Гершвін. Колискова Клари з опери “Поргі і Бес”.

У 20 ст. з”явився жанр камерної опери – невеликої, частіше одноактної опери з обмеженою кількістю діючих осіб і оркестром камерного типу. Серед прикладів камерної опери – “Моцарт і Сальєрі” Римського-Корсакова, “Аріадна на Наксосі” Р.Штрауса, “Мавра” Стравинського, “Оберт гвинта” Бріттена, “Медіум” Менотті, “Шинель”, Холмінова, “Майстер і Маргарита” Слонимського.

На Україні забезпечували Лятошинський, Данькевич, Мейтус, Майборода, Станкович.

В Україні початок опери прийшовся на 18 ст. (Бортнянський “Креонт”, ”Квінт Фабій”,”Алкід”, Березовський “Демофонт,”Аркас “Катерина”, Гулак-Артемовський “Запорожець за Дунаєм,”Сокальський “Мазепа”, “Облога Дубна”, “Травнева ніч,” Лисенко “Різдвяна ніч”, “Тарас Бульба”, опери-хвилини”Ноктюрн”, “Еней на мандрівці”, “Сафо”, „Співочі гри”, “Утоплена”, “Чорне море”, дитячі “Зима і Весна”, Коза-дереза”, “Пан Коцький,”Стеценко “Івасик-Телесик”, “Котик та півник”,”Леонтович “Русалчин Великдень,”Лятошинський “Золотий обруч,”Майборода “Арсенал”, “Тарас Шевченко”, “Ярослав Мудрий,”Кирейко “Лісова пісня,”Данькевич “Богдан Хмельницький”, “Назар Стодоля,”Карабиць опера-ораторія “Київські фрески.”

Лисенко. “Зима і Весна”, Коза-дереза”, “Пан Коцький,”

Стеценко “Івасик-Телесик”, “Котик та півник”

Так, на протязі декількох віків опера виросла, вкорінилась в художнє і суспільне життя, стала важливим її органом.

2. Характерною рисою опери є синтетичність. Вона здатна була поєднуватися мало не з усіма видами мистецтва. В опері всі мистецтва – музика, спів, поезія, живопис, скульптура, танець, пантоміма, майстерність актора і режисера – злиті в єдине ціле.

Музика, яка присутньою є в епізодах, де персонажі обмінюються інформацією. Оркестровою музикою відкривається спектакль. В увертюрі показані головні музичні теми (лейтмотиви), які потім повторюються в тому чи іншому акті твору, виокремлено основні конфлікти музичної драми. Окрім того, інструменти оркестру супроводжують співаків і танцюристів від початку і до кінця спектаклю. Оркестр – повітря опери, її музична матерія. Сцени, симфонічні засоби виразності суттєво доповнюють і поглиблюють музичну замальовку сценічних положень, обстановки дії, переживань героїв.

Увертюра до опери “Весілля Фігаро” Моцарта

Засоби опери дозволяють багатосторонньо і рельєфно показати найзначніші явища життя; взаємини людей, різні види суспільних груп, втілити типові характери, відобразити духовний світ людини, пов’язати в одному театральному дійстві музику, слово, сценічний рух, зображувальне мистецтво, хореографію.

Якщо в речитативах звучать музичні повідомлення про події та обмін “люб’язностями” між героями п’єси, то в аріях, ансамблях, хорах і танцювальних епізодах подані емоційні сплески, звукові картини таємних чи явних переживань тих же героїв. В ансамблях-дуетах і великих фінальних сценах засобами музики узагальнюються драматичні ситуації, поєднуються близькі або контрастні образи, виявляються протиріччя інтересів, характерів. Тому ансамблі нерідко з’являються в кульмінаційних або фінальних моментах драматичного розвитку.

Над словом працює автор лібрето – тексту опери, сценарію. Головна особливість оперного слова – в його настрої. Лібретист не повинен створювати надвиразний текст (вірша чи прози). Він зобов’язаний подумати про музику і поділити з нею кінцевий результат або поступитися.

Є опери камерні, інтимні, навіяні романом. Існують опери-епопеї. В них засобами музики виражені глибокі філософські думки. Про мету і призначення в житті, про патріотичний подвиг народу, про силу великого людського кохання.

Опера за своєю природою завжди була жанром дуже комунікативним, відкритим для усіляких впливів, всього нового, що виникало в житті і в мистецтві. На протязі своєї історії вона не раз вбирала в себе, пристосовуючи до власних вимог, знахідки інших жанрів і видів мистецтва: мадригальної комедії і балету, кантати і ораторії, симфонії і вокального циклу, драматичного театру і кіно.

Оперета ( мала опера) – один з видів музичного театру, сполучає вокальну і інструментальну музику, танець, балет, елементи естрадного мистецтва. В основі музичної драматургії – куплетна пісня і танець. Кульмінація кожної сцени – популярний танець. Музично-вокальні і хореографічні номери служать для розвитку дії (Штраус-син, Легар, Офенбах, Дунаєвський, Стрельников, Олександров, Мілютін, Соловйов-Сєдой, Хрєнніков, Шостакович, Кабалевський, Свиридов). Серед українських – “Сорочинський ярмарок” Дрімцова, “Весілля в Малинівці” Рябова, “Вій” Вериківського.