондиціонер не зможе працювати «на витяжку»;

г встановлюючи віконний кондиціонер, необхідно пам’ятати, що на відстані 1,5-2 м від нього у напрямку викидання холодного (нагрітого) повітря краще не сідати.

Підлогові та мобільні кондиціонери (рис. 8.8). Перший :: здійснює викидання нагрітого повітря через гофрований _ ■ пнг у навколишнє середовище. Зазвичай шланг виводять у

кватирку, відчинені двері чи вікно. Але через цю щілину легко надходить гаряче повітря з вулиці, тому є сенс зробити закритий заглушкою спеціальний отвір у віконній рамі або стіні, прибравши яку, можна вивести шланг, через котрий

видаляється нагріте повітря. Взимку ’вЙВНЬВ заглушки закривають і мобільний

/’ , кондиціонер працює як звичайний

тепловентилятор, якщо в ньому є І функція нагріву.

I Другий тип - мобільні спліт-

системи, які мають як внутрішній, так і зовнішній блоки. Між собою вони пов’язані гнучким шлангом, в якому знаходяться фреонові трубки та X електричний кабель. Робота такого

• кондиціонера майже не відрізняється

від дії звичайної спліт-системи, за Рис. 8.8. Підлоговий винятком того, що мобільний кондиціонер кондиціонер не потребує монтажу.

Для його роботи необхідно винести за двері зовнішній блок, або вивісити його за вікно, закріпивши ременем.

Спліт-системи

Сьогодні в Україні кондиціонери типу спліт-системи одержали найбільш широке поширення. Відомо, що спліт- система складається з двох частин - зовнішній блок (вико­навчий) і внутрішній (головний). Завдяки цьому найбільш гучна і громіздка частина кондиціонера знаходиться поза приміщенням. У результаті такого конструктивного вико­нання внутрішній блок можна розмістити практично в будь- якому зручному місці. Зовнішній і внутрішній блоки кондиціонера з’єднані між собою електричним кабелем і мідними трубами, по яких циркулює холодоагент (фреон R 22). Більшість сучасних спліт-систем мають різні додаткові функції, а саме: режим обігріву, яким зручно користуватися в міжсезоння (весна, осінь); режим осушення, при якому змінюється частота обертів вентилятора внутрішнього блоку, тим самим вибирається режим найбільшого конденсування вологи, що міститься в повітрі, на внутрішньому теплооб­міннику; режим вентиляції, коли повітря просто прокачується через фільтри тонкого і грубого очищення, встановлені у внутрішньому блоці кондиціонера для очищення повітря від пилу, тютюнового диму, пилка рослин та ін. Усі сучасні спліт- системи забезпечені пультом дистанційного керування (ПДУ) з рідкокристалічним дисплеєм. За його допомогою задаються: режим роботи кондиціонера, температура в приміщенні. Також із ПДУ можна встановити час включення чи відключення кондиціонера. Крім цього, ПДУ регулюються швидкість і напрямок потоку охолодженого повітря та інші параметри.

Спліт-системи розрізняють ы конструктивним вико- . -,'іям внутрішніх блоків. Вони полі лаються таким чином:

а- настінна сшііт-система;

• мультіспліт-система ;

г колонна спліт-система:

• касетні спліт-системи ;

• спліт-системи, що розміщуються на підлозі ЧИ ПІД стелею;

• канальна спліт-система.

Настінні кондиціонери (рис. 8.9). Кондиціонери цього типу можна назвати «побутовими». Простота конструкції, монтажу, обслуговування та експлуатації сприяє популярності лих моделей. їх встановлюють у жит­лових квартирах, невеликих офісних приміщеннях, окремих торгових точках та об'єктах побутового обслуговування.

Такі кондиціонери складаються з блока, ^: ^

;ло кріпиться на даху або стіні з боку ;ї

вулиці й одного або декількох (у ■»* ■

випадку мультиспліт-системи) внутріш-

нього блока, який монтується до стіни

всередині приміщення, як правило,

ближче до стелі. Рис. 8.9. Настінний

Для сучасних спліт-систем харак- кондиціонер

терні функції: режим нагрівання для весни, осені; режим сушіння; режим вентиляції (коли повітря перекачується через фільтри для очищення від пилу, тютюнового диму, пилку рослин тощо).

Управління здійснюється з пульта дистанційного керу­вання (ПДК). За його допомогою обирають режим роботи кон­диціонера. Також І1ДК встановлює час вмикання або вимикання спліт-системи, регулює швидкість й напрямок потоку охолодженого повітря.

Мультиспліт-системи (рис. 8.10). Якщо з одним зовнішнім блоком працює одночасно декілька внутрішніх, такий кондиціонер називають мультиспліт-системою. Коли кількість внутрішніх блоків більше 6, а максимальна відстань між блоками досягає 100 м, такі системи називають

мультизональними (зонально- ~

модульними) або УШ’-систе- ^

мами.

Мультиспліт-системи '*■'?'^Л'

доцільно використовувати у тому випадку, коли є необ­хідність кондиціювати декіль- Рис. 8.10. Мультиспліт- ка сусідніх приміщень. А якщо система

необхідно створити комфорт в

усій будівлі або на всьому поверсі, застосовують УКР-систему.

Канальні кондиціонери (рис. 8.13). Популярність цього _; кондиціонера зумовлена можливістю повністю сховати : грішній блок у будівельні конструкції й розташувати його

; значній відстані від зони '.луговування, а також низь- дми показниками вартості.

Перевага цих моделей :ому, що конструкція прак- тико повністю вмонтована у . пьшстелю, займаючи увесь зільний простір, тому абсо- лютно непомітна для при- .. гніх у приміщенні. Не пору-

дн-^г інтер'єр, залишаючи зовні лише повітропоглинаючі та . -.подільні решітки.

Оброблене повітря рівномірно розповсюджується в 'Чмі приміщення за рахунок відповідного розгалуження л._ зітроводів, внаслідок отримується підвищена комфортність, л-жливим пріоритетом канальних кондиціонерів є багато- лтльність - за допомогою одного блока здійснюється

• лнлиціювання повітря в декількох приміщеннях одночасно.

У стандартній комплектації канальні кондиціонери достачають з настінною панеллю керування, яка має лосконалену конструкцію та привабливий дизайн.

Для підтримки здорового мікроклімату канальні кон- ллціонери забезпечені звичайним фільтром, але у випадках . тооливих вимог до якості очищення повітря у блок вмон­товують додатковий фільтр будь-якого типу. Канальні ллндиціонери також оснащені системою низькотемпера­турного приведення в дію для більш ефективної та довговічної експлуатації канального кондиціонера в умовах низьких температур, як для нагрівання, так і охолодження.

Канальні кондиціонери -- ідеал для тотального : емпературного контролю в будинках, офісах й будь-яких промислових приміщеннях. Велика кількість сучасних офісів, готелів, магазинів, ресторанів обладнано системами каналь­ного кондиціювання повітря, що дозволяють точно регу­лювати температуру та забезпечують високий рівень комфорту й гігієни.

Для приміщень, в яких передбачена присутність великої кількості людей або робота різноманітної апаратури, існує спеціальна серія напівпромислових канальних конди­ціонерів, які можуть бути встановлені в приміщеннях навіть з невеликим міжстелевим простором.

Нагріте або охолоджене повітря подається в одному, двох, трьох або чотирьох напрямках. На зовнішній стіні, даху або балконі встановлюють зовнішній блок.

Підлогово-колонні спліт-счстеми (рис. 8.14). Колонні кондиціонери - це системи, що, як правило, мають велику потужність. Внутрішньою частиною цих приладів є колона. Ці кондиціонери зазвичай встановлюють у холах, ресторанах,

конференц-залах й подібних приміщеннях великої площі. Підлогові кондиціонери колонного типу зручні у вико- ристанні, мають елегантний зовнішній вигляд й призначені для фешенебельних приміщень.

Кондиціонери цього типу отримали широку популярність серед користувачів завдяки вели- кому спектру типів та моделей. У кондиціонерах застосовуються новітні технології - автоматичне керування, нагрівання/охолоджен- ня, незалежне сушіння повітря, ізольована вентиляція, функції таймера та ін.

Конструкція спрямовуючих заслінок дає змогу розподіляти потік повітря об’ємно по всьому приміщенню. Положення верти- кальних відображувачів встанов- люється автоматично. Розподіл потоку повітря досягає 15 метрів.

Залежно від форми й роз- міру приміщення, колонна сис- тема може бути встановлена як спліт-система канального типу,

тобто розподіляти охолоджене або нагріте повітря по системі вентиляційних каналів. При цьому ефективність використання кондиціонера значно збільшується.

У цих моделях, як правило, широкоекранний рідинно- кришталевий екран на панелі кондиціонера, що доповнює експлуатаційні можливості.

Звертаючись до спеціалізованої кліматичної фірми, необхідно мати впевненість у тому, що її досвід роботи на ринку й кваліфікація персоналу дозволяє їй виконати роботу, яку ви їй довіряєте. Поцікавтесь, які саме послуги вам можуть запропонувати. Дізнайтесь про наявність ліцензії та сертифікатів, необхідних для виконання відповідних робіт, скільки часу знадобиться для виконання всього комплексу робіт з урахуванням монтажу обладнання.

Встановлення та демонтаж будь-якого обладнання передбачає виконання проектних робіт. Укладаючи угоду з фірмою на монтаж та обслуговування кондиціонера, зверніть увагу на те, щоб в тексті договору враховано всі послуги, а також терміни виконання робіт.

Гарантійне обслуговування надається виробником лише через уповноважені кліматичні компанії, які, як правило, є дистриб’юторами даної марки. Термін гарантії на конди- ціонерне обладнання зазвичай не перевищує одного року.

Сервісне обслуговування, що необхідне для забез­печення основних параметрів роботи кондиціонера, є запобіж­ником передчасного виходу з ладу обладнання. Це комплекс

• періодичного виконання, як; ;\г/--уеоують від персонал)

• тхшчних фірм високого рівня теоретичної підготовки й ізчлх практичних навичок. Крім ^voro. з причин досить

• . кої вартості діагностичної апаратури, яка використо- •гься, сервісне обслуговування піл силу лише серйозним

• ";::іалізованим комианіяім.

4. Забезпечення енергозбереження

Будівля стає енергозберігаючою не стільки через засто- ьання будь-яких особливих матеріалів, стільки завдяки про- маним архітектурно-будівельним ріяіенням та грамотним *ллотехнічним розрахункам.

Фактори, шо впливають на енергозбереження будівлі:

г місцезнаходження та висота будівлі;

'г напрямок вітрів;

• співвідношення площі зовнішніх стін до об’єму;

г взаємне розташування приміщень, що постійно опалюються, їх висота;

• розташування тамбурів;

• кількість та розміри вікон і дверей.

Вид та кількість матеріалів, що будуть застосовані, визначається лише після теплотехнічного розрахунку, оцінки кліматичних та інших впливів. Тому більшість компаній- зпробників будівельних матеріалів (у тому числі теплоізоля­ційних) розробляють цілі концепції будівництва енергозбе- і гаю них б у д і вель.

Економія енергії досягається шляхом:

У надійної теплоізоляції огороджувальних конструк­цій будівлі;

• використання ефективної системи вентиляції приміщень з утилізацією тепла;

>■ оптимізації орієнтації будівлі для отримання максимального використання сонячного світла;

’г

З кожним роком енергозберігаючі технології стають все більш иоиулярнихми. Забудовники усвідомлюють, що витративши з самого початку кошти на високоефективні теплоізоляційні матеріали, вони отримають економію на опаленні протягом всього терміну експлуатації будівлі. При цьому витрати виправдають себе вже найближчими роками, а далі компанії отримують суттєву економію. У масовому будівництві, де інвестори одні, будівельники інші, а експлуа­тують будівлю треті, питання енергозбереження вирішується в останню чергу (іноді їх вирішують взагалі формально).

Сьогодні держава радикально змінює своє ставлення до цієї проблеми. Серед останніх державних ініціатив - Указ Президента України № 1900/2005 від 31.12.2005, в якому

ініціюється створення Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетич­них ресурсів.

Крім того, з січня в Україні чинні нові норми - ДБН В.2.2-12-2005 «Житлові будинки. Основні положення». Цей документ частково торкається нових вимог до рівня енергозбереження в усіх новобудовах та будівлях, що реконструюються.

Державні будівельні норми висувають ряд вимог до забезпечення енергозбереження громадських будинків та споруд:

У об’ємно-планувальні та конструктивно-технологічні вирі­шення громадських будинків, а також системи їх інженерного обладнання повинні забезпечувати оптималь­ний рівень енерговитрат як при будівництві, так і експлуатації;

• огороджувальні конструкції будинку повинні проекту­ватися з теплозахисними властивостями, які забезпечують питоме споживання теплової енергії, що витрачається на опалення, в межах встановлених нормативів;

• площі світлопрозорих огороджень не повинні перевищу­вати величин, що регламентуються чинним нормами;

• всі будинки, що підключаються до систем централізованого теплопостачання, повинні бути обладнані пристроями для комерційного обліку теплової енергії, що споживається, встановленими на абонентських зводах;

• пристрої для комерційного обліку та регулювання теплоспо- живання в індивідуальних теплових пунктах будинків повинні проектуватися згідно з вимогами чинних норм проектування систем опалення, вентиляції та кондиціо- нування;

• системи теплоспоживання будинків тепловою потужністю 50 кВт і більше повинні обладнуватися пристроями для автоматичного регулювання теплової потужності. Будинки з фіксованої тривалістю робочого дня належить проектувати з регуляторами програмного споживання теплової енергії;

• системи витяжної вентиляції будинків повинні проекту­ватися з природним спонуканням, якщо використання вентиляції з механічним-спонуканням для окремих примі­щень не регламентовано чинними будівельними нормами за видами будинків та споруд. Встановлення дефлекторів не допускається;

• системи припливної вентиляції проектують, як правило, низьконапірними і обладнують пристроями автоматич­ного регулювання теплової потужності.

• індивідуальні джерела теплопостачання будинків від автономних теплогенераторів, які приймаються згідно з чинними нормами, слід проектувати з техніко-еконо-

126

-:ним обгрунтуванням з використанням джерел енергії, ^

відновлюються (сонячних колекторів, теплових носіїв ін.).

Тема 9. Водозабезпечення та каналізація громадських будівель

За надійністю забезпечення подачі води

2$ Згідно зі СНиП 2.04.02-84 централізовані системи

водопостачання за надійністю забезпечення водою поділяються на три категорії. Системи господарсько-питного водопроводу населених пунктів з кількістю жителів до 5 тис. осіб належать до III категорії. Для них допускається зниження подання води не більше ніж на 30% на 15 діб і менше, а також перерва в подачі води на час ремонту не більше ніж на 24 год. При кількості жителів від 5 до 50 тис. передбачається II категорія, для якої перерва в подачі води може бути до 6 годин, а зниження подачі не перевищує 10 діб. Населені пункти з кількістю жителів понад 50 тис осіб належать до І категорії, для яких зниження подачі води - не більше 3 діб, перерва - не більше 10 хв. Категорію окремих елементів системи водопостачання встанов­люють залежно від їх функціонального значення в загальній системі водопостачання.

Вода, що була використана для різних потреб у побуті або на виробництві й отримала при цьому додаткові домішки (забруднення), які змінили її хімічний склад або фізичні якості, називається стічною. До стічних вод належать також атмосферні води, які відводяться з території населених пунктів та промислових підприємств.

