§ 1. Етичний сенс екологічних проблем

«Екос» у перекладі з грецької означає «житло»; екологія — наука про співіснування. Отже, «екологічні проблеми» звичайно означають неблагополучність у середовищі проживання і відносинах між різними його елементами.

У природі існують закони, які регулюють чисельність жи­вих істот, їх стосунки. Внаслідок своїх родових особливостей людина більш гнучка та пристосовувана істота, ніж інші, здат­на обживати практично будь-який район землі. Якщо оціню­вати людину з погляду біології — це агресивний, небезпечний для природи, за своїм визначенням, вид. Це означає, що лю­дина небезпечна і для самої себе. Проте такий аспект визна­чає проблему лише у загальних рисах.

Екологічні проблеми — це по суті питання існування люд­ської цивілізації, розвитку виробництва, технології, тобто ос­нови людського способу існування. Розвиток відносин люди­на—природа — це вдосконалення самої людини, її здібностей (об'єктивний аспект). Міра цього вдосконалення визначає розуміння людством ступеня своєї відповідальності (суб'єк­тивний аспект).

Отже, важливою особливістю моралі в сучасному світі є усвідомлення нею крім взаємин людей також ставлення люд­ства до світу в цілому і, зокрема, до живої природи. Це обу­мовлено як реальним зростанням загрози людської діяльності (антропогенний чинник) для природи, так і вдосконаленням моралі, розумінням людством самого себе, своєї єдності з природою і відповідальності за неї. Створюючи неповноцін­ний світ, людина визначає ущербні умови формування люд­ської істоти. Насамперед, це фіксує саме мораль: людина ус­відомлює свою силу, свою перевагу, а насильство над беззахисними істотами не відповідає сучасним уявленням про гуманізм.

Відомий англійський натураліст Джеральд Даррелл (1925—1995 рр.) з гіркотою зазначав, що багато людей запи­тують: «А навіщо ця тварина?» Немов право на життя необ­хідно доводити. Справою життя Даррелла стало створення Джерсійського фонду збереження і відтворення рідкісних тварин.

Мабуть, вперше у західній культурі про спорідненість тва­рини і людини заявив Чарльз Роберт Дарвін (1809— 1882 рр.). Це був висновок природознавця, що дорого йому обійшовся. Бо західна цивілізація була впевнена (як, між ін­шим, дехто вважає і зараз), що Бог створив рослинний і тва­ринний світ для людських потреб, і саме з цього боку слід роз­глядати необхідність їх існування: чистих і нечистих, корисних і шкідливих.

Дехто вважає зачинателем екологічного руху американця Генрі Девіда Торо (1817—1862 рр.), інші — його співвітчиз­ника Олдо Леопольда (1887—1948 рр.). Слід віддати належ­не їм обом. Особистим прикладом Торо показав, що для ба­гатства душі й духу необхідно дуже небагато речей та Ькі, і, навпаки, їх надлишок веде до рабського існування. Послідов­никами Торо вважаються Мохандас Ганді, Мартін Лютер Кінг, Джон Кеннеді. Олдо Леопольд показав, що нерозумне витрачання американського природного багатства призведе до

злиднів. У 1929 р. він дійшов незвичайного на той час виснов­ку: щоб зберегти тварину, треба зберегти середовище її існу­вання.

Розумінню проблеми сприяло створення у ЗО роки XX ст. етології — науки про поведінку тварин у природних умовах. Сучасного вигляду цій галузі знань надав австрійський вчений, Нобелівський лауреат (1973) Конрад Лоренц (1903—1989 рр.).

Екологи кажуть, що треба мислити глобально, а діяти ло­кально. Повною мірою цей принцип можна застосувати до життя франко-німецького філософа, теолога, музиканта, му­зикознавця, лікаря Альберта Швейцера (1875—1965 рр.), Нобелівського лауреата (1952). Висновком його різноманіт­ної діяльності можна вважати оригінальну етичну систему, яка становить філософію нової галузі — біоетики. її сенс Швейцер визначив як благоговіння перед життям: все, що іс­нує, має право на існування. У 50 роки XX ст. французький океанограф Жак Ів Кусто (1910—1997 рр.) та норвезький етнограф Тур Хейєрдал (1914—2002 рр.) змусили людство поглянути на океан по-новому. Дослідники показали, що ви­користання світового океану як смітника не тільки безглуздо, а й більш небезпечно, ніж забруднення суші.

Лісові пожежі, забруднення й обміління річок та озер, зу­божіння флори й фауни, ерозія грунтів і порушення атмо­сферних процесів — такі кризові явища змушували людей, здебільшого пов'язаних з природою за родом своєї діяльності, шукати шляхів запобігання катастрофам. Усвідомлення і по­становка такої мети у глобальному масштабі належить італій­ському економісту, фахівцю з управління, громадському дія­чеві Ауреліо Печчеї (1908—1984 рр.). Він був упевнений, що нерозумний соціально-політичний устрій розпорошує сили людей, змушує витрачати кошти на озброєння тоді, як розви­ток науки і техніки достатній для вирішення глобальних проблем. З іншого боку, соціальна відповідальність виробни­чої системи у наш час домінує такою мірою, що її не можна порівняти з намаганням отримати прибутки будь-якою ціною.

Чому саме наш час робить можливим і необхідним усві­домлення екологічних проблем? З причини, по-перше, зрос­тання чисельності і густоти населення; по-друге, інтенсифіка­ції виробництва; по-третє, введення у кругообіг речовин, що надто повільно розкладаються, а тому забруднюють середови­ще; по-четверте, порушення природних процесів як у локаль-

иому, так і планетарному масштабі; по-п'яте, знищення місць проживання тварин внаслідок виробничого освоєння земель; нарешті, просто фізичного знищення окремих видів живого через їх «шкідливість», доступність, привабливість (так, ки­тайська традиційна медицина потребує великої кількості но­сорогового рогу, тигрових залоз, ведмежої крові, як і ненасит­ні гурмани — рідкісних черепах, ящірок, дельфінів, мавп, кажанів і т. ін.).

Може й справді, людство врятує, як на це сподівався А. Печчеї, здоровий глузд, який спирається на громадську думку, вільний вибір споживачів товарів і послуг, міцну зако­нодавчу базу.

Отже, узагальнення, аналіз результатів дослідження впливу людини на довкілля спонукає до інтенсивного розвитку спеці­альну галузь теорії моралі — екологічну етику, вона попере­джає про небезпеку руйнації «зовнішньої» природи для «внутрішньої» природи — організму людини, виступає теоре­тичною базою для екологічного руху і виховання екологічного мислення. Екологічна безпека — важлива умова здійснення права людини на життя й здоров'я.