2.Ознайомлення з структурою персоналу на конкретному підприємстві.

3.Ознайомлення з системою формування, відбору та наймання на роботу та оцінки ділових якостей різних категорій персоналу на конкретному підприємстві.

Тема 4 трудові ресурси

2. Продуктивність, мотивація та оплата праці

Основні питання теми

4.2.1 Продуктивність праці як економічна категорія. Показники рівня продуктивності праці персоналу

4.2.2. Загальна організація оплати праці, форми та системи оплати праці працівників. Поняття оплати праці та основні функції заробітної плати.

4.2.3 Тарифно посадова оплати праці персоналу підприємства (організації).

4.2.4 Регулювання оплати праці та соціального захисту на основі колективного договору.

4.2.5 Відрядна й почасова форми оплати праці. Основні системи оплати праці за її формами.

4.2.6 Колективні форми організації та оплати праці.

4.2.7 Доплати і надбавки до заробітної плати.

4.2.8 Організація преміювання персоналу.

Ключові поняття і терміни

• продуктивність праці

• виробіток продукції

• трудомісткість продукції

• оплата праці

• основна заробітна плата

• додаткова оплата праці

• тарифна система

• форми оплати праці

• системи оплати праці робітників

• система преміювання персоналу

• фонд оплати праці підприємства

4.2.1 Продуктивність праці як економічна категорія. Показники рівня продуктивності праці персоналу

Суть продуктивності праці

Під продуктивністю праці як економічною

категорією заведено розуміти ефективність

(плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги).

Показники продуктивності праці

Продуктивність праці розраховується прямим або

оберненим методами, залежно від чого маємо два

показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток – це кількість виробленої продукції (обсягу робіт чи послуг), що припадає на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається методом прямого розрахунку:

В = О/Т, або В = О/Ч, де

В – виробіток;

О – обсяг виробленої продукції (виконаних робіт чи наданих послуг);

Т – затрати робочого часу;

Ч –середньооблікова чисельність працюючих.

Трудомісткість – це показник, що характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

Тр = Т/О, де

Тр – трудомісткість на одиницю продукції (робіт чи послуг).

Методи визначення продуктивності праці

Визначення рівня продуктивності праці залежить

від специфіки діяльності підприємств, від мети розрахунків та базується на методах: натуральному, трудовому та вартісному (грошовому).

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховується в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування в середині підприємства: на робочих місцях, в бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах.

Вартісний метод ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна, реалізована та чиста продукція).

Перевага цього методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. Вартісний метод застосовується на всіх етапах планування і обліку.

Чинники зростання продуктивності праці

В процесі управління продуктивністю праці,

розробки програм ефективнішого використання

трудового потенціалу підприємства виділяють

чинники зростання продуктивності праці, які поділяють на дві узагальнюючі групи – зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об’єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства (тобто чинники загальнодержавні та загальноекономічні – законодавство; політика і стратегія; ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси).

Внутрішні чинники – ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація виробництва і праці, система мотивації тощо). Проте зовнішні чинники мають для підприємства певний господарський інтерес. Урахувавши їх, можна грунтовніше мотивувати відповідні управлінські рішення, які дають змогу виробити стратегію щодо продуктивності праці на тривалий період.

Окрім названих груп чинників, виділяють ще такі групи чинників, які істотно впливають на продуктивність праці, як:

*матеріально-технічні (удосконалення техніки і технології, застосування нових видів сировини та матеріалів);

*організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, удосконалення системи управління, організації праці);

*економічні (удосконалення методів планування, системи оплати праці, участі працівників у прибутках);

*соціальні (створення морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу);

*природні умови та географічне розміщення підприємств (цю групу факторів виділяють та аналізують переважно на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).