Забруднення стічних вод можуть бути мінеральними й органічними. До мінеральних забруднень належать пісок, глина, шлак, розчини мінеральних солей, кислот та лугів. Органічні забруднення бувають рослинного і тваринного походження. Забруднення рослинного походження містять залишки рослин, плодів, злаків, овочів, паперу. З хімічної точки зору в цих забрудненнях в основному міститься вуглець у вигляді клітко­вини. Органічні забруднення тваринного походження містять фізіологічні відходи людей та тварин, жирові речовини, органічні кислоти тощо. Основним хімічним елементом цих забруднень є азот у вигляді білкових речовин. Стічні води, крім вуглецю та азоту, містять фосфор, калій, сірку, натрій та інші хімічні сполуки.

Виділяють також так звані бактеріальні та біологічні забруднення, які в стічних водах представлені різними бакте­ріями, дріжджовими та пліснявими грибками, дрібними водо­ростями.

За фізичним станом забруднення, що містяться в стічних водах, можуть бути у вигляді розчину, колоїдів, суспензії та нерозчинених домішок. Залежно від розмірів частинок, їх маси та швидкості руху стічних вод нерозчинені речовини можуть спливати на поверхню, знаходитись у завислому стані у воді та осідати на дно. Ступінь забруднення стічних вод оцінюється концентрацією, тобто масою домішок в одиниці об’єму в мг/л

•5

або г/м .

За походженням та характером забруднень усі стічні води поділяють на побутові (господарсько-фекальні), виробничі та атмосферні. До побутових відносять води від кухонь, туалетних кімнат, душових, лазень, пралень, їдалень, лікарень, а також господарські води, що утворюються від миття приміщень.

• надходять як від житлових і іромадських оудинкш. так і від т;>вих приміщень промислових підприємств. За природою

днень стічні води можуть бути фекальними, які надходять з _:,гів і забруднені в основному фізіологічними відходами

• т-діяльності людини, та господарськими, що забруднені

• : :то роду побутовими відходами.

Атмосферні стічні води утворюються від випадання дощу . ' розтавання снігу і містять в основному мінеральні і в тлій кількості - органічні забруднення. Атмосферні стічні ^; ти. які утворюються на території промислових підприємств, тять відходи відповідних виробництв.

Відведення і знешкодження атмосферних стічних вод т:-;ож одне із завдань каналізації. При цьому слід відзначити .-олпку нерівномірність надходження цих вод. У суху погоду : ти відсутні, а під час зливи їх кількість буває значною.

Склад стічних вод вивчають з метою найбільш раціональ- : :>го визначення:

а) способу очищення стічних вод:

б) можливості використання очищених стічних вод як лжерела технічного водопостачання;

в) матеріалів труб та канатів, якими буде відводитись стічна рідина і передбачення заходів запобігання впливу на них т гічних вод.

2. Забезпечення холодною водою Вимоги до якості води

Якість води оцінюють за її складом та властивостями, після чого визначається її придатність для тих чи інших цілей. Особливо жорсткі вимоги висувають до води, яка викорис­товується для господарсько-питних потреб споживачів виробничих, житлових та іромадських будинків. Ця вода повинна відповідати вимогам ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая». Нормування концентрацій тих чи інших речовин обумовлене необхідністю забезпечення сприятливих органолептичних властивостей питної водії, нешкідливості її хімічного складу і безпеки води в санітарному відношенні. Невідповідність хоча б одного з цих нормативів вимогам ГОСТ 2874-82 дає підстави для визнання непридатності води д.ля питних цілей.

Для всіх нормованих речовин визначена лімітуюча ознака шкідливості - органолептична або санітарно-токсико- логічна. Наприклад, залізо у воді навіть у великих концентраціях (більше 0.3 мг/л) не справляє токсичної дії на організм людини, aie надає воді жовто-коричневого кольору, погіршує її смак, зумовлює розвиток залізобактерій та відкладання осаду в трубопроводах. Лімітуючою ознакою шкідливості для сполук заліза є органолептична. Те саме стосується марганцю. Навпаки, такі хімічні речовини, як сполуки стронцію, нітрати, не змінюючи органолептичних властивостей води, є токсичними для людини. Наприклад, стронцій з концентраціями понад 7 мг/л пригнічує активність багатьох ферментів. У той же час

2$ гіркий присмак у воді з’являється лише при концентраціях

стронцію більше 12 мг/л. Для таких сполук лімітуючою ознакою шкідливості є санітарно-токсикологічна.

Вміст у воді більше 500 мг/л сульфатів або 350 мг/л хлоридів надає воді солоного присмаку та викликає у людей розлади та захворювання шлунку. Ця вода має підвищену корозійну активність, більш високу некарбонатну жорсткість, руйнівно діє на залізобетонні конструкції.

На здоров’я людини суттєво впливають фтор, йод, бром, бор тощо. Так, нестача або надлишок фтору в питній воді викликають руйнування зубів та зміни в скелеті, нестача або відсутність йоду призводить до захворювання людей ендемічним зобом тощо. Отруйну дію на організм людини і теплокровних тварин справляють солі важких металів та радіоактивні елементи.

Катіони кальцію та магнію обумовлюють жорсткість води. Хоча вони не завдають особливої шкоди організму, однак їх присутність у воді у великій кількості небажана тому, що така вода малопридатна для господарських потреб. У жорсткій воді збільшуються витрати пральних засобів та мила під час прання білизни, повільно розварюються м’ясо та овочі. Жорстка вода не придатна для систем зворотного та гарячого водопостачання, для живлення парових котлів та використання в багатьох галузях промисловості. Не шкідлива для здоров’я і кремнієва кислота, однак підвищений вміст її у воді робить таку воду непридатною для живлення парових котлів через утворення силікатного накипу.

Джерела водопостачання

Джерело водопостачання повинне забезпечувати необ­хідну кількість води з урахуванням збільшення водоспоживання на перспективу, безперебійно постачати воду, яка вимагає мінімальних витрат на очищення та подачу споживачу. Крім того, потужність джерела має бути такою, щоб відбір води на потреби об’єкта не порушував би складну екологічну систему. Розріз­няють поверхневі та підземні джерела водопостачання.

Поверхневі джерела водопостачання (річки, озера, кана­ли, водосховища) характеризуються значними змінами якості води в окремі сезони року. Якість води річок, озер, водосховищ значного мірою залежить від інтенсивності атмосферних опадів, танення снігу, сільськогосподарської та виробничої діяльності людини в зоні водозабору.

Річкова вода має значну каламутність, особливо в період весняних повеней і злив, багата органічними домішками і містить велику кількість мікроорганізмів. Поряд із цим вміст солей і жорсткість води, як правило, незначні. Води озер і водосховищ характеризуються меншою каламутністю, але можуть мати значну забарвленість внаслідок розвитку водоростей і планктону. Якість води поверхневих джерел, як правило, не відповідає вимогам держстандартів, тому її потрібно відповідно очищати та знезаражувати. При використанні поверхневих вод слід також

враховувати вимоги санітарно-етдеміологічної служби, органів

рибоохорони, водного транспорту та і^'мещії з охорони водних ресурсів.

Підземні води за умовами залягання поділяють на ґрунтові безнапірні та напірні мі.жтаспові (артезіанські). 1 Ери- родні виходи на поверхню землі грунтових вод утворюють так звані джерельні води. До підземних вод також належать інфільт­раційні води, які є поверхневими водами, що фільтруються через дно і береги річок чи водоймищ та дренуються з пласта водо­приймальною спорудою.

Підземні води (грунтові, артезіанські, джерельні) в основному не містять нерозчинних домішок, не мають кольору, відрізняються високою прозорістю і їх досить часто можна використовувати без очищення для господарсько-питних потреб. Порівняно з поверхневими підземні води більш мінера­лізовані і, як правило, мають вищий вміст заліза.

При виборі джерела водопостачання за санітарною надій­ністю перевагу слід віддавати (в такій послідовності) викорис­танню артезіанських, грунтових, підруслових вод річок, а також поверхневих вод річок, озер, водосховищ. У всіх випадках необ­хідно проводити техніко-економічні розрахунки та обгрун­тування.

На всіх джерелах водопостачання та водопровідних спорудах господарсько-питного призначення для забезпечення санітарно-епідеміологічної надійності систем централізованого і місцевого водопостачання населених пунктів встановлюють зони санітарної охорони відповідно до вимог СНиП 2.04.02-84.

Зона санітарної охорони поверхневих джерел водопос­тачання в точці забору води складається з трьох поясів. Перший -- зона суворого режиму. До нього входять джерело водопостачання і водопровідні споруди для забору, очищення і зберігання води. Межі першого пояса санітарної охорони річки повинні бути: вверх проти течії - не менше 200 м від водозабор}': вниз за течією - не менше 100 м від водозабору. Для водосховищ (озеро, водосховище) .межі першого поясу мають бути не менше 100 м у всіх напрямках.

Територію першого поясу зони санітарної охорони дже­рела водопостачання, ділянок водопровідних споруд ого­роджують, упорядковують і озеленяють. Планування даної території має забезпечити відведення поверхневого стоку за межі зони. На території першого поясу забороняються всі види будівництва (крім водопровідних), проживання людей, випуск стоків, купання, напування і випас худоби. Забороняється використовувати територію під городні ділянки, прати білизну, ловити рибу, застосовувати для рослин отрутохімікати, органічні та мінеральні добривк Ця територія повинна охоронятися від доступу сторонніх осіб.

Другий та третій пояс санітарної охорони - зона обмеження. На цій території не допускається випускати стоки і виконувати роботи, які можуть призвести до зменшення кількості або погіршення якості води у джерелі водопостачання. Розміри

другого поясу встановлюються з розрахунку, щоб дотікання води від меж і до водозабору було не раніше ніж за 5 діб при середньомісячних витратах води 95%-ї забезпеченості. Вниз за течією води повинно бути не менше 250 м. Третій пояс має такі ж самі розміри, що й другий.

Підземні джерела водопостачання також повинні мати три пояси зони санітарної охорони. Межі першого поясу зони санітарної охорони (суворого режиму) встановлюють залежно від ступеня захищеності водоносних горизонтів від забруднень з поверхні землі та гідрогеологічних умов на визначеній віддалі від водозабору: для надійно захищених горизонтів - не менше 30 м; для недостатньо захищених горизонтів - не менше 50 м.

Межі другого поясу встановлюються з розрахунку, що при мікробному забрудненні води час пересування води від межі до водозабору повинен бути 100 - 400 діб. Третій пояс враховує хімічні забруднення джерела водопостачання. Тривалість часу пересування хімічних забруднень і повинна бути такою ж, як і тривалість експлуатації водозабору, але не менше 25 років.

Внутрішній водопровід (рис 9.3) - це трубопроводи та інженерне обладнання, призначені для забезпечення подачі води від зовнішніх мереж водопроводу до всіх внутрішніх водороз­бірних приладів, технологічного обладнання і пожежних кранів. Системи водопостачання будинків повинні забезпечувати споживачів водою заданої якості, в потрібній кількості та під необхідним напором. Як правило, внутрішній водопровід влаштовують лише в тих будинках та спорудах, які підключені до централізованої або місцевої каналізації.

У закладах ресторанного господарства для забезпе­чення господарських, виробничих та протипожежних потреб передбачається, як правило, едина водопровідна мережа. Внутрішня водопровідна мережа складається повністю або частково з таких елементів:

♦> увід - перпендикулярний до будівлі відрізок труби зовнішньої магістралі до водомірного вузла;

• водомірний вузол;

• водопровідна мережа будівлі з арматурою;

• насоси для подачі води у випадку недостатнього тиску у зовнішній мережі.

Застосовуються схеми водопровідної мережі з нижнім і верхнім розведенням, магістралі прокладають під підлогою першого поверху (у підвалі або спеціальних каналах). При верхньому розведенні магістралі прокладають по горищу або під стелею верхнього поверху. Система з верхнім розведенням поступається системі з нижнім розведенням, тому що може замерзати (у випадку прокладення по горищу), а у випадку аварії трубопроводу може трапитись затоплення приміщень.

Заклади ресторанного господарства найчастіше розмі­щуються в одноповерхових будівлях, тому в них застосо­вуються системи водопроводу з горизонтальними розподіль­ними трубопроводами і тупиковим розведенням. У закладах, що розміщуються у будівлях іншого призначення, системи внутрішнього водопроводу є самостійними.

Мережі внутрішнього водопроводу прокладають відкрито з прикріпленням труб до стін, колон, перекриттів з нахилом 0,002-0,005 у бік вводу. Труби можуть прокладатися приховано у спеціальних каналах, шахтах або у товщині стіни, якщо це обумовлюється підвищеними вимогами до інтер'єру приміщення. У таких випадках в місцях з’єднань перед­бачаються ніші з оглядовими люками.

Водопровідні труби системи холодного водопос­тачання, які прокладаються приховано і у приміщеннях з підвищеною вологістю, вкривають ізоляцією для запобігання конденсації вологи. Якщо труби прокладаються у зоні впливу холодного повітря, передбачається теплоізоляція, яка виключає можливість замерзання.

Внутрішня водопровідна мережа монтується зі сталь­них оцинкованих водогазопровідних труб або пластикових груб. Використання неоцинкованих груб для господарсько- питного водопроводу з діаметрами до 70 мм забороняється через те. вода набуває темного кольору, неприємного смаку і викликає утворення плям на емальованих санітарно-технічних приладах. Останнім часом все більш поширеним стає застосування вінілпластових та поліетиленових труб, які мають високі технічні, експлуатаційні та санітарно-гігієнічні показники.

Гідравлічний розрахунок мережі гарячого і холодного водопроводу виконується за максимальною секундною витратою холодної і гарячої води. Максимальна (секундна)

Для обліку води, що витрачається споживачем, засто­совуються крильчасті лічильники з діаметром поєднувального трубопроводу від 15 до 40 мм або лічильники турбінного типу, у яких крильчатка замінена на турбінку зі спареними лопатками.

Підбирають лічильники так, щоб максимальний розрахунковий хід води у системі водопроводу був меншим, ніж найбільша допустима витрата водоміру.

Діаметри трубопроводів розподільної мережі внут­рішнього водопроводу часто не розраховують, а підбирають: підбір ґрунтується на тому, що у більшості водопровідних приладів (варильні котли ємністю до 250 дм³, умивальники, кухонні крани, раковини, змивні бачки, пісуари, душові сітки та інше) встановлюється водорозбірний кран з діаметром підводу '/г, який прийнято вважати за стандартну водорозбірну точку (15 мм). Електричні котли ємністю більше ніж 250 дм³, мийки, ванни і т.д. мають підводи ³Л, кожен з яких приймається за дві стандартні водорозбірні точки. Підвід діаметром 1 рахується як чотири водорозбірні точки. Діаметр трубопроводу, який підводить воду до кількох водорозбірних точок, визначається за табл. 9.2 залежно від кількості водорозбірних точок.

3. Гаряче водозабезпечення

Системи гарячого водопостачання в житлових і гро­мадських будинках призначені для подачі гарячої води, температура якої повинна бути не нижче 50°С- і не вище 75°С. При користуванні гарячою водою споживач має можливість знижувати температуру до необхідної величини в змішувачах, що встановлюються в місцях водорозбору. Якщо є потреба у гарячій воді більшої температури (в лікувальних закладах, підприємствах громадського харчування тощо), влаштовують місцеві установки для нагріву води або кип’ятильники.

Залежно від призначення системи гарячого водопоста­чання поділяють на господарсько-побутові і виробничі. Ці системи допускається об’єднувати лише тоді, коли на технічні потреби використовується вода питної якості або коли внаслідок контакту з технологічним обладнанням якість води не змі­нюється.

У господарсько-побутових системах гарячого водопоста­чання якість води повинна відповідати вимогам державних стандартів на питну воду.

У виробничих системах якість води визначається за технологічними потребами. Системи гарячого водопостачання залежно від місця приготування гарячої води поділяють на місцеві і централізовані (рис, 9.4).

