§ 3. Проблема голоду в світлі загальнолюдських моральних цінностей

Банальною і тому такою страшною причиною загибелі людей лишається голод. Голод, який був жупелом для євро­пейської цивілізації аж до XIX ст. За свідченням французького історика Ф. Броделя, у середні віки недоїдала більшість насе-

лення Європи. Раціон їжі й за кращих часів був дуже мізер­ним. Він погіршувався у міру розвитку капіталізму, скорочен­ня районів дикої природи — джерела дичини (до розвитку скотарства на науковій основі), був незбалансованим, включав несвіжі продукти. Основною стравою довгий час була юшка з сурогатних продуктів (трави, капустяних качанів, висівок то­що). Більше за всіх від голоду потерпали селяни — голод у сільській місцевості подібний катастрофі. Міська буржуазна культура виявляється більш захищеною, має запаси й можли­вість ввозити хліб із благополучного району.

Цивілізоване існування пов'язане з інтенсивною агрокуль­турою, тобто з певними гарантіями, надійністю та захищеніс­тю — порівняно з полюванням і збиранням попередньої культури. Цивілізацію кінця XX ст. відрізняє дещо інша тен­денція: у слабкорозвинених аграрних культурах спостерігаєть­ся катастрофічне зростання міст і зосередження злиднів і го­лоду в міських нетрях; в індустріальних культурах мегаполіси розосереджуються зі збереженням високого рівня життя на­селення, хоч, безумовно, проблема злиднів існує і в багатих країнах. Те, що колись породило цивілізоване життя, у наш час створює ще одну глобальну проблему — проблему мегапо-лісів.

(у середньовічній притчі король запитує мудреця: «Що є людина?» — «Свіча на вітрі, мандрівник, сніг, що тане, слуга смерті, — була відповідь, — сім друзів його: (голод, спрага}$со-лод, спека^ (втома, хвороби й смерть») Давно вмерли і муд­рець, і король, що жадав мудрості, спливли віки, але слід ви­знати, що жоден із цих «друзів» не залишає людину без уваги^ Зрозуміло, що голод — це проблема соціальна. Перш за все, її можна визначити як результат зіткнення культур. Нафтодо­бування знищує місця традиційної ловлі риби, полювання, ви­пасу оленів. Мораторій на добування китів позбавляє тради­ційної їжі північні народи, які не можуть погодитися на втручання в їх життя і не розуміють сенс будь-якої заборони, крім законів предків. Так само незрозуміла мешканцю афри­канського сільця заборона уряду на добування людиноподіб­них мавп: м'ясо є м'ясо! Кочова культура, що потребує вели­кої території для випасу худоби, виявляється загнаною в глухий кут осілими потужними цивілізаціями. Те саме відбу­вається з традиційним землеробством. У Бірмі, наприклад, люди сотні років корчували й випалювали ліси, сіяли рис, зіб­раного врожаю їм вистачало на цілий рік. Зміна ділянок за-

безпечувала відновлення родючості грунтів. Зростання густоти населення, скорочення вільних земель примушують включати до цього кругообігу все нові й нові ділянки лісу, що, врешті-решт, призведе до виснаження грунтів, втрати джерел вологи й зникнення джунглів. Традиційне господарство розраховане на природні закономірності й незначний приріст населення.

Другою причиною голоду є збіднення природних ресурсів, у тому числі — як наслідок людської діяльності (нераціональ­не споживання, зміна середовища, забруднення тощо). Су­часна західна цивілізація з її величезними виробничими сила­ми — стабільна система, здатна врівноважувати врожайні й неврожайні роки, компенсуючи досить значні втрати від по-сух, паводків та повеней, заморозків та інших природних ка-таклізмів. І мова у такій ситуації може йти не про життя й смерть, а про коливання цін, витрати, борги фермерів тощо. Традиційні культури виявляються надзвичайно вразливими і потребують гуманітарної допомоги, в той час, як «війна цін» змушує західного виробника час від часу знищувати свій вро­жай. На цьому фоні відносного благополуччя народи, що жи­вуть примітивним скотарством чи землеробством, частково збиранням і полюванням, за умов багаторічних посух, скоро­чення придатних для життя територій, ненадійності джерел існування потрапляють у залежність від багатих сусідів. За ко­лишніх часів такі народи просто вимирали, сучасне ж людство усвідомлює свою відповідальність за них.

Однією з причин голоду є також нераціональне споживан­ня ресурсів. Особливо помітно це в багатих, стабільних кра­їнах, де, не зважаючи на матеріальний достаток і різноманіт­ність можливостей, все ж існують люди, яких суспільство відкидає (маргінали). Отже, рівень сучасної цивілізованості можна визначити не тільки науковими й технічними досяг­неннями, а й тим, наскільки ця культура готова і спроможна зберегти якщо не гідне людини існування, то, в усякому разі, життя кожного уразливого чи неординарного громадянина.

Мабуть, для усвідомлення своєї відмінності від природи і своєї єдності з нею людству необхідно було пройти довгий шлях саморозвитку й самопізнання. До XX ст. розрахунки спеціалістів базувалися на скороченні родючості грунтів і не­обхідності обмеження народжуваності. Тільки в наш час утвердилося розуміння того, що голод обумовлений рівнем розвитку людяності, культури.

Значна частина населення благополучних високорозвине-них країн не в змозі уявити собі, що означає голод. Народна мудрість стверджує: ситий голодного не розуміє. Неможливе утвердження гармонійного співіснування народів на нашій планеті, якщо не будуть враховані деякі принципи: цивіліза­ція зобов'язана раціонально споживати ресурси; у багатьох випадках необхідне добровільне й свідоме самообмеження як етичний принцип, як показник високого рівня розвитку мо­ральної культури суспільства; вирішення проблеми голоду в наш час можливе лише за умови перерозподілу ресурсів і коштів, і це перша, хоч і не єдина умова забезпечення прав людини; повнота людського існування можлива лише за умо­ви збереження всієї різноманітності культур; гуманізм у су­часному його варіанті не може обмежуватися «ближніми», здатний реалізуватися лише як загальнопланетарне мислення.