§ 1. Сутність спілкування, його мета і моральний сенс

ГСпілкування — особлива форма людської взаємодії і міжособистісних взаємин, комунікативна діяльність.^

Люди не можуть нормально жити, обмінюватися досві­дом, трудовими і побутовими навичками, не контактуючи один з одним і не впливаючи один на одного (прямо чи опо­середковано). 1|Без спілкування не може відбуватися повноцін­ний розвиток людини як особистості і суб'єкта діяльності. Міжособове спілкування становить собою персоніфіковану форму суспільних відносин.

("За своєю природою спілкування — соціально-психологіч­не явище. Як показали соціально-психологічні дослідження, основні психічні здібності, властивості, якості і характеристи­ки особи, форми її поведінки й діяльності формуються в про­цесі спілісування з іншими людьми.

Роль спілкування у становленні особи переоцінити немож­ливо^ «Тільки у спілкуванні, у взаємодії людини з людиною розкривається людина в людині, як для інших, так і для само­го себе», — писав М Бахтін.(Спілісування є обов'язковою умо­вою формування загального інтелекту, розвитку емоційної сфери і волі людини. (Тут можна навести красномовний при­клад з дитиною, яка жила у зграї вовків). Спотворене, пору­шене спілкування веде до деформації внутрішнього світу і психічних властивостей особи^} Розвиток індивідуальної свідо­мості також неможливий без спілкування.

|^Мет£іо) спілкування є планування і координація спільної діяльності' індивідуума або суспільства в цілому, тобто воно обслуговує іншу, некомунікативну діяльність. Ця продуктивна діяльність може мати як матеріальний характер (матеріальні об'єкти — носії соціальних цінностей — знаряддя, предмети, засоби людської праці), так і духовний (ідеї, думки, ідеали, цінності )^

Можливі цілі спілісування надзвичайно широкі і знахо­дяться за меясами самого спілісування, тобто спілкування здій­снюється задля чогось: отримати чи надати матеріальні блага (предмети, послуги), забезпечити взаємодію при виконанні спільної роботи (практичної і теоретичної), дістати чи пере­дати ті чи інші дані, змінити стан, допомогти іншому у вирі­шенні його духовних проблем, виробити власне ставлення до вахсливих явищ життя тощо.

Спілкування — це суб'єкт-суб'єктні відносини із зворот­нім зв'язком, і залежить воно перш за все від цілей і ціннос­тей, на які орієнтується.

У процесі спілісування люди не тільки формують свої уяв­лення про світ, доходять взаєморозуміння, знаходять «спільну мову». Спілкування — це одночасно обмін діями, вчинками, думками і почуттями, переживаннями з іншими людьми, а такояс звернення людини до самої себе — до власної душі, спогадів, совісті, мрій. Все це складає зміст спілісування. По суті своїй спілісування являє собою форму творчої активності, яка допомагає виявити і розкрити різні грані особистості.

[Для культурного розвитку людини спілкування стає потре­бою, його відсутність сприймається як тяжка, непоправна ^ втрата, і

Потреба у спілкуванні не у всіх однакова, вона залежить від цілого комплексу біосоціальних характеристик людини (темпераменту, психічної спрямованості особи — екстравер­ти й інтроверти, цінностей, норм, принципів, традицій, стану здоров'я, нервової системи тощо). (Поряд з потребою у спіл­куванні молена говорити про здібність до спілісування (тобто про практичне оволодіння його нормами і правилами)^

Спілісування інколи є практично єдиним способом задово­лення людських потреб, однак було б невірним заперечувати самоцінність людського спілісування як засобу духовної вза­ємодії і формування особистості. Колена людина — молода чи похилого віку — завледи дрке хворобливо переносить стан са­мотності, відірваність від оточуючих. Змінюються об'єктивні і суб'єктивні умови спілісування, загальносоціальні та індивіду­альні ціннісні орієнтації, засоби, форми сучасного спілкуван­ня, але потреба у еггілкуванні у людей ніколи не зникає.

(Призначення і сенс/ спілкування в тому, щоб людина са­мовизначилася, самбвиразилася, самореалізувалася, само-ствердилася, взаємозбагатилася у процесі взаємодії з іншою * людиною, яка являє собою вищу цінність у спілкуванні, тобто вона є «дзеркалом», в якому людина пізнає самого себеЦ

«Все лсиття ми прищеплюємо собі одні властивості і нама­гаємося придушити інші, все життя свідомо чи несвідомо на­слідуємо, все лсиття, знаючи про це, чи не знаючи, граємо сво­їх батьків, друзів, знайомих, героїв кіно, літератури й ще незлічений легіон різноманітних персонажів, спільне ім'я яким — історія. Навіть якщо ми із себе нікого не «корчимо»,