Місцеві системи (рис. 9.4 а) влаштовують у невеликих будинках, де нагрівання води здійснюється для кожного спожи­вача або групи споживачів.

Вода із системи холодного водопостачання подається на місцеву установку (місцевий водонагрівач), в якій викорис­товуються газ, тверде паливо, електроенергія тощо.

За наявності в будинках газопостачання і централі­зованого опатення, нагрівання води може здійснюватись у швидкісних і ємнісних газових водонагрівачах.

Згідно з тепловими розрахунками пікове споживання теп­ла системою гарячого водопостачання, як правило, перевищує навантаження в системі опатення. Якщо встановити в будинку теплогенератор на сумарне теплове навантаження опатення і гарячого водопостачання, то його встановлена потужність виявиться завищеною. Внаслідок цього в періоди, коли відсутній водорозбір. теплогенератор буде працювати недовантаженим. Тому при використанні ємнісного водонагрівача його продук­тивність за теплом потрібно обирати, виходячи із витрати тепла на опатення, а йог о ємність - на приготування води для однієї ванни.

137

Рис. 9.4. Системи гарячого водопостачання: а - місцева; б - централізована (відкрита): 1 - водонагрівач; 2 - розподільча мережа;

З - водорозбірна арматура; 4-мережа холодного водопроводу; 5 - колодязь; 6 - циркуляційна мережа; 7-терморегулятор; 8,9 - трубопроводи; 10 - водогрійний котел; ТІ -трубопровід подачі гарячої води, Т2 - зворотний трубопровід гарячої води; ТЗ - гаряче водопостачання;

Т4 - циркуляційний трубопровід, В1 -трубопровід холодної води.

;-::нення заданої температури, змішувача для заповнення .'гізача і відтоку гарячої води. Зокрема, водонагрівач марки ;ЬКМЕХ складається з двох сталевих баків: внутрішнього і -нішнього з теплоізоляційним прошарком з піногтоліу-

який надає водонагрівачу властивості термоса (за 12 ,::-ш випробовувань зниження температури становило всього

• С і. Теплоізоляція і тени пониженої потужності забезпе­чать економічну експлуатацію водонагрівача.

Потужність тенів становить 1,2-2,4 кВт за напруги 12 'В. Внутрішній сталевий бак зсередини покритий . -■їіофаянсом, який захищає його від окиснення та корозії, п лонагрівач працює в автоматичному режимі, забезпечуючи .сповнення бака водою, контроль за рівнем і температурою

• ти. захист від закипання. 1’емпера'тура води задається в ..ггрвалі від 26 до 78° С. Моделі різних об’ємів забезпечують

інтенсивність надходження гарячої води: водонагрівачі лсткістю 10. 15 і 30 л забезпечують безперебійну подачу л.С'ячої води па кухонні потреби; 80 і 100 л - подачу гарячої -. ли у ванну і на кухню; 150 і 200 л - подачу гарячої води тим .ложивачам, які використовують гарячу воду тривалий час гл'над 3 год).

Електроводонагрівач влаштовують безпосередньо на . пні помешкання над приладом, в який подається гаряча вода, пскнм чином, щоб змішувач розташовувався на висоті 1-1,1 м

• .с; підлоги.

Централізовані системи гарячого водопостачання ~лс. 9.46) завдяки їх економічності, простоті експлуатації та вслуговування найчастіше використовуються в житлових і гс'мадських будівлях. їх влаштовують за наявності потужних ;;керел тепла (ТЕІД, районних котелень тощо).

У централізованих системах гарячого водопостачання .-оду нагрівають для групи споживачів в одному місці і лпшепортують її трубопроводами до місць витрачання. Схема лістеми гарячого водопроводу, кількість елементів у системі та їх взаємне розташування залежать від режиму водоспоживання, типу пристроїв для нагрівання води, довжини трубопроводів тощо.

Вода в системах централізованого гарячого водопоста­чання може нагріватися за відкритою чи закритою схемами.

У відкритій схемі гаряча вода забирається безпосе­редньо з теплової мережі. Вода нагрівається в котлах, розташованих у центральних котельнях або теплообмінниках ТЕ] ]. і квартальною мережею подається до системи опалення, а розподільчою мережею - на гаряче водопостачання окремих будинків. Циркуляційні трубопроводи повертають охо­лоджену воду в котли для її підігріву.

Така схема є простою і довговічною, адже система живиться ретельно очищеною водою, що необхідна для роботи котлів без у творення накипу.

Недоліком схеми є велика потужність установок для водогіідготовки, які повинні очищати всю воду, що подається

в систему водопостачання. Через це схему використовують лише за низької карбонатної твердості природної води.

У закритих схемах тепло від котлів передається теплоносію (перегрітій воді, парі тощо), який теплофіка­ційною мережею подається до водонагрівача. Вода з системи холодного водопостачання проходить через водонагрівач, нагрівається і подається в розподільчу мережу. Недоліком закритої схеми є необхідність використання водонагрівачів та прокладання внутрішньоквартальної мережі трубопроводів. Проте в цій схемі установки для водопідготовки мають невелику потужність, адже теплоносій не витрачається, а повністю повертається в котел у той час, як споживач отримує гарячу воду питної якості з міського водопроводу. Крім того, котли перебувають під постійним тиском, який не залежить від тиску в системі гарячого водопостачання. Завдяки цим перевагам закриті системи гарячого водопостачання сьогодні здобули широке використання.

Проточні електроводонагрівачі вимагають значних потужностей, що призводить до перевантаження електричних мереж, тому їх використання обмежене тільки виробничими та громадськими будівлями.

Усі централізовані системи гарячого водопостачання проектують з циркуляційними трубопроводами. Без таких трубопроводів за відсутності водорозбору вода в подаючих трубопроводах остигає і споживачі отримують спочатку охолоджену воду, яку зливають в каналізацію. При цьому виникають втрати води і тепла, які тим більші, чим більші діаметри і довжини подаючих трубопроводів. Циркуляційні трубопроводи в системах гарячого водопостачання можуть функціонувати цілодобово (житлові будинки, готелі, лікарні тощо) або тільки перед початком водорозбору, якщо споживання гарячої води проходить періодично (наприклад, душові промислових підприємств). Слід зазначити, що в житлових будинках з кількістю поверхів до 4-х включно, за відсутності приладів для сушіння рушників циркуляцію води передбачають тільки в магістральних трубах до початку водорозбірних стояків.

У системах гарячого водопостачання може бути природна циркуляція води під дією гравітаційного напору, коли рух гарячої води зумовлений зміною густини при зміні температури, та примусова циркуляція, що здійснюється за рахунок роботи циркуляційних насосів.

Тупикові мережі гарячого водопостачання (без цирку­ляції) дозволяється застосовувати тільки в місцевих системах або в системах з тривалим безперервним розбором води (наприклад, у лазнях). Допускається також не передбачати циркуляцію в системах з регламентованим в часі спожи­ванням гарячої води, якщо температура її в цей час в місцях водорозбору буде не нижчою, ніж потрібно.

Для мереж гарячого водопостачання використовують оцинковані сталеві труби. Рідше - пластмасові, металоплас-

;>зі та мідні труби. Всі трубопроводи системи гарячого ^

..^постачання, за винятком квартирних підведень і рушни- іпарок, повинні бути покриті ічол.-.иіею, товщина і якість

• - має забезпечувати нормовану величину тепловтрат.

9.4. Каналізація

Система каналізації (рис. 9.6) складається із -• лутрішньої каналізації будівель, дворової мережі, зовнішньої

• лналізаційної мережі, насосних станцій, очисних споруд і

• ллусків стічних вод у водоймища.

& За способом збору та видалення забруднень розріз­

няють вивізну і сплавну каналізації. При вивізній каналізації рідкі забруднення в неканалізованих районах забирають децентралізовано (вигреби, люфтклозети), періодично вивозя­чи їх автотранспортом на очисні споруди. При сплавній системі забруднення розбавляють водою і транспортують за межі будинку в зовнішні каналізаційні мережі.

За характеристикою стічних вод системи внутрішньої каналізації можуть бути побутові, виробничі та дощові (водостоки). Побутова каналізація відводить забруднену воду після миття посуду, продуктів, прання білизни, санітарно- гігієнічних процедур, а також фекальні стоки, що містять рідкі та тверді виділення людини. Виробнича каналізація виводить за межі будівель виробничі стічні води, що утворилися в технологічному процесі. Внутрішні водостоки (дощова каналізація) відводять з даху будинків дощові та талі води.

За сферою обслуговування розрізняють об’єднані та роздільні системи каналізації. Об’єднані системи викорис­товують у тих випадках, коли змішування різних стічних вод не утворює токсичних, вибухонебезпечних або інших речо­вин, що перешкоджають безпечному транспортуванню і очи­щенню стічних вод. Роздільні системи каналізації (наприклад, побутової і виробничої) доцільно влаштовувати на підпри­ємствах, якщо виробничі стоки потребують локального очищення.

Системи внутрішньої каналізації можуть бути прос­тими, тобто без спеціального обладнання, та зі спеціальним обладнанням (наприклад, місцеві установки підкачування або очищення стічних вод перед їх відведенням у зовнішні мережі).

Зазначені системи каналізації видаляють забруднення в рідкому стані (стічні води). Тверді відходи, сміття видаляють сміттєпроводами, які також належать до систем каналізації (каналізація твердих відходів).

Система внутрішньої каналізації складається з таких основних елементів: приймачів стічних вод (санітарні при­лади, воронки, трапи тощо), гідравлічних затворів, внутріш­ньої каналізаційної мережі (поверхові відвідні труби, стояки, горизонтальні ділянки і випуски) (рис. 9.7).

Приймачі стічних вод збирають забруднену воду і від­водять її в каналізаційну мережу. Гідравлічні затвори перешкоджають попаданню газів з каналізаційної мережі в приміщення. Поверхові відвідні труби з’єднують приймачі стічних вод зі стояками. Каналізаційні стояки можуть мати витяжну частину (вентильовані стояки) або бути без неї - невентильовані. Горизонтальні ділянки об’єднують стояки з випусками.

Внутрішня каналізація закінчується випуском, який підключається до колодязя, що розташований поза будинком.

Рис. 9.7. Елементи внутрішньої каналізації: і - приймачі стічних вод; 2 - гідравлічні затвори; 3 - внутрішня каналізаційна мережа; 4 - випуски; 5 - дворова мережа; 6 - місцева установка для перекачування стічних вод; 7 - місцева установка для очищення води; 8 - колодязь вуличної мережі

не менше 3,5-5,0 м, щоб при проведенні земляних робіт в; пошкодити основу фундаменту будинку. Подальший ві~ - стічних вод здійснюється самопливом найкоротшим напрям­ком до контрольного колодязя, а потім до вуличного КО.Тгї- тора зовнішньої каналізації населеного пункту.

Не слід прокладати мережі територією, де в подг.т~ шому передбачається забудова. Відстань між каналізаційний» та іншими мережами приймають відповідно до нормативна документів на проектування генеральних планів.

Діаметр і уклон труб дворової та квартальної канап- зації визначають за розрахунком, але приймають діаметр» труб не менше 150 мм для господарсько-побутової каналі чаг-' і не менше 200 мм - для дощової та загальносплавної. Ні ділянках між колодязями прокладають труби одного діаметр з постійним уклоном без переломів. Труби різних діаметр;* з’єднують у колодязях «шелига в шелигу», тобто верх тру: знаходиться на одному рівні. Початкова глибина закладанні дворової мережі визначається глибиною випуску в колодязі.

Заклади ресторанного господарства

Виробничі приміщення закладів ресторанного госпс- дарства обладнують як звичайним, так і спеціальним техноло­гічним та санітарно-технічним обладнанням (посудо- ; овочемийні машини, картоплечистки, спеціальні мийки д.пя м’яса і риби та ін.).

Внутрішній водопровід на підприємствах загально?; харчування приймають єдиним для питних, технологічних : протипожежних потреб. При визначенні витрат води врахо­вують потреби на приготування певної кількості умовних страв і кількості продукції, що переробляється. Мережі холод­ного і гарячого водопроводу проектують переважно кільце­вими з нижнім розведенням і розраховують аналогічно систе­мам житлових будинків. Гарячу воду підводять до всіх уми­вальників, мийок, душових пристроїв, внутрішніх поли­вальних кранів та іншого технологічного обладнання.

ЗРГ обладнують окремими системами господарсько- побутової та виробничої каналізації. Стоки виробничої кана­лізації проходять очищення на локальних спорудах і лише потім скидаються в зовнішні мережі. Стічні води від миття посуду, м’яса, риби пропускають через відстійник і жировлов- лювачі. Стічні води від миття овочів проходять через піско- вловлювачі; від картоплечисток - через крохмалеуловлювачі.

Локальні очисні споруди можуть встановлюватись зовні будинку або бути вбудованими в технологічне облад­нання. На невеликих підприємствах загального харчування, де кількість приладів, що мають виробниче призначення, не більше двох, дозволяється скидати виробничі стоки від цих приладів безпосередньо в мережу господарсько-побутової каналізації.

У всіх виробничих приміщеннях встановлюють трапи для збору і відведення стічних вод від миття підлоги. Діаметр

відвідних ліній приймають не меишл:-. наиоільшого діаметра випуску приймачів стічних вод. апь.оатів і установок, що підключені до каналізації. Всі ракові ли і штики для миття продуктів і посуду під'єднуються де каналізації через трапи або сифони з повітряним розривом у 20 - 30 мм між ними. Прокладання внутрішніх каналізаційних мереж у торгових залах, залах харчування, складських приміщеннях, як правило, не дозволяється. Діаметри і уклони трубопроводів визначають за розрахунком.

ЗРГ обладнуються внутрішньою виробничою та госпо­дарсько-фекальною каналізацією. До першої надходять стічні води від мийних ванн, раковин, трапів виробничих примі­щень. До другої надходять води від унітазів, умивальників, душових та інших санітарних пристроїв. Обидві системи поєднуються із зовнішньою мережею господарсько-фекальної каналізації за допомогою сахмостійних випусків. Об’єднання каналізаційної мережі закладу, розміщеного в будівлі іншого призначення, з іншими каналізаційними системами не допускається.

Для уловлювання м’язги, бруду та крохмалю із стічних вод овочевих цехів передбачається:

^ф> для овочевих цехів продуктивністю до 2 т сировини за зміну - пісколовки. що встановлюють у примі­щенні цеху;

• для овочевих цехів продуктивністю 2 т і більше сировини за зміну - грязевідстійники та м’язгоулов- лювачі за межами будівлі.

У закладах на 200 та більше місць, які працюють на сировині, а також на 500 і більше місць, які працюють на напівфабрикатах, виробничі стічні води від мийних та м’ясо- рибних цехів до випуску у каналізаційну мережу очищають від жиру. Жироуловлювачі розміщують за межами будівлі. У випадку обладнання приладами для місцевої обробки стічних вод передбачається окрема система стоку від відповідних приймальних устроїв.

Внутрішня каналізація будівлі складається з прий­мальних пристроїв для стічних вод та мережі трубопроводів. Приймальні устрої поділяють на дві групи:

• обладнання, що встановлюється у санвузлах (унітази, пісуари, умивальники, трапи);

• обладнання для приймання виробничих стоків.

Вода від кожної групи приладів збирається і відводить

до вуличної мережі окремо. Виробничі стічні води прий­маються від мийних ванн, раковин, технологічного облад­нання (посудомийні машини, овочемийки, картоплечистки). У овочевому, м’ясному і рибному цехах, мийних та гарячих цехах біля варильних котлів встановлюють трапи діаметром 100 мм, у цехах готової продукції - чрапи діаметром 50 мм. 1 [риміщення, які потребують обладнання каналізаційних стоків, розміщують компактними групами. Санітарні вузли, як правило, розміщують один під одним. Устрої для приймання

5. Водостоки будівель

Дощові та талі води з покрівлі будівлі видаляються шляхом викиду води зі звисів, карнизів організованим відводом по зовнішніх чи внутрішніх водостоках.

