6. Тонічне віршування

Тонічне віршування (грец. tonos - наголос). Базується на сумірності рядків за однаковою кількістю наголосів; кількість ненаголошених складів між наголошеними може бути різною. В основі ТВ лежить особлива ритмічна одиниця – доля. Якщо стопа СТС має однакову кількість складів, то доля (музичний термін) має в собі неоднакову кількість складів, що об’єднані наголосом: Х –– Х –– Х –– Х –– Х Форми тонічного віршування визначаються за кількістю наголосів й рядку і об’ємом коливань ненаголошених інтервалів: – дольник (павзник – вчені укр. діаспори) – обсяг ненаголошених інтервалів коливається в діапазоні – 1-2 склади (0-1; 1-2) – (Д-к); – тактовик – обсяг ненаголошених інтервалів коливається в діапазоні – 1-3 склади (0-2; 1-3) – (Ткт.); – акцентовик – обсяг ненаголошених інтервалів необмежений – (Акц.). Це суто тонічне віршування.

7. Верлібр

Верлібр (англ.. vers libre, free vers; фр. verslibre – вільний вірш) – різнонаголошений (нерівнонаголошений) вірш, у якому відсутня будь-яка урегульованість, крім виділення віршових рядків і подвійної сегментації.

Термін упровадив фр. письменник Г. Кон (1884). Досі не існує єдиної дефініції Верлібра. Більшість новітніх дослідників (зокрема Ю. Орлицький, його підтримує О. Ткаченко, «Мистецтво слова») наполягають на повній відмові у Верлібрі від традиційного віршотворення, вказуючи на відсутність метричних, силабічних, тонічних та інших канонічних обмежень. Г. Сидоренко вважає, що В. – це позасистемне віршове утворення.

Верлібр переважно астрофічний, хоч вживаються строфоїдні композиції, вільна строфіка.

Відсутність метра, рими, строфи, довільне застосування рядків різної довжини є ознаками, за якими верлібр наближається до прози або сприймається як маргінальне явище віршування. Проте подвійна сегментація вказує на його віршову природу.

Різнотипний В. є особливістю творчості укр. поетів ХХ ст.: М. Семенка, Г. Шкурупія, П. Тичини, В. Сосюри, М. Рильського. Він залишається популярним і в сучасній поезії (І. Драч, С. Жадан та ін.).

5. Народне віршування.

Народним віршуванням називають засоби творення ритмізованої мови, які склалися в уснопоетичній народній творчості. Найістотнішою ознакою народного вірша вважається злитність тексту і мелодії, їх одночасне виникнення і формування.

У народному віршуванні можна окреслити три головні типи:

1. Розмовний вірш (райошник). Вживається в прислів’ях, приказках, загадках, замовляннях тощо. Характерний тим, що у ньому фрази без чіткої ритмічної організації пов’язані здебільшого суміжними римами. Наприклад: «З сином позмагайся, та й на печі зоставайся, а з зятем позмагайся, то й із села вибирайся».

2. Речитативний вірш – вільний астрофічний вірш народних голосінь, дум, старовинний обрядових, історичних та баладних пісень. Цей вірш називають ще нерівноскладовим, бо він має різну кількість складів без повторення будь-якої ритмічної схеми, без усталеного порядку римування, без поділу на строфи (куплети). Виділяють тільки певні більші чи менші групи рядків – тиради, періоди, об’єднані певною смисловою завершеністю і придатні для виголошення єдиним подихом . Наприклад, тирада з «Думи про втечу трьох братів з Азова»:

Ой то менший брат, піший піхотинець, 11 За кінними братами вганяє 10 Гей, на сироє корінь, 8 На біле камінє 6 Та ноги побиває, 7 Кров сліди заливає, 7 Пісок рани засипає, 8 А все братів кінних доганяє. 10

3. Пісенний вірш характерний для ліричних,танцювальних та обрядових піснях. Заснований на тонічному принципі (чергуванні наголошених і ненаголошених складів), але на відміну від літературного тонічного вірша, у народному вірші поділ на стопи й розрізнення розмірів неможливо встановити. Принцип впорядкування дещо інший. Ритм підпорядкований мелодії: з підвищенним наголосом виспівуються певні слова (музичні такти) у рядку, утворюючи музичну фразу:

Стоїть явір / над водою, / в воду похилився - Сидить бурлак / та й в неволі, / вельми зажурився.

ПВ має строфічну будову (частіше дворядкову) і риму.

4. Коломийковий вірш – віршовий розмір, що характерний для пісень-коломийок, які виконувалися за усталеною мелодією, часто як жартівлива приспівка до танцю. Вірш має 14 складів з постійною цезурою після 8-го складу. 8-складова група поділяється на два коліна (4+4).

Отже КВ складається з 3-х колін (коліно – ритмічна одиниця в народних піснях, виконує ту ж саму роль, що й стопа в СТС); строфа КВ – дворядкова з жіночою римою: ( 4 + 4 + 6 ) 2 рядки.

Єсть у мене топір, топір ще й кована бляшка. Не боюсь я того німця та ні того ляшка . Котилися вози з гори, на долині стали; Любилися, кохалися, та вже перестали. А в світлиці прискам ниці в цимбалоньки біють А ужож мою дівчиноньку до шлюбу ведуть.

В українській книжковій поезії КВ простежується у творчості Т.Шевченка, Ю.Федьковича, І.Франка та ін.