Зовнішні водостоки (водоспуски) (рис. 9.8, а) складаються з жолобів, які збирають воду зі схилу покрівлі, та водостічних труб з воронкою, що скидають воду на вимо-

146

щення біля будівлі. По проїздах вода стікає у дощоприймач, а далі - в мережу зовнішньої дощової каналізації. У зимові періоди водостоки обмерзають і талі води видаляються не повністю, що призводить до руйнування будівельні конструкції через їх зволоження. Зовнішні водостоки збільшують витрати на експлуатацію покрівлі (необхідність видалення снігу, сосульок), вони не довговічні та трудомісткі у ремонті. Тому їх влаштовують у будівлях, де немає можливості організувати внутрішній водостік, або в малоповерхових будівлях з невеликою площею покрівлі, в основному в південних районах.

Вода з внутрішніх водостоків відводиться у зовнішні мережі дощової чи загально сплавної каналізації - закритий випуск (рис. 9.8, б). Приєднання водостоків до господарсько- побутової системи не допускається. Дозволяється викид дощової води у виробничу каналізацію незабруднених чи повторного використання вод. За відсутності каналізації випуск передбачається в лотки біля будівлі - відкритий випуск (рис. 9.8, в). Внутрішні водостоки складаються з приймачів атмосферних вод - водостічних воронок, стояків, відвідних труб, які з’єднують водостічні воронки зі стояками, випусків, пристроїв для прочистки. Водостоки з відкритим випуском при від’ємних температурах зовнішнього повітря обладнують гідрозатвором, який у холодну пору року перешкоджає проникненню охолодженого повітря та промер­занню водостоку. В будівлях з від’ємною температурою передбачають устрої для підігріву водостоків (подача теплого повітря, електропідігрів).

Внутрішні водостоки монтують з напірних чавунних, азбестоцементних, пластмасових труб.

Водостічні воронки (рис. 9.8, г, д) складаються з корпуса, який влаштовується в перекритті, рами, під яку заводиться гідроізоляція, ковпака або решітки для затриму­вання сміття. Верхня частина воронки (ковпак, решітка) мають отвори з площею перерізу не менше ніж удвічі більшою перерізу відвідного патрубка, для зменшення опору руху та підпору води перед воронкою. Воронки обов’язково герметично з’єднані з покрівлею, щоб атмосферні води не просочувалися й не руйнували перекриття. Для цього шар гідроізоляції кріпиться болтами між корпусом і рамою та заливається зверху мастикою.

5. Системи електропостачання та зв’язку

Система електропостачання - це комплекс пристроїв для передачі та розподілення електричної енергії від джерела живлення до приймачів. Джерелом живлення можуть бути як окремі трансформаторні підстанції, так і трансформаторні підстанції сусідніх об’єктів.

Від трансформаторної підстанції до головного розпо­дільного щита, розміщеного в електрощитовій, прокладається чотирипровідникова кабельна лінія напругою 220/380 В. Електрощитова розміщується зазвичай у підвалі чи на першому поверсі будівлі.

На головному розподільному щиті знаходяться:

• загальний вимикач;

• лічильники обліку витрат електроенергії;

• вимірювальні прилади (амперметри, вольтметри);

• запобіжники;

• вимикачі живильних групових щитків.

Силові

Тема 10. Договірні відносини у будівництві. Поняття про кошторис

Забезпечення обладнанням та інвентарем (виробничим і господарським) будівництва тимчасових будинків і споруд є обов'язком підрядника. У ході ведення господарської діяль­ності можуть виникати ситуації, за яких можливе розірвання договору. Порядок розірвання договору регламентується Цивільним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Положенням про підрядні контракти в будівництві рекомендовано приблизний перелік статей, що включаються до загальних положень контракту.

Відповідно до цього переліку до загальних положень контракту рекомендується включати такі статті:

1. Визначення та терміни.

2. Предмет контракту.

3. Ціна предмета контракту.

4. Строки виконання робіт.

5. Розрахунки та платежі.

6. Проектна документація.

7. Зміна проектної документації та обсягів робіт у процесі будівництва.

8. Будівельний майданчик.

9. Матеріально-технічне забезпечення.

10. Субпідрядні організації.

1 ]. Страхування ризиків.

12. Виконання робіт.

13. Контроль за якістю робіт.

14. Гарантійні строки експлуатації об’єкта.

15. Фінансові гарантії.

16. Розв'язання суперечностей і арбітраж.

17. Призупинення робіт і розірвання контракту.

Зазначений перелік статей контракту є приблизним, сторони уточнюють його з урахуванням конкретних особливостей будівництва та взаємних домовленостей (див. додаток 3).

Така форма контракту застосовується як для здійс­нення капітального будівництва, так і для проведення реконструкції, розширення, технічного переоснащення діючих підприємств, будинків і споруд, а також реставраційних і ремонтних робіт.

Часто при виконанні будівельних робіт виникає необ­хідність внесення змін до проектної документації як з боку замовника (забудовника), так і з боку будівельної організації (підрядника).

Замовник має право вносити в процесі будівництва зміни та доповнення до проектної документації та обсягів робіт. Підрядник зобов'язаний приймати до виконання ці зміни, якщо він спроможний їх виконати і вони були видані в обумовлені контрактом строки до початку виконання робіт, щодо яких вносяться зміни, наприклад, за 20 днів. Якщо підрядник доведе, що він не в змозі виконати додаткові роботи, вони можуть бути доручені замовником іншому

виконавцю, який за участі замовника повинен погодити з підрядником питання організації спільного виконання робіт.

Зміни та доповнення робіт оформляються в письмовій формі та приймаються підрядником для виконання після відповідного їхнього технічного оформлення, виявлення впливу на вартість і строки будівництва, узгодження порядку додаткової оплати та (або) перегляду строків будівництва. Таке узгодження здійснюється шляхом підписання сторонами додаткової угоди.

У разі, якщо немає можливості підписання додаткової угоди до початку робіт, сторони складають протокол (акт) про виконання додаткових робіт, де передбачають право підряд­ника на повну компенсацію витрат на їх виконання і строки підписання додаткової угоди. У разі, коли прийняття додат­кової угоди або протоколу (акта) передбачає перероблення або демонтаж уже виконаних робіт, то компенсацію цих витрат здійснює замовник.

Якщо зміни в роботах за рішенням замовника не ведуть до зміни вартості та (або) строків будівництва, додаткова угода за взаємною згодою не укладається, підставою для їх виконання може бути дозвіл замовника, виконаний на кресленнях або в журналі виконання робіт.

За домовленістю сторін будівельній організації на етапі розгляду документації можуть надаватися права на внесення змін до робочих креслень, технологічних інженерних вузлів заміну окремих видів технологічного обладнання і матеріалів та інші зміни, що не погіршують техніко-економічні показ­ники проекту і не збільшують договірну ціну. Ці пропозиції залежно від передбаченого договором порядку можуть передаватися проектній організації для внесення відповідних змін безпосередньо без узгодження із замовником або тільки після його письмової згоди.

Передача проектної документації будівельній органі­зації здійснюється в строки, передбачені графіками передачі (наприклад, за 6 місяців до початку будівництва). Конкретні строки передачі повинні враховувати складність будівництва об’єкта, графіки проведення робіт, можливості замовлення матеріалів і виробів, інші чинники.

Передача документації оформляється актом у двох примірниках, який підписується сторонами. Дата підписання акта є датою передачі документації.

При по-стадійному узгодженні проекту сторона, що погоджує документацію, може залишити за собою право на її аналіз після одержання останніх документів і подання зауважень для обліку при доробці проекту. Терміни розгляду документації та передачі зауважень для обліку узгоджуються сторонами. Якщо зауваження в ці терміни не отримано, документацію можна вважати погодженою.

Крім цього, у Положенні про підрядні контракти і будівництві розглянуто відповідальність за забезпечення проектною документацією при проведенні будівельних робіт.

При укладанні двостороннього контракту на прове­дення будівельних робіт відповідальність за забезпечення проектною документацією покладаться в основному на замовника, що:

• видає вихідну інформацію для розробки документації:

• укладає контракти на виконання проекти о-дослідницьких, конструкторських, науково-дослідних, консультаційних робіт і послуг;

• погоджує з проектними організаціями графік розробки та видачі документації, здійснює контроль за його вико­нанням;

• організує у встановленому порядку узгодження, затвер­дження і перезатвердження документації, оформлення обгрунтованих змін;

• підписує робочу документацію для виконання робіт.

Якщо ж контракт на виконання будівельних робіт укла­дено за участі проектної організації, то на неї покладається низка обов'язків замовника щодо забезпечення підрядника необхідною документацією. Якщо необхідно, проектна органі­зація для розробки проекту залучає спеціалізовані проектні організації та виконує функції генерального проектувальника.

Приступаючи до будівництва, необхідно враховувати, що Кодексом про адміністративні правопорушення перед­бачено адміністративну відповідальність у таких випадках: ^ф> за недотримання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та приймання в експлуатацію об'єктів і споруд (стаття 79-1);

• за недотримання державних стандартів, норм і правил під час проектування і будівництва (стаття 96):

• за самовільне будівництво будівель або споруд (стаття 97).

Справи про вищезазначені адміністративні правопо­рушення розглядаються Інспекцією державного архітектурно- будівельного контролю згідно зі статтею 244-6 Кодексу про адміністративні правопорушення.

Крім того, Кримінальним кодексом України перед­бачено кримінальну відповідальність у таких випадках:

• за порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розмі­щення, будівництва, реконструкції, введення в експлуа­тацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це не спри­чинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки (стаття 236);

• за порушення під час проектування чи будівництва правил щодо безпечної експлуатації будівель і споруд, особою, зобов’язаною дотримуватися таких правил, якщо це створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків (стаття 275).

2. Склад кошторисної документації

Згідно з наказом Державного Комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.10.2000 р. № 233, в Україні завершено процес формування кошторисної нормативної бази, що забезпечує введення в дію реформо­ваної системи ціноутворення в будівництві.

Для складання кошторисної документації на будівлі, що проектуються, і для проведення взаєморозрахунків за виконані роботи, починаючи з 1 листопада 2000 р., а для визначення вартості будівництва на всіх стадіях інвестицій­ного процесу, починаючи з 1 січня 2000 р., в Україні визна­чення вартості будівництва здійснюється за ресурсними елементними кошторисними нормами та вільними цінами відповідно до ДБН 2000 р.

ДБН 2000 р. встановлюють основні правила визначення вартості нового будівництва, розширення, реконструкції, та технічного переоснащення підприємств, будинків і споруд, ремонту житла, об’єктів соціальної сфери та комунального призначення і благоустрою, а також реставрації пам’ятників архітектури та містобудування і мають обов’язковий характер при визначенні вартості будівель (об’єктів), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ, організацій державної власності.

Відповідно до ДБН 2000 р. система ціноутворення в будівництві містить:

• кошторисні нормативи;

• правила визначення вартості будівництва і скла­дання інвесторської кошторисної документації.

Кошторисні нормативи - це комплекс кошторисних норм, що об’єднані в окремі збірники та служать для визна­чення вартості будівництва. Інвесторська кошторисна документація - це сукупність кошторисів (кошторисних розрахунків), відомостей кошторисної вартості пускових комплексів, черг будівництва, зводів затрат, пояснювальних записок до них і відомостей ресурсів, складених на стадії розробки проектної документації.

Система ціноутворення в будівництві базується на нормативно-розрахункових показниках і поточних цінах трудових і матеріально-технічних ресурсів.

Нормативними показниками є ресурсні елементні кошторисні норми. На підставі цих норм і поточних цін на трудові та матеріально-технічні ресурси визначаються прямі затрати у вартості будівництва.

Решта затрат, що враховуються у вартості будівництва, визначаються не за нормами, а розрахунково.

До таких затрат належать:

• накладні витрати;

• кошти на зведення і розбирання титульних тимча­сових будівель і споруд стаціонарного типу;

♦І* додаткові витрати при виконанні будівельно-мон­тажних робіт у зимовий період;

• інші витрати замовника і підрядних будівельно-мон­тажних організацій, пов'язані зі здійсненням будівництва;

• витрати на утримання служби замовника й авторський нагляд:

• витрати на підго товку експлуатаційних кадрів;

• витрати на проектні та вишукувальні роботи;

• кошторисний прибуток;

• кошти на покриття ризику всіх учасників будів­ництва;

'** кошти на покриття додаткових витрат, пов'язаних з інфляційними процесами.

Кошти, що враховують економічно обгрунтований при­буток і ризик, визначаються на основі умов виконання робіт, складності будівництва, рівня трудових затрат, економічних і фінансових умов, гостроти ринкової конкуренції та інших чинників.

Процес формування договірних цін має певні особ­ливості.

Договірна ціна - це вартість підрядних робіт, за яку підрядна організація, визначена виконавцем робіт, згодна ви­конати об'єкт замовлення. Договірна ціна входить до складу вартості будівництва і використовується при проведенні взає- морозрахунків.

Пунктом 3.3 ДБН 2000 р. передбачено, що договірні ціни можуть бути твердими, динамічними або періодичними. Тверді договірні ціни, як правило, встановлюються для будівництва тривалістю до 1,5 року.

Тверді договірні ціни встановлюються незмінними на весь обсяг будівництва і не уточнюються, за винятком випадків, якщо:

• замовник змінює в процесі будівництва проектні рішення, які тягнуть за собою зміну обсягів робіт і вартісних показників;

♦І* у процесі будівництва в проектній документації та інвесторських кошторисах виявлено недоліки на стадії тендерної пропозиції та складання договірної ціни, а підрядник не є виконавцем проектно-кош­торисної документації;

• виникають обставини непереборної сили - надзви­чайні обставини та події, що не можуть бути передбачені сторонами під час укладання договору (контракту).

Динамічні договірні ціни є відкритими і можуть уточнюватися протягом усього строку будівництва, але не частіше одного разу на рік. При цьому уточнюється вартість матеріально-технічних ресурсів. Маса прибутку і кошти на покриття ризиків, визначені на початок будівництва, не уточнюються. Заробітна плата уточнюється тільки у разі зміни обсягів робіт. Період уточнення вартості матеріально- технічних ресурсів скорочується тільки у разі, якщо котити на

ризик не покривають витрат, пов’язаних зі зростанням цін на зазначені ресурси. Така ситуація зазвичай спостерігається у разі досягнення рівня інфляції більше 10% на рік.

Динамічні договірні ціни уточнюються також і у випадках, передбачених для уточнення твердих договірних цін, зазначених вище.

Періодичні договірні ціни встановлюються відкри­тими та мають елементи як динамічної, так і твердої дого­вірних цін.

Особливість такої ціни полягає в тому, що на обсяги робіт, що плануються на певний період (як правило, це річний план), установлюється тверда договірна ціна (фіксована час­тина ціни). Формування та застосування фіксованої частини періодичної договірної ціни здійснюється за правилами як для твердої договірної ціни.

Після закінчення періоду, в якому діяла тверда ціна у складі періодичної договірної ціни, вартість залишків робіт може уточнюватися з подальшим установленням твердої ціни на весь залишок або його частину.

Підряднику на початковому етапі слід перевірити якість проектно-кошторисної документації: кошторисний розрахунок, локальні кошториси тощо, маючи на увазі, що пропущені в кошторисі роботи або непередбачені витрати, а також роботи, на які неправильно застосовано ціни, не опла­чуються замовником, якщо інше не передбачено контрактом.

Склад і види кошторисної документації, що складаєть­ся для визначення розрахункової та базисної кошторисної вартості будівництва, встановлені розділом 2 ДБН 2000 р.

В Україні застосовують такі види кошторисної доку­ментації:

1. локальні кошториси (первинні кошторисні доку­менти на окремі види робіт);

2. локальні кошторисні розрахунки (первинні кошто­рисні документи на окремі види робіт, що складаються замість локальних кошторисів, якщо обсяги робіт та розміри витрат остаточно не визначені й підлягають уточненню);

3. об’єктні кошториси (поєднують у своєму складі відомості з локальних кошторисів);

4. об’єктні кошторисні розрахунки (поєднують у своєму складі відомості з локальних кошторисів і локальних кошторисних розрахунків, підлягають уточненню);

5. кошторисні розрахунки на окремі види робіт (призначені для визначення коштів, необхідних для відшко­дування витрат, що не враховуються кошторисними норма­тивами);

6. зведені кошториси (складаються на підставі об’єкт­них кошторисів і об’єктних кошторисних розрахунків на окремі види витрат);

7. зведення витрат (кошторисний документ, що поєд­нує зведені кошторисні розрахунки вартості будівництва);

8. ВІДОМІСТЬ кошторисної За/і'СТІ будівництва об'єк­тів, що входять до пускової-О комплекс

9. розрахунок вартості будівництва на повний розви­ток підприємства або споруди (відомості витрат на повний розвиток); зведений кошторисний розрахунок вартості будів­ництва першої черги: розрахунок вартості будівництва наступних черг; об’єктні розрахунки вартості (складаються при проектуванні підприємств і споруд, будівництво яких планується здійснювати почергово).

Склад кошторисної документації визначається залежно від стадійності проектно-кошторисної документації та технічної складності об’єкта.

Підрядник повинен також перевірити відповідність фактичних обсягів робіт обсягам, передбаченим кошторисом.

При виявленні у процесі будівельних робіт помилки, не враховані у кошторисі та робочих кресленнях, або помилки, що призводять до збільшення чи зменшення затвердженої кошторисної вартості будівництва, підрядник повідомляє замовника. Замовник, у свою чергу, зобов'язаний у 15-денний термін дати підряднику відповідні вказівки, якщо ці зміни внесено в ході будівництва і спричинили збільшення вартості, передбаченої договором підряду.

Питання для самоперевірки

1. Які зобов'язання повинен виконати замовник відповідно до договору підряду?

2. Які основні функції покладено на організацію підрядника згідно з договором підряду?

3. Назвіть основні статті, що включаються до загальних положень контракту.

4. Чи можна вносити зміни до укладеного контракту?

5. Які функції покладено на замовника щодо забезпечення проектною документацією?

6. Що являють собою кошторисні нормативи?

7. На чому базується система ціноутворення у будівництві?

8. Що означає термін «прямі затрати у вартості будів­ництва»?

9. Наведіть приклади затрат, які визначаються розрахунково.

10. У чому полягають особливості формування договірних цін у будівництві?

11. Чим договірна динамічна ціна відрізняється від періо­дичної?

12. Що впливає на визначення складу кошторисної докумен­тації?

Jg$ Тема 11. СТРАХУВАННЯ БУДІВЕЛЬНО-МОНТАЖНИХ

Ризиків. Авторський нагляд за будівництвом. Здача об’єктів в експлуатацію

ПЛАН

1. Страхування будівельно-монтажних ризиків.

2. Авторський нагляд за будівництвом.

3. Порядок здачі закінченого об’єкта в експлуатацію.

Література

Основна: 4, 5, 6, 10, 13.

Додаткова: 33, 36, 44.

Міні-лексикон: ризикове страхування, страхова сума, дого­вір страхування, авторський нагляд, журнал авторського нагляду.

1. Страхування будівельно-монтажних ризиків

Страхування є одним із стратегічних секторів еконо­міки. Воно забезпечує стабільність у суспільстві, гарантує власникам відшкодування збитків при загибелі майна й втраті доходу, захищає людину в багатьох випадках життя. Страху­вання - невід’ємний атрибут цивілізованого суспільства.

Ризикове страхування передбачає відшкодування страхувальнику (фізичній чи юридичній особі) завданих йому збитків або заподіяних шкод у результаті настання обумов­лених договором страхування страхових подій, що призвели до збитків (у межах визначеної страхової суми).

Згідно з договором страхування ризики поділяють на страхові - включені в договір страхування, і нестрахові - не включені в договір страхування, що не беруться на страху­вання, а відтак не покриваються ним. У додатку 4 наведено структуру та основні позиції договору страхування буді- вельно-монтажних ризиків.

• протиправні дії третіх осіб, включаючи крадіжку, грабіж;

• аварія будівництва або монтажу.

Страхова сума встановлюється за згодою сторін, вихо­дячи з повної контрактної вартості будівельно-монтажних робіт, включаючи вартість матеріалів, що поставляються, буді­вельних елементів і устаткування, проектування, заробітну плату, витрати по перевезенню, мита і збори.

Тарифні ставки при страхуванні будівельно-монтажних ризиків знаходяться в межах від 0,4 до 0,75%.

Фахівці компанії запропонують вам оптимальну схему страхового захисту відповідно до конкретних умов і обсягів проведення будівельно-монтажних робіт, з урахуванням тих ризиків, що мають для вас найбільшу небезпеку, і необхідного для вас обсягу страхових гарантій.

При укладанні договору страхування, страхувальником (підрядником) повинні бути надані такі документи:

• копія договору підряду на виконання робіт;

• уся технічна і кошторисна до нього документація, погоджена відповідно до ст. 8 договору оренди і затверджена у встановленому порядку;

• Заява - анкета на страхування будівельно-монтаж­них ризиків на бланку встановленої форми, наданої страховиком;

• копія ліцензії підрядника на проведення будівельно- монтажних робіт.

Виплата страхового відшкодування здійснюється протягом 5 банківських днів після установлення факту страхового випадку, підтвердження цього факту і визначення розмірів страхового відшкодування.

2. Авторський нагляд за будівництвом

Авторський нагляд проектних організацій за

будівництвом об’єктів будівництва незалежно від форм влас­ності замовника (інвестора) повинен здійснюватися протягом всього періоду будівництва у цілях забезпечення відпо­відності технологічних, архітектурно-будівельних та інших технічних рішень об’єктів будівництва рішенням, що перед­бачені в затверджених проектах.

Для оформлення дозволу на виконання будівельних робіт замовник передає в органи Державного архітектурного контролю примірник наказу проектних організацій про проведення авторського нагляду з переліком відповідальних осіб і посилання на договір із замовником.

Здійснення авторського нагляду не знімає відпові­дальності з будівельно-монтажних організацій і замовника за якість БМР та їх відповідність проектній документації.

Авторський нагляд слід здійснювати на підставі договору, укладеного замовником з генеральною проектною організацією на весь період будівництва.

Генеральний проектувальник у необхідних випадках може залучати до здійснення авторського нагляду спеціа­лізовані проектні організації, що розробили відповідні розділи проекту.

У цих випадках обов’язки замовника за договором покладаються на генерального проектувальника, а обов’язки виконавця - на спеціалізовану проектну організацію.

У виняткових випадках, при значних відстанях від об’єкта будівництва до місця знаходження організації проек­тувальника, генеральний проектувальник може залучати за договором для здійснення авторського нагляду за будів­ництвом стосовно окремих розділів проекту місцеві спеціа­лізовані проектні організації або уповноважену фізичну особу з інших організацій, які не брали участі у розробці даного проекту і повинні працювати під контролем генерального проектувальника.

Відповідно до договору між замовником і проекту­вальником наказом керівника проектної організації визна­чається склад проектувальників із числа авторів та розроб­ників проекту, на яких покладається здійснення авторського нагляду за будівництвом.

Відвідування будівництва представниками авторсько­го нагляду здійснюється згідно з графіком або за викликом замовника.

Журнал авторського нагляду

Для фіксування результатів авторського нагляду на будівництві повинен вестись журнал авторського нагляду, який оформлюється у двох примірниках, один з яких збері­гається на будівництві, а другий - у проектувальника. Ідентичні записи ведуться в обох примірниках.

Журнал повинен бути прошнурований, підписаний керівниками проектувальника і замовника, а також скріплений печатками.

Оформлений журнал передається замовником гене­ральному підряднику для зберігання до закінчення будів­ництва. Відповідальність за зберігання журналу і своєчасне виконання вимог представників авторського нагляду несе призначений керівництвом представник підрядника. Другий примірник зберігається у генерального проектувальника.

Журнал видається генеральним підрядником за вимо­гою спеціалістів, які здійснюють авторський нагляд.

Представники авторського нагляду вносять у журнал записи щодо відступів від проектних рішень, які допущені підрядником. Забороняється внесення змін в проектну доку­ментацію шляхом записів у журнал. Запис у журнал прова­диться і за відсутності зауважень.

Представники підрядника і замовника зобов’язані відмічати у журналі факт ознайомлення із зауваженнями, а також вносити записи щодо виконання вказівок спеціалістів, які здійснюють авторський нагляд.

Журнал може вестись по будівництву об’єкта в цілому ^

або по будівництву цехів, будинків і споруд, а також пускових комплексах.

Після прийняття об’єкта в експлуатацію генеральний підрядник повинен передати журнал на зберігання замовнику, а проектувальник свій примірник - в архів проектної орга­нізації.

Права та обов’язки спеціалістів, які здійснюють авторський нагляд

Спеціалісти мають право:

• вносити в журнал зауваження щодо відступів від проектних рішень при будівництві, заборони застосування конструк­цій, деталей, виробів, будівельних матеріалів і обладнання, які не відповідають проектним рішенням, державним будівельним нормам і стандартам;

• повідомляти у разі відмови підрядника від усунення зауважень, замовника і відповідну інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю для вжиття заходів згідно із чинним законодавством;

• давати вказівки щодо припинення виконання підрядником окремих видів робіт, що виконуються з порушенням проектних рішень та будівельних норм, письмово повідом­ляти замовника і відповідну інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю;

• самостійно або за пропозицією замовника, без додаткових узгоджень, уточнювати, змінювати, доповнювати прийняті рішення, домагаючись більшої художньої виразності, технічної і технологічної досконалості об’єкта будівництва, якщо ці зміни не суперечать вихідним даним на проек­тування, чинним нормам, експлуатаційній надійності, економічним вимогам, не погіршують техніко-економічні показники затвердженої проектної документації. Зміни в проектну документацію вносять згідно з ДСТУ Б А.2.4.4 (ГОСТ 21.101).

Спеціалісти зобов ’язані:

У відвідувати будівництво згідно з графіком, за викликом замовника і умовами, що вказані у договорі;

• вибірково перевіряти відповідність виконання БМР і виявляти на будівництві відхилення від проектних рішень в частині застосування будівельних конструкцій, матеріалів, виробів, деталей, обладнання, робіт з улаштування фасадів та інтер’єрів;

• перевіряти виконання підрядником зауважень; брати участь у складанні актів проміжного прийняття відповідальних конструкцій відповідно до додатка 10 ДБН А.3.1-5;

• сприяти ознайомленню працівників, які здійснюють БМР, і представників замовника з проектною документацією;

• брати участь у роботі державної комісії з прийняття об’єктів будівництва в експлуатацію.

3. Порядок здачі закінченого об’єкта в експлуатацію

Для прийняття об’єктів державними приймальними комісіями замовником (забудовником) створюються робочі комісії.

Робочі комісії перевіряють:

^ відповідність об’єктів і змонтованого устаткування проекту;

• відповідність виконання БМР вимогам будівельних норм;

• результати комплексного випробування устатку­вання;

• підготовленість об’єктів до експлуатації, виконання заходів щодо забезпечення безпечних умов праці і виробничої санітарії, захисту навколишнього сере­довища, пожежної та радіаційної безпеки.

Результатом комплексного випробування устаткування по об’єктах промислового призначення, повинен бути початок випуску продукції (надання послуг), передбаченої проектом.

Прийняття робочими комісіями закінчених об’єктів і устаткування оформлюється відповідними актами.

Закінчені будівництвом будівлі, споруди і вбудовані, вбудовано-прибудовані або прибудовані приміщення вироб­ничого допоміжного призначення, які входять до складу об’єкта, якщо необхідно введення їх в експлуатацію у процесі будівництва, приймаються робочими комісіями в міру їх готовності з наступним пред’явленням державній комісії, що приймає об’єкт в цілому.

Датою введення в експлуатацію таких об’єктів є дата підписання Акта робочої комісії про прийняття в експлуа­тацію закінчених будівництвом будівлі, споруди, приміщення.

Робочі комісії створюються не пізніше ніж у п ’ятиден- ний термін після отримання письмового повідомлення гене­рального підрядника про готовність об’єкта чи устаткування до здачі.

Робоча комісія складається з представників:

• замовника - голова комісії;

• генерального підрядника;

• субпідрядних організацій;

• експлуатаційної організації;

• генерального проектувальника;

• органів Державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

• Державного пожежного нагляду;

• Державної екологічної інспекції;

• Держнаглядохоронпраці;

• Державної інспекції з енергозбереження (на підконтрольних об’єктах);

• Держкоматомнагляду (на підконтрольних об’єктах).

Генпідрядник готує та подає робочим комісіям таку документацію:

• перелік організацій, які брали участь у будівництві, із зазначенням видів виконаних ними робіт і прізвищ ІТР відповідальних за їх виконання;

• комплект робочих креслень, з внесеними в них у процесі будівництва змінами у встановленому порядку;

• документи, що свідчать про якість матеріалів, конструкцій тощо;

• акти на приховані роботи;

• акти про проміжне прийняття окремих відпові­дальних інструкцій;

• акти на випробування:

• змонтованого устаткування;

• технологічних трубопроводів;

• внутрішніх систем холодного і гарячого водопостачання;

• каналізації та вентиляції;

• зовнішніх мереж водопостачання, каналізації; теплопостачання, газопостачання, улаштування дренажу;

• акти на ущільнення вводів і випусків комунікацій у місцях їх проходження крізь стіни підвалів;

• акти про випробування електроустановок і електро­мереж;

• акти радіаційного обстеження об’єкта;

• акти про виконання протисейсмічних заходів;

• акти про випробування:

• обладнання телефонізації, радіофікації, телеба­чення, сигналізації, автоматизації;

• обладнання пожежобезпеки, вибухобезпеки, блискавкозахисту;

• акти про виконання заходів при будівництві на просідаючих грунтах;

• журнали :

'ґ «Журнал виконання робіт»;

«Журнал авторського нагляду»;

• матеріали перевірок органами державного нагляду в процесі будівництва.

Результатом роботи робочої комісії є оформлення відповідного акта, на основі якого призначається державна комісія.

Цей акт однозначно є документом про передання закінчених будівництвом об’єктів від генпідрядника замовнику, за збереженість яких далі несе відповідальність замовник.

Одночасно в процесі роботи робочої комісії скла­дається акт недоробок з термінами їх усунення.

Після підписання акта робочої комісії і до початку роботи державної комісії на об’єктах (об’єкті) працюють робітники замовника на освоєнні потужностей і робітники генерального підрядника на усуненні недоробок.

Прийняття об’єктів державними приймальними комісіями

Закінчені будівництвом і прийняті робочими комісіями об’єкти замовник і генпідрядник подають державній прий­мальній комісії, про що вони письмово повідомляють органі­зацію, яка її призначила.

Призначення державних приймальних комісій прово­диться не пізніше ніж за ЗО днів до встановленого терміну введення в експлуатацію при прийнятті об’єктів житлово- цивільного призначення, і за 2 місяці - об’єктів виробничого призначення.

Державна приймальна комісія складається з представ­ників:

• замовника;

• експлуатаційної організації;

• генпідрядника;

• органів Державного архітектурно-будівельного контролю;

• органів Державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

• органів Державного пожежного нагляду;

• органів Державної екологічної інспекції;

• Держнаглядохоронпраці;

• Державної інспекції з енергозбереження (на під- онтрольних об’єктах);

• Держкоматомнагляду (на підконтрольних об’єктах);

• органів Державної виконавчої влади та виконкомів місцевих рад народних депутатів, на території яких розташовано об’єкти.

Головою державної приймальної комісії призначається:

^ по об’єктах виробничого призначення - представ­ник експлуатаційної організації;

^ по об’єктах житлово-цивільного призначення - представник органу Державного архітектурно- будівельного контролю.

Замовник подає державним приймальним комісіям документацію, яка була підготовлена генпідрядником робо­чим комісіям, а також:

• довідку про усунення недоробок, виявлених робо­чими комісіями;

• затверджену проектно-кошторисну документацію;

• довідку про основні техніко-економічні показники об’єкта;

• перелік організацій, які брали участь у проектуванні об’єкта;

• документи на відведення земельних ділянок і дозвіл органів архітектурно-будівельного контролю на виконання робіт;

• документи на геодезичну розбивочну основу для будівництва і документи на геодезичні роботи в процесі будівництва, які виконані замовником;

• документи на геологію та гідрогеологію будмайдан- чика, про результати випробування ґрунту та аналізу грунтових вод;

• геодезичну схему фактичного розташування інже­нерних мереж;

• паспорти на устаткування та механізми;

• акти, які складені робочими комісіями на прийняття будівель, споруд, приміщень і змонтованого устат­кування;

• довідки про те, що зовнішні комунікації забезпечать нормальну експлуатацію об’єкта;

• довідку про відповідність потужностей, що вводять­ся, тим потужностям, які передбачено проектом;

• довідку про фактичну вартість будівництва;

• зведені матеріали робочої комісії про готовність об’єкта в цілому до прийняття в експлуатацію.

Державна приймальна комісія повинна перевірити усунення недоробок, виявлених робочими комісіями.

Прийняття державними приймальними комісіями закінчених будівництвом об’єктів у експлуатацію оформ­люється Актом державної приймальної комісії про прий­няття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, який підписується головою та всіма членами комісії. За наявності у членів комісії заперечень, вони повинні бути розглянуті за участі органу, який вони представляють.

Розгляд акта державної комісії про прийняття в експ­луатацію об’єкта, прийняття необхідних рішень і затвер­дження акта органом, що призначив комісію, здійснюється в термін, що не перевищує 1 місяць після підписання акта по об’єктах виробничого призначення, і не більше 7 днів - по об’єктах житлово-цивільного призначення.

Без підпису акта представниками органів державного нагляду експлуатація об’єкта не допускається.

Датою введення об ’єкта в експлуатацію є дата підписання акта державною комісією.

Голова державної приймальної комісії повинен подати до органу, який призначив комісію:

• акт про прийняття об’єкта в експлуатацію;

• проект рішення про затвердження акта про прий­няття об’єкта з експлуатацію.

Документацію, підготовлену для робочої і державної комісії, щодо здачі об’єкта в експлуатацію зберігають у замовника протягом всього терміну експлуатації об’єкта.

Голови та члени державних приймальних комісій несуть відповідальність за свої дії при прийнятті об’єктів у експлуатацію згідно з чинним законодавством.

Введення в експлуатацію об’єктів, які не с державною власністю

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будів­ництвом об’єктів, які не є державною власністю, встанов­люється Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською та Севастопольською міськими держав­ними адміністраціями та Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України.

Ці об’єкти приймаються в експлуатацію за рішенням державних технічних комісій.

Державні технічні комісії призначаються районними м. Києва, Севастопольською міською державними адміністра­ціями та виконавчими органами міст обласного підпоряд­кування.

Державні технічні комісії стають до роботи не пізніше як за 7 днів після отримання заяви забудовника (замовника) про закінчення будівництва та готовність об’єкта до прийняття в експлуатацію.

До складу державних технічних комісій входять представники:

• забудовника (замовника);

• проектувальника (при здійсненні будівництва під­рядним способом);

• місцевої інспекції державного архітектурно- будівельного контролю;

• органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

• державного пожежного нагляду;

• виконавчого органу відповідних місцевих рад, а на об’єктах Державної екологічної інспекції, Держнаг- лядохоронпраці, Державної інспекції з енергозбе­реження представники цих органів.

Головою державної технічної комісії призначається представник органу, який призначив комісію.

Термін роботи державної технічної комісії визна­чається органом, що її призначив, але він не повинен перевищувати 10 днів.

Протягом цього часу члени комісії повинні ознайо­митись з проектною документацією, перевірити відповідність вбудованого (реконструйованого, капітально відремонто­ваного) об’єкта проекту та технічним умовам на проектування і підписати акт про прийняття закінченого будівництвом об’єкта в експлуатацію. Члени комісії не мають права ставити додаткові вимоги, крім передбачених наданими технічними умовами на проектування.

У випадку відмови окремих членів комісії у підписанні акту, вони зобов’язанні надати письмово голові комісії та органу, який вони представляють, мотивовані заперечення.

Розгляд акта державної технічної комісії, прийняття рішення за результатами розгляду заперечень окремих членів

м£

Споруда - об’ємна, площина або лінійна неземна, надземна чи підземна будівельна система, яка складається з несучих та в окремих випадках з огороджувальних конст­рукцій і призначена до виконання виробничих процесів різних видів, зберігання матеріалів, виробів, устаткування, для тимчасового перебування людей, пересування людей та вантажів тощо.

Гарантійний паспорт-сертифікат - посвідчення, видане генеральним підрядником, яке містить відомості про об’єкт, рівень якості та експлуатаційної надійності об’єкта на певний термін.

Питання для самоперевірки

1. Назвіть об’єкти страхування будівельно-монтажних ризиків.

2. Які Ви знаєте страхові випадки у будівництві?

3. Наведіть приклади випадків, які не підлягають страху­ванню або обмежені.

4. Яким чином визначається страхова сума?

5. На який термін укладається договір страхування?

6. Назвіть права та обов’язки учасників страхового процесу.

7. В якому порядку проводиться виплата страхового відшко­дування?

8. Хто здійснює авторський нагляд за будівництвом?

9. Хто несе відповідальність за зберігання журналу автор­ського нагляду?

10. Перелічіть основні обов’язки спеціалістів, що здійснюють авторський нагляд.

11. Які функції покладено на робочі комісії щодо прийняття об’єктів в експлуатацію?

12. Хто здійснює остаточне прийняття об’єкта?

13. Хто входить до складу державної технічної комісії?

14. Що є підставою для оформлення права власності на збудований об’єкт?

Тема 12. Технічна експлуатація будівель

І СПОРУД

Ефективність експлуатації залежить від ряду факторів. Одним з основних є підготовленість та компетентність тех­нічного персоналу, який повинен спостерігати за станом конструкцій і вчасно вживати адекватні заходи для збере­ження будівель, їх підсилення, ремонту або захисту.

Якщо будівлі не можуть експлуатуватися нормально в подальшому, то необхідно їх реконструювати. Реконструкція будівель та споруд - це їх перевлаштування з метою часткової чи повної зміни функціонального призначення, встановлення нового ефективного устаткування, приведення до вимог чинних норм.

Необхідність у реконструкції може бути зумовлена такими причинами:

• фізичний знос конструкцій, у результаті чого змен­шилась їх несуча здатність, виникли недопустимі за розмірами тріщини, деформації (прогини, кути повороту), що перевищили допустимі значення;

♦♦♦ збільшення навантаження на конструкції в майбут­ньому від перепланування, зміни устаткування чи призначення будівлі тощо;

• забезпечення нормативних вимог до огороджу- вальних конструкцій, наприклад, необхідність утеп­лення житлових будинків із метою зменшення втрат теплової енергії.

Реконструкція включає перепланування приміщень, зміну технологічного процесу, підсилення конструкцій, захис­ту їх від дій агресивного середовища. Проведення реконст­рукції замість нового будівництва дає можливість зекономити кошти, скоротити час будівельно-монтажних робіт, прискорити окупність виробництва.

2. Спостереження за станом будівель та споруд у період експлуатації Служба спостереження

Усі будівлі та споруди в процесі експлуатації, а також у період її тимчасового припинення повинні знаходитися під систематичним наглядом інженерно-технічних працівників, відповідальних за збереження цих об’єктів. Для цього на підприємствах, в установах й організаціях незалежно від форм власності та їх діяльності з метою проведення організаційно- технічних заходів, спрямованих на забезпечення надійної і безпечної експлуатації будівель, споруд й інженерних мереж і запобігання виникненню їх аварій, створюється служба спостереження за експлуатацією будівель та споруд (у подаль­шому - служба спостереження). Ця служба входить до структури підприємства, установи, організації, як один з основних виробничо-технічних підрозділів. Служба спосте­реження, залежно від чисельності працюючих, може функціо­нувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи чи одного спеціаліста, у тому числі - за сумісництвом.

2$ Структуру і чисельний склад підрозділів, які виконують

нагляд за експлуатацією будівель та споруд, розробляє керівник (власник) будівлі (споруди).

Служба спостереження виконує такі основні функції:

1. Проводить експертизу проектів будівництва (реконструкції технічного переоснащення) підприємств і виробничих об’єктів, розробок нових технологій на відповідність нор­мативним актам.

2. Разом із структурними підрозділами підприємства складає комплексні заходи для встановлених нормативів безпеки, планує проведення планово-запобіжних ремонтів (підви­щення існуючого рівня технічного стану, якщо встановлені норми досягнуті).

3. Організовує:

♦♦♦ паспортизацію цехів, будівель, дільниць щодо їх відповідності вимогам нормативних документів;

♦♦♦ підготовку статистичних звітів підприємства з питань спостереження.

4. Бере участь у:

♦♦♦ розслідуванні нещасних випадків та аварій;

роботі комісій із питань спостереження за безпеч­ною експлуатацією будівель і споруд підприємства;

♦♦♦ роботі комісії з уведення в дію закінчених будів­ництвом, реконструкцією або технічним пере­озброєнням об’єктів виробничого призначення, відремонтованого або модернізованого устатку­вання;

розробленні положень, інструкцій, інших норма­тивних документів з питань спостереження за безпечною експлуатацією, що діють у межах підприємства.

5. Сприяє впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки, у тому числі ергономіки, прогресивних технологій, захисту населення й навколишнього середовища.

6. Розглядає листи, заяви та скарги працюючих з питань спостереження за безпечною експлуатацією будівель і споруд.

7. Готує проекти та розпорядження з питань спостереження за безпечною експлуатацією будівель і споруд, загальних для всього підприємства.

3. Огляди будівель і споруд

Працівники служби спостереження за безпечною експлуатацією будівель і споруд проводять технічні огляди, які підрозділяються на загальні або комплексні, а також часткові або вибіркові. Склад комісії із загального огляду будівель та споруд призначається керівником підприємства чи організації. Очолює комісію керівник підприємства або його заступник. До складу комісії мають входити особи, які спеціально займаються спостереженнями за експлуатацією

будівель, представники служб, що відають експлуатацією ^

окремих видів інженерного обладнання будівель (санітарно- технічними пристроями та електроосвітленням).

Результати всіх видів оглядів мають бути оформлені актами, в яких зазначають виявлені дефекти, а також припи­сами із зазначенням заходів і термінів виконання робіт.

За періодичністю робіт, що проводяться, технічні огля­ди поділяють на систематичні або чергові та періодичні або позачергові.

Під час загального огляду обстеженню підлягає вся будівля або споруда в цілому, різні види оздоблення й усі елементи зовнішнього благоустрою чи весь комплекс будівель і споруд.

При частковому огляді обстеженню піддаються окремі будівлі (споруди) комплексу або окремі конструкції, види обладнання (наприклад, ферми і балки будівлі, мости і труби на автомобільному шляху, колодязі на каналізаційній та водопровідній мережі).

Чергові загальні технічні огляди будівель проводять два рази на рік - весною й восени.

Весняний огляд має на меті обстеження стану будівлі (споруди) після танення снігу чи зимових дощів. Під час весняного огляду уточнюються обсяги робіт із поточного ремонту будівель (споруд), що проводиться в літній період, і робіт із капітального ремонту для включення їх у план наступного року.

Під час весняного технічного огляду необхідно:

♦> ретельно перевірити стан несучих і огороджуваль- них конструкцій, вивчити можливі пошкодження, що виникли в результаті атмосферних й інших впливів;

• перевірити механізми елементів вікон, дверей, ліхтарів, воріт та інших пристроїв, що відчи­няються;

• привести до ладу водостоки, вимощення і зливо- приймачі.

Під час осіннього огляду проводять перевірку підго­товки будівель і споруд до зими. До цього часу повинні бути закінчені всі літні роботи з поточного ремонту.

При проведенні осіннього технічного огляду необхідно:

• ретельно перевірити несучі й огороджувальні конструкції будівель та споруд і вжити заходів щодо усунення різного роду тріщин та проміжків;

• підготувати покриття будівель до знищення снігу і необхідні для цього засоби (робочий інвентар), а також стан жолобів та водостоків;

• перевірити справність і готовність до роботи в зимових умовах елементів вікон, ліхтарів, воріт, дверей та інших пристроїв, що відчиняються.

Крім чергових оглядів, можуть бути позачергові огляди будівель і споруд після стихійного лиха (пожежі, ураганних вітрів, великих злив чи снігопадів, після коливання поверхні землі в районах з підвищеною сейсмічністю й т. ін.) або аварій.

Стан протипожежних заходів у всіх будівлях та спо­рудах має бути перевіреним співробітниками підприємства, відповідальними за пожежну охорону, в терміни, що залежать від специфічних умов експлуатації виробничих будівель, але не менше ніж один раз на місяць.

Крім наведених вище задач, метою технічних оглядів є розроблення пропозицій щодо поліпшення технічної експлуа­тації будівель, а також проведення всіх видів ремонтів.

Для кожної виробничої будівлі та споруди або для групи будівель (споруд) необхідно скласти інструкцію з експлуатації міжповерхових покриттів, підлоги та відповідних площадок. На елементах будівель та споруд, які добре видно, необхідно зробити й постійно зберігати написи, що вказують величину граничних навантажень.

Будівельні конструкції повинні бути захищені від великих теплових впливів, що виникають при викидах пари та ін., а також від дії випромінення внаслідок недостатньої теплової ізоляції нагрівальних агрегатів. У місцях неминучого впливу зазначених факторів необхідно зробити надійну термоізоляцію конструкцій.

У виробничих приміщеннях має підтримуватися проектний температурно-вологісний режим. Не допускається випадання конденсату на внутрішній поверхні огородження.

Для попередження перевантажень будівельних конст­рукцій не допускається встановлення, підвішування та кріп­лення технологічного обладнання, транспортних засобів, трубопроводів й інших пристроїв, що не передбачені проек­том. Якщо необхідно, додаткові навантаження допустимі лише після виконання перевірних розрахунків будівельних конструкцій та, якщо це обумовлено розрахунками, після підсилення конструкцій.

Уся технічна документація на здані в експлуатацію будівлі й споруди (затверджений технічний паспорт, проект, дані про геологічні умови майданчика забудови, акт прий­няття в експлуатацію з документами та приховані роботи, а також відомості про відхилення від проекту та недоробки на момент уведення об’єкта в експлуатацію) повинна зберігатися комплектно в архіві підприємства.

4. Проведення ремонтних робіт Види ремонтів

Ремонт будівель і споруд є комплексом технічних заходів, спрямованих на підтримання чи відновлення почат­кових експлуатаційних якостей як для будівлі в цілому, так і окремих її конструкцій.

Для обліку робіт з обслуговування й поточного ремонту відповідної будови чи споруди має вестись технічний журнал, у який заносять записи про всі виконані роботи із зазначенням виду і місця робіт. Відомості, що вміщені в тех­нічному журналі, відображають технічний стан будівлі (споруди) на даний період часу, а також історію його експлуатації. Крім того, частина цих відомостей є вихідними даними при складанні дефектних відомостей на ремонтні роботи.

Згідно з «Правилами обстеження, оцінки технічного стану та паспортизації виробничих будівель і споруд» ремонті роботи поділяють (залежно від технічного стану несучих й огороджувальних конструкцій) на два види:

а) поточний ремонт (для нормального та задовільного стану);

б) капітальний ремонт (для непридатного до нормальної експлуатації стану будівель (споруд) або окремих конст­рукцій).

Ремонти за іншою, більш детальною класифікацією, що використовується в окремих галузях для деяких споруд, повинні відповідати єдиній класифікації:

♦>

*1* при періодичності ремонту більше ніж 1 рік - капітальний.

До поточного ремонту виробничих будівель та спо­руд належать роботи із систематичного і вчасного захисту частин будівлі (споруди) й інженерного обладнання від перед­часного зношення шляхом проведення запобіжних заходів і усунення дрібних пошкоджень та поломок.

Поточний ремонт виробничих будівель і споруд здійс­нюється за рахунок експлуатаційних витрат підприємства чи організації. Роботи з поточного ремонту виконуються регу­лярно протягом року за графіками, що складаються службою спостереження за безпечною експлуатацією будівель та споруд на основі опису загальних, поточних і позачергових їх оглядів. А також за заявками персоналу, який експлуатує об’єкти (керівників підрозділів).

Пошкодження аварійного характеру, що створюють небезпеку для працюючого персоналу чи призводять до пошкодження обладнання, сировини і продукції або до руйну­вання конструкцій будівлі, повинні усуватися терміново.

До капітального ремонту виробничих будівель та споруд відносять такі роботи, у процесі яких проводиться заміна й підсилення зношених конструкцій і деталей будівель та споруд або їх заміна на більш прогресивні й економічні, що поліпшують експлуатаційні можливості об’єктів, за винятком повної заміни основних конструкцій, строк служби яких є найбільшим (кам’яні та бетонні фундаменти, всі види стін будівлі, всі види каркасів, труби підземних мереж і та ін.).

2$ У конкретних умовах терміни проведення капітального

ремонту потрібно уточнювати з урахуванням експлуатаційних навантажень, кліматичних умов та інших факторів.

Капітальний ремонт виробничих будівель і споруд може бути комплексним, що охоплює будівлю чи споруду в цілому, або вибірковим, що складається з ремонту окремих конструкцій або окремого виду інженерного обладнання.

Вибірковий капітальний ремонт проводиться у таких випадках:

♦> якщо комплексний ремонт будівлі може спричинити серйозні перешкоди у роботі підприємства в цілому чи окремого цеху;

• при великому зношенні окремих конструкцій;

• при економічній недоцільності проведення комп­лексного ремонту.

Під час проведення вибіркового капітального ремонту необхідно насамперед передбачити ремонт тих конструкцій, від яких залежить нормальний перебіг технологічного процесу (підкранових балок і шляхів, підлоги, виробничого водопроводу, теплопостачання, вентиляційних систем й уста­новок для кондиціювання повітря, виробничої каналізації тощо), а також конструкцій, через вади яких можуть постраждати інші частини будівлі чи споруди (покрівлі, водостічні мережі, водопровідно-каналізаційні пристрої та ін).

Проведення чергового комплексного капітального ре­монту будівлі (споруди) недоцільне в таких випадках:

• знесення чи перенесення будівлі (споруди) у зв’яз­ку з майбутнім будівництвом на цьому майданчику;

• припинення експлуатації підприємства, для потреб якого ця будівля чи споруда побудована (наприк­лад, закінчення запасів корисних копалин);

• реконструкції будівлі;

• розбирання будівлі внаслідок її старіння.

Під час проведення капітального ремонту не допус­кається заміна існуючих конструкцій такими, що не відпові­дають діючим технічним умовам і нормам нового будів­ництва.

Планування ремонтів

Усі роботи, передбачені системою планово-запобіжних ремонтів на виробничих будівлях і спорудах, виконуються за річними планами (графіками), що затверджені власниками (керівниками) об’єднань, підприємств, організацій. У річних планах-графіках установлюються терміни проведення плано­вих технічних оглядів, поточних і капітальних ремонтів із рознесенням усіх заходів за місяцями. Якщо одночасно з ремонтом ускладнюється або стає неможливим виконання технологічних процесів чи іншої основної діяльності підприємства, плани всіх видів ремонтів виробничих будівель

та споруд повинні бути пов’язані з планами робіт відповідних підрозділів підприємства.

Плани ремонтів складаються на основі даних технічних оглядів будівель та споруд, окремих їх конструкцій і видів інженерного обладнання. План капітального ремонту скла­дається підприємствами (організаціями) у грошовому еквіва­ленті й натуральних показниках та повинен містити:

• затверджений керівником титульний список об’єк­тів ремонту;

• перелік основних робіт;

• кошторисну вартість робіт;

• календарні графіки ремонтів;

• потребу в основних матеріалах, будівельних виро­бах, транспорті, засобах механізації і робітниках.

Кошторис на проект капітального ремонту складають на основі опису робіт, якщо конструкції чи обладнання будівлі у процесі ремонту не змінюються і не підсилюються. Дефектний акт на проведення робіт складають окремо на кожну будівлю чи споруду з виконанням обмірювань у натурі та з наведенням формул розрахунків з кожного виду робіт та із зазначенням приміщення (поверху, прогону, цеху та ін.). До дефектного акта на проведення робіт повинна бути додана коротка пояснювальна записка.

На всі види ремонту розробляється проектно-кошто- рисна документація. Проектування здійснюється в одну стадію. У складі проектно-кошторисної документації повинні бути:

♦♦♦ коротка пояснювальна записка, що містить обгрун­тування технічних рішень, техніко-економічні по­казники і міркування щодо організації ремонтних робіт;

• робочі креслення;

• кошториси.

5. Паспортизація будівель та споруд Обстеження будівель і споруд для паспортизації

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. № 409 «Про забезпечення надійності і безпечної експлуатації будівель, споруд та інженерних мереж» усі будівлі (споруди) незалежно від їх призначення, форми власності, віку, капітальності, показників юридичного статусу, економічного стану власника, технічних особли­востей підлягають періодичним обстеженням з метою оціню­вання їх технічного стану та паспортизації, а також прийняття обґрунтованих заходів щодо забезпечення надійності і безпеки при подальшій експлуатації (консервації). Головним завданням паспортизації будівель (споруд) є продовження терміну їх нормальної експлуатації.

Для кожної будівлі чи споруди під час проведення обстеження рекомендується оцінювати:

♦> техногенні зміни навколишнього середовища;

• інженерно-геологічні умови майданчика;

• хімічний склад грунтових вод;

• конструкції й споруди, що захищають будівлі (споруди) від небезпечних геологічних процесів;

• вимощення та елементи благоустрою;

• основи і фундаменти;

• уведення та випуски інженерних мереж;

*Х* підземні несучі, огороджувальні та гідроізоляційні конструкції;

♦І* стан повітряного середовища в будівлі та навколо неї (температура, вологість, повітрообмін, хімічний склад повітря); покриття і покрівлі;

• антикорозійний захист конструкцій, зовнішнє та внутрішнє опорядження;

• теплотехнічні, сантехнічні і вентиляційні системи й обладнання;

• ізоляційні покриття;

• інші елементи будівель та споруд і їх системи, проектування й улаштування яких регламентується будівельними нормами.

Порядок проведення паспортизації

2$ Обстеження здійснюється спеціалізованою організа­

цією на договірних засадах на кошти власника об’єкта та ін.

Достовірність даних, що занесені до паспорта, підтвер­джується підписами власника об’єкта (керівника організації) та представника спеціалізованої організації, що проводила обстеження.

Паспорт із додатками шнурується та скріплюється печаткою організації об’єкта.

Паспорт складається у двох примірниках: один з них зберігається у власника будівлі (споруди), а другий - в орга­нізації, що проводила обстеження для паспортизації.

Зміни технічного стану об’єкта, що зафіксовані наступними за паспортизацією обстеженнями, заносять до паспорта у вигляді доповнень із зазначенням дати обсте­ження та засвідчують підписами власника об’єкта й особи, що відповідає за обстеження (результатом якого були виявлені ці зміни).

Власник об’єкта (керівник організації) повинен внести доповнення до паспорта не пізніше від одного місяця після закінчення обстеження.

Періодичність наступних після паспортизації обсте­жень визначається «Правилами обстежень, оцінки технічного стану та паспортизації виробничих будівель і споруд» або необхідністю позапланового обстеження у зв’язку з надзви­чайною ситуацією, що призвела до зміни технічного стану об’єкта.

Паспорти для нових будівель (споруд), а також для об’єктів після їх реконструкції або капітального ремонту складаються безпосередньо після прийняття об’єкта держав­ною або технічною комісією.

Паспорт є документом, що засвідчує технічний стан будівлі (споруди) та використовується для підтвердження факту експлуатаційної придатності (непридатності) об’єкта.

Питання для самоперевірки

1. Яким чином забезпечується надійна робота елементів буді­вель та споруд?

2. Які причини зумовлюють необхідність проведення реконструкції?

3. Назвіть основні функції служби спостереження.

4. Назвіть види оглядів будівель. З якою метою вони прово­дяться?

5. Що необхідно виконати під час весняного та осіннього технічного огляду?

6. Що слугує вихідними даними при складанні дефектних відомостей на ремонтні роботи?

7. Що впливає на терміни проведення капітального ремонту?

8. Який технічний документ містить дані про результати виконання обстежень будівлі?

9. У чому полягає основне завдання паспортизації будівель?

ДОДАТКИ

ПЕРЕЛІК видів громадських будинків та споруд

ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

Атріум - частина об’єму будинку у вигляді багатосвітлового простору, як правило, розвиненого по вертикалі з галереями по поверхах, на які виходять приміщення різного призначення. Атріум, розвинений по горизонталі у вигляді багатосвітлового проходу, може називатися пасажем.

Балкон - відкрита площадка, яка виступає у вигляді консолі на фасаді будинку чи в інтер’єрі, огороджена перилами.

Відсік підвального і цокольного поверху - простір, що обмежений протипожежними перепонами (стінами, перегородками, перекриттями). У межах відсіку приміщення можуть бути відокремлені перегородками з межею вогнестійкості.

Відсік пожежний - частина будинку, відокремлена від інших частин будівлі протипожежними стінами і перекриттями з межею вогнестійкості не менше 2,5 год.

Галерея - комунікаційний простір у вигляді критого переходу, аркади, колонади, антресолі або протяжного балкону, що з’єднує приміщення чи частини будинку; може бути глухою, заскленою чи не бути огородженою (крім перил).

Горище - простір між конструкціями покрівлі (зовнішніх стін) та перекриттям верхнього поверху.

Лоджія - перекрите та огороджене в плані з трьох боків приміщення, відкрите у зовнішній

простір.

Пандус - похила полога площина, яка влаштовується для підйому (входу і виїзду) у будинку чи споруді (наприклад, у гаражах).

Поверх мансардний - поверх, у якому приміщення розташовані в об’ємі горища, при цьому площа горизонтальної частини стелі приміщень має бути не менше ніж половина площі підлоги, а висота стін до низу похилої частини стелі - не менше 1,6 м.

Поверх надземний - поверх, позначка підлоги приміщень якого не нижче планувальної позначки землі.

Поверх підвальний - поверх, позначка підлоги приміщень якого нижче планувальної позначки землі більше ніж на половину висоти приміщень.

Поверх підземний - поверх, позначка стелі якого знаходиться нижче рівня планувальної позначки землі.

Поверх технічний - поверх для розміщення інженерного обладнання та прокладання комунікацій, може бути розташований у нижній (у тому числі технічний підлоговий простір), верхній (у тому числі технічне горище або у середній частина будинку).

Поверх цокольний - поверх, позначка підлоги приміщень якого нижче планувальної позначки землі на висоту не більше половини висоти приміщень, що в ньому розташовані.

Приміщення технічні - приміщення для розміщення обладнання тепловузлів, бойлерних, щитових, венткамер, комутаторів, радіовузлів, машинних відділень, ліфтів холодильних установок та ін.

Розрахункова категорія відвідувачів - кількісний та якісний показники відвідувачів закладу, що встановлюються у завданні на проектування, на які необхідно розрахувавати всі споживчі та експлуатаційні характеристики громадського будинку.

Стилобат - розширена основа будинку, споруди, групи споруд.

Сходово-ліфтовий вузол - приміщення для розміщення вертикальних комунікацій сходової клітки і ліфтів.

Тамбур - прохідний простір між дверима, що слугує для захисту від проникнення холодного повітря, атмосферних опадів, пилу, диму і запахів, при вході до будинку, у сходову клітку чи інші приміщення.

Трибуна - споруда з рядами місць, що підвищуються для глядачів.

Шляхи евакуації - коридори, сходи, сходові клітки, тамбури, шлюзи та інші проходи, що забезпечують евакуацію людей, які знаходяться у будинку.

Додаток 2

2. Цокольний поверх:

а) всі приміщення, розміщення яких допускається у підвалі;

б) бюро перепусток, довідкові, реєстратури, каси ощадних банків та інші каси; транспортні агентства; приміщення для виписки хворих, центральні комори білизни;

в) службові і конторські приміщення;

г) басейни. Криті ковзанки зі штучним льодом без трибуни для глядачів;

д) приміщення копіювально-множильних служб;

е) реєстраційні зали;

ж) лазні сухого жару;

к) лабораторії, що виготовляють радонову та сірководневу воду у водолікарнях.

Примітка 1. На цокольному поверсі, підлога якого розташована нижче планувальної позначки тротуару або вимощення не більше ніж 0,5 м, допускається розміщувати всі приміщення, крім приміщень для перебування дітей у дитячих дошкільних закладах, навчальних приміщень шкіл, шкіл-інтернатів та професійно-технічних училищ, палатних відділень, кабінетів електросвітлолікування, пологових, операційних, рентгенівських кабінетів, процедурних і кабінетів лікарів, житлових приміщень.

Примітка 2. При розміщенні в підвальному або цокольному поверхах громадських будинків (крім дитячих дошкільних закладів, шкіл, шкіл-інтернатів і лікувальних закладів зі стаціонаром) гаражів легкових автомобілів слід керуватися нормативами ДБН 360, ВСН 60 та ВСН 01.

Примітка 3. Приміщення, перелік яких наведено у пунктах а, е, к, п, ф, ц, можуть розміщуватись у підвальних та цокольних поверхах громадських будинків тільки за умови заборони розташування над ними приміщень з постійним масовим перебуванням людей.

(день, місяць, рік)

4. Джерела фінансування

5. Порядок платежів і розрахунків

6. У зв’язку з виконанням контракту Замовник бере зобов’язання щодо

1

Додаток 4

2. С вання

3.2.1.

3.2.2.

3.2.3.

3.2.4.

ВИМ>1

(дван

3.2.5.

1. захис (запо

5. Падіння літаючих апаратів або їх уламків.

6. Впливу електричного струму у вигляді короткого замикання, перевантаження електромережі, атмосферних розрядів та ін..

7. Раптового псування водопостачального, каналізаційного та протипожежного облад­нання.

8. Пошкодження водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем і систем пожежогасіння.

9. Розривів тросів, ланцюгів, падіння деталей та інших предметів.

10. Протиправних дій третіх осіб: крадіжки зі зламом, грабежу.

11. Помилок при проведенні будівельних і монтажних робіт, дефектів застрахованого майна.

12. Ненавмисних дій або бездіяльності робітників, техніків, інженерів, а також необережності або навмисних дій третіх осіб.

1. Настання відповідальності Страхувальника за нанесення шкоди життю, здоров’ю та майну третіх осіб.

1. Страховим захистом покриваються, якщо це передбачено умовами Договору страху­вання, витрати на:

   1. Вивезення будівельного сміття.

   2. Демонтаж чи знищення пошкоджених конструкцій і матеріалів.

   3. Очистку і ремонт траншей та комунікацій.

   4. Вимушений простій внаслідок настання страхового випадку. Максимальний термін вимушеного простою у будівництві, що може бути під страховим захистом, дорівнює 12 (дванадцяти) робочим дням, якщо інше не передбачено умовами Договору страхування.

   5. Відбудову обладнання, що вийшло з ладу.

   6. У разі настання страхового випадку внаслідок ризиків, зазначених вище, страховим захистом можуть покриватися витрати, здійснені з метою запобігання або зменшення збитків (запобігання поширення пожежі, рятування майна тощо).

1. Винятки із страхових випадків та обмеження страхування

   1. Відповідно до цих Умов страховим захистом не покриваються:

      1. Збитки, спричинені впливом корисного (робочого) вогню або тепла, необхідного для процесу обробки, ремонту або для інших цілей.

      2. Збитки, зумовлені повільним виділенням тепла при бродінні, гнитті або інших екзотермічних реакціях, що проходять внаслідок природних властивостей майна та збитки, спричинені наслідками таких реакцій.

      3. Збитки, зумовлені займанням виробничого обладнання, побутових електроприладів, електронної апаратури та оргтехніки, якщо таке займання не стало причиною виникнення подальшої пожежі.

      4. Збитки, нанесені механізмам з двигунами внутрішнього згорання при вибухах, що виникають у камерах згорання.

      5. Збитки від самозаймання, що виникло внаслідок природних властивостей майна.

   2. Страховик не відшкодовує:

      1. Будь-які непрямі збитки, в тому числі штрафи, пені, неустойки, пов’язані з припиненням, порушенням договорів.

      2. Витрати на заміну, ремонт дефектних матеріалів чи недоліків будівельно-монтажних робіт тільки стосовно постраждалих пошкоджених частин.

      3. Збитки, зумовлені зносом, корозією, окисленням, зниженням вартості в результаті невикористання чи дії погодних умов.

4. Збитки, зумовлені внутрішніми несправностями машин та/або електричного облад­нання, що виникають у процесі експлуатації чи несправностями обладнання будівельного майданчика та будівельних машин.

5. Збитки внаслідок знищення чи пошкодження транспортних засобів, які допущені до експлуатації на дорогах загального користування, плаваючих засобів чи літаків.

6. Збитки, що виявлені лише в ході інвентаризації.

7. Збитки від зсуву, осідання або іншого руху грунту, якщо вони спричинені проведенням вибухових робіт, вийманням ґрунту з котлованів або кар’єрів, засипкою пустот або проведенням земляних робіт, а також добуванням або розробкою родовищ твердих, рідких або газоподібних корисних копалин.

8. Збитки від землетрусу, якщо при проектуванні, будівництві та експлуатації певним чином не враховувались сейсмо-геологічні умови місцевості.

9. Збитки від стихійних лих при оголошенні місця дії договору страхування зоною стихійного лиха до моменту укладання договору страхування.

10. Збитки, зумовлені вологістю у приміщенні (грибок, пліснява), а також проникненням у застраховане приміщення рідин (у т. ч. дощу), снігу, граду через відкриті вікна, двері, отвори, зроблені навмисне або, що виникли внаслідок старості або будівельних дефектів.

11. Збитки внаслідок обвалу будинків, споруд через старість.

12. Збитки, спричинені діями гризунів або інших шкідників.

13. Збитки, нанесені майну, що не входить у вартість контракту, якщо інше не передбачено договором страхування.

14. Збитки, зумовлені навмисними діями або грубою необережністю Страхувальника або його працівників.

15. Збитки, спричинені недотриманням Страхувальником інструкцій щодо зберігання, експлуатації та обслуговування застрахованих об’єктів, а також використання цих об’єктів для інших цілей, ніж ті, для яких він призначений.

16. Збитки внаслідок повного або часткового припинення робіт, крім випадку, передбаченого п. 3.2.4. Цих правил.

17. Збитки внаслідок застосування проекту, матеріалів, конструкцій, устаткування, кваліфікації, які не відповідають вимогам контракту чи нормам будівництва.

1. Страховик не відшкодовує збитки, якщо інше не передбачено договором страхування, що стались внаслідок:

   1. Ядерного вибуху, впливу радіації або радіоактивного забруднення.

   2. Будь-яких воєнних дій, терористичних актів, громадських хвилювань, бунтів, путчу, державних переворотів, революцій, стихійних лих.

2. Не відшкодовується шкода, нанесена третім особам внаслідок:

   1. Навмисних дій, бездіяльності та грубої необережності з боку Страхувальника (його співробітників).

   2. Порушення Страхувальником чинного законодавства України.

3. Не підлягають відшкодуванню збитки:

   1. Завдані членам сім’ї Страхувальника.

   2. Завдані особам, що знаходяться у трудових відносинах із Страхувальником.

   3. Майну, що було орендоване, найняте, зняте або взяте під заставу Страхувальником.

   4. Пов’язані з недоотриманням прибутку.

   5. Морального характеру.

   6. Які настали з причин, що були відомі страхувальнику до початку дії договору страхування.

   7. Нанесені поза межами місця дії договору страхування.

   8. У вигляді штрафних санкцій.

2. '

2. :

2. : йом інфі

2. хув,

2. стр;

7.2.

5. Страхова сума. Франшиза

6. Надати Страховику можливість огляду місця страхового випадку, проводити розслідування стосовно причин, розміру збитків.

7. Негайно, але не пізніше 2-х (двох) робочих днів, повідомити Страховика, незалежно від заяви про настання страхового випадку про те, що компетентними органами проводиться розслідування, порушено кримінальну справу, накладається арешт, штраф тощо, якщо інше не передбачено Договором страхування.

8. Негайно, але не пізніше 2-х (двох) робочих днів повідомити Страховика про всі вимоги, що пред’являються йому в зв’язку зі страховим випадком (досудове вирішення справи, судова справа), якщо інше не передбачено Договором страхування.

9. Надати Страховику всі необхідні документи, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків.

1. Страховик має право:

   1. Перевіряти подану Страхувальником інформацію.

   2. Направляти запити до компетентних органів про надання інформації для вияснення причин та наслідків страхового випадку.

   3. Відмовити Страхувальнику у виплаті страхового відшкодування.

2. Страховик зобов’язаний:

   1. Ознайомити Страхувальника з умовами страхування та Правилами.

   2. Протягом 2-х (двох) робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування Страхувальнику.

   3. При настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування.

   4. Відшкодувати витрати Страхувальника, понесені ним при настанні страхового випадку на попередження та зменшення збитків, якщо це передбачено умовами Договору стра­хування.

   5. Тримати у таємниці відомості про Страхувальника, його майновий стан, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України.

3. Договором страхування можуть бути передбачені інші права та обов’язки Страхуваль­ника та Страховика, що не суперечать чинному законодавству.

1. Порядок і умови виплати страхового відшкодування

   1. Страховик здійснює виплату страхового відшкодування протягом 5 (п’яти) днів з дня прийняття рішення про виплату, якщо інше не передбачено Договором страхування.

   2. Розмір збитку визначається Страховиком на підставі проведеної експертизи, з врахуванням вартості постраждалого майна та документів, отриманих від Страхувальника.

   3. Вимоги третіх осіб можуть бути врегульовані як в судовому порядку, так і в досудовому.

   4. Загальна сума виплат за Договором страхування не може перевищувати встановлену в ньому страхову суму.

   5. Рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування приймається Страховиком протягом 10 (десяти) днів з дня отримання документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків, якщо інше не передбачено Договором страхування.

   6. У разі відмови у виплаті страхового відшкодування Страховик протягом 5 (п’яти) днів з дня прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування повинен письмово повідомити Страхувальника з обгрунтуванням причин відмови.

   7. При страхуванні відповідальності перед третіми особами виплата страхового відшкодування може здійснюватись потерпілій третій особі. Якщо внаслідок страхового випадку настала смерть потерпілої третьої особи, то виплата здійснюється її законному спадкоємцю.

8. Якщо (з письмової згоди Страховика) Страхувальник сам компенсував збитки потерпілій третій особі, виплата страхового відшкодування здійснюється Страхувальнику протягом 5 (п’яти) днів з дня прийняття рішення про виплату та після отримання належним чином оформленої розписки третьої особи або іншого документа, що свідчить про компенсацію збитку та відмову від претензій до Страхувальника.

1. Порядок вирішення спорів

   1. Спори за Договором страхування між Страхувальником та Страховиком вирішуються шляхом переговорів.

   2. Якщо Сторони під час переговорів не дійшли згоди, вирішення спорів здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством.

2. Відповідальність сторін

   1. Невиконання або неналежне виконання Страхувальником умов Договору страхування дає Страховику право відмовити Страхувальнику у виплаті страхового відшкодування.

   2. За невиконання своїх зобов’язань за Договором страхування Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Додаток 5

5. Архітектурно-планувальне завдання та технічні умови діють протягом нормативного терміну проектування та будівництва об’єкта архітектури, але в будь-якому випадку не менше двох років з дати видачі вихідних даних. Після закінчення терміну дії архітектурно- планувальне завдання підлягає перереєстрації та продовженню в місцевому органі містобудування та архітектури, який його видав, а технічні умови - в організаціях, які їх надали.

6. Зміни до наданого архітектурно-планувального завдання можуть бути внесені лише за згодою замовника місцевим органом містобудування та архітектури, а до технічних умов - організаціями, які їх надали.

7. Дія наданих архітектурно-планувального завдання та технічних умов не може бути зупинена в зв’язку з початком розроблення або коригування містобудівної документації, місцевих правил забудови.

8. Якщо у наданому замовнику архітектурно-планувальному завданні має місце порушення вимог містобудівної документації, місцевих правил забудови, державних норм, стандартів і правил, дія архітектурно-планувального завдання може бути зупинена Держбудом - для міст Києва та Севастополя, управлінням містобудування та архітектури облдержадмі­ністрації - для території відповідної області, уповноваженим органом містобудування та архітектури Ради Міністрів Автономної Республіки Крим - для території Автономної Республіки Крим до усунення зазначених порушень.

9. Архітектурно-планувальне завдання розробляється за типовою формою згідно з додатком до цього Порядку.

10. Типові форми технічних умов та опитувальних листів для їх одержання визначаються відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади згідно з їх компетенцією.

11. Вихідні дані комплектуються у трьох примірниках і реєструються. Перший примірник вихідних даних видається замовнику, другий - проектувальнику, третій - зберігається в архіві місцевого органу містобудування та архітектури, який їх видав.

12. У разі зміни наміру замовника щодо виду, цільового призначення будівництва, виникнення необхідності знесення споруд замовник зобов’язаний у десятиденний термін повідомити про це місцевий орган містобудування та архітектури, а також організації, що надали технічні умови. Дія архітектурно-планувального завдання і технічних умов зупиняється при цьому до вирішення необхідних питань.

Склад і зміст архітектурно-планувального завдання

13. Архітектурно-планувальне завдання - це комплекс містобудівних та архітектурних вимог і особливих умов проектування та будівництва об’єкта архітектури, що випливають з положень затвердженої містобудівної документації, державних будівельних норм, місцевих правил забудови населених пунктів, відповідних рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, включаючи вимоги та умови щодо охорони пам’яток історії та культури, довкілля, законних прав і інтересів фізичних та юридичних осіб при розташуванні об’єкта архітектури на конкретній земельній ділянці.

14. Архітектурно-планувальне завдання надається на проектування об’єктів архітектури (будинків і споруд житлово-цивільного, комунального, промислового та іншого призна­чення, їх комплексів, об’єктів благоустрою, садово-паркової та ландшафтної архітектури, монументального і монументально-декоративного мистецтва) для нового будівництва, розширення, реконструкції, реставрації (крім пам’яток історії та культури), капітального ремонту (далі - будівництво).

15. Архітектурно-планувальне завдання містить текстову та графічну частину.

Текстова частина архітектурно-планувального завдання містить:

• відомості про наявність у замовника права власності (користування) земельною ділянкою;

• відомості щодо рішення про погодження місця розташування об’єкта архітектури (дозволу на виконання проектно-вишукувальних робіт);

• опис меж земельної ділянки, погоджених місцевими землевпорядними органами (для об’єкта архітектури промислового призначення, розташованого на територіях промислових формувань, межі погоджуються також територіальною проектною організацією з питань промислового будівництва згідно із схемою генерального плану промислового вузла);

• відомості про містобудівні та інженерно-геологічні умови земельної Ділянки згідно з містобудівною документацією або даними відповідних організацій;

• вимоги до граничних відстаней розташування об’єкта архітектури стосовно меж земельної ділянки, червоних ліній, існуючих будинків і споруджень, І НИТІ планувальні обмеження;

• обмеження щодо поверховості (висоти) об’єктів архітектури;

• вимоги до опорядження об’єкта архітектури, благоустрою території;

• умови використання цокольних поверхів і підвалів, підземного тору;

• вимоги до розміщення вбудовано-прибудованих приміщень (згідно з розпоря­дженням голови місцевої держадміністрації або рішенням виконавчого органу місцевої ради);

• умови щодо стадійності проектування, погоджені із замовником;

• визначення виду проектування, погодженого із замовником (індивідуальне, експериментальне, прив’язка типового проекту, повторне застосування проекту);

• перелік організацій та установ, з якими погоджується проект;

• перелік технічних умов;

• висновок державної санітарно-епідеміологічної служби (копія), отриманий замовником для вирішення питання погодження місця розташування об’єкта архітектури (надання дозволу на проведення проектно-вишукувальних робіт);

• вимоги до здійснення заходів з енергозбереження;

• умови отримання дозволу на проведення топографо-геодезичних та інженерно- геологічних робіт;

• у разі, коли намічено здійснити реконструкцію, реставрацію, розширення, капі­тальний ремонт об’єкта архітектури - відомості про історико-культурну та архітектурну цінність об’єкта архітектури та відомості про наявність (відсутність) у замовника права власності на об’єкт архітектури, а за умови відсутності такого права - згоду власника (власників) на проведення зазначеного будівництва;

• у разі, коли намічено здійснити будівництво об’єкта архітектурно промислового призначення - вимоги до оцінки впливу об’єкта архітектури на навколишнє природне середовище;

• інші особливі умови та вимоги.

Графічна частина архітектурно-планувального завдання містить:

• ситуаційну схему місця розташування об’єкта архітектури в населеному пункті або на іншій території;

• викопіювання з оновленого топографо-геодезичного плану кварталу (мікрорайо­ну), іншої території місця розташування об’єкта архітектури;

• схему визначення площ, що підлягають забудові і благоустрою, з урахуванням нормативів та визначенням планувальних обмежень розміщення історико- культурних, санітарно-охоронних зон тощо;

• за бажанням замовника за додаткову плату також можуть бути надані викопію- вання з генерального плану населеного пункту, проекту детального планування району, в тому числі ескізу забудови з червоними лініями, інших їх матеріалів та галузевих схем.

16. До архітектурно-планувального завдання не можуть бути включені вимоги щодо архітектурних та інженерних рішень об’єкта архітектури, його внутрішнього оздоблення, інші умови і вимоги, якщо вони не випливають з актів законодавства, державних стандартів, норм і правил, затвердженої містобудівної документації, місцевих правил забудови, не зумовлені необхідністю збереження характеру існуючої забудови, довкілля й охорони пам’яток історії та культури.