Силабічна система віршування віршування
Силабічне віршування (грец. syllabe – склад) – основою є сумірність віршорядків за кількістю складів.
Сутність СВ полягає в тому, що за одиницю ритму береться сам по собі склад безвідносно до його якості (наголошений/ненаголошений, довгий/короткий). Для визначення розміру вірша встановлюють кількість складів до останнього наголосу. Склади після останнього наголосу до уваги не беруться.
Це віршування, в якому співмірність рядків визначається безпосередньо складами (а не групами складів – стопами), точніше – кількістю складів.
У силабічній системі віршування ритмічною одиницею є склад.
В основу системи покладена однакова кількість складів у рядках.
Найчастіше було 13, рідше — 11 складів.
Силабічна система основана на чергуванні рівноскладових рядків.
У силабічному вірші були цезура, рима, два постійні наголоси — перед цезурою і в кінці рядка на передостанньому складі.
Два постійні наголоси, цезура і рима утворювали стійкий ритм.
Силабічна система набула популярності у Франції, Італії, Англії в XI—XII ст. Вона використана у "Пісні про Роланда", у творах провансальських трубадурів, ірландських сагах, в іспанській та португальській поезії. У XVI ст. з'явилась у Польщі.
Вважається, що силабічне віршування поширилося в українській літературі завдяки польській традиції та латиномовним поетикам. Сьогодні більш обережно говорять про походження укр. силабізму: не тільки про з-є його характер, а й про зустрічні фольклорні традиції, що поєдналися між собою (Г. Семенюк).
Силабо-тонічне віршування
Силабо-тонічне віршування (грец. syllabe – склад, tonos - наголос). Вважається однією з найурегульованіших систем віршування. Основа – упорядковане чергування наголошених і ненаголошених складів у віршовому рядку.
Сполучення наголошеного і ненаголошеного складів, що повторюються, називають стопами.
Якщо стопи, що повторюються, складаються з двох складів, метр називається двоскладовим: хорей (– v); ямб (v – ).
Якщо стопи, що повторюються, складаються з трьох складів, метр називається трискладовим: дактиль (– v v); амфібрахій (v – v); анапест (v v– ).
До допоміжних метрів належать: пірихій ( v v ); спондей (– –).
Розмір СТВ вірша визначається кількістю і якістю стоп у рядку (Я4, Д3), якщо кількість стоп у рядках не витримується, вірш називається довільним, або вольним.
Двоскладові стопи
Ямб (грец. jambike – назва музичного інструмента). У СТС наголоси припадають на парні склади: 2-й, 4-й, 6-й, 8-й, 10-й і т.д. (в античному – другий – довгий). Найбільш поширеними є 4-, 5-, 6-ти стопові ямби. Досить поширеним є вільний, або різностоповиий ямб.
Як сірничок, припалений від сонця,
день спалахнув, обвуглився, погас. (Л. Костенко)
Хорей (грец.choreios – танцювальний). Наголоси припадають на непарні – 1-й, 3-й, 5-й, 7-й і т.д. після ямба – найпоширеніший метр в українській поезії.
Вловиш нас сьогодні десять,
Завтра двадцять знов настане (Леся Українка)
— V / — V / — V / — V
— V / — V / — V / — V
Пірихій (грец. pyrrichios < pyrrichy – стрибок) – в античному віршуванні – стопа з двома короткими скаладами; у СТС – два ненаголошених склада. Утворюється як наслідок вживання у вірші багатоскладових слів.
Ніч, місяць, верби шелестіння (М. Рильський)
— — /V — / V V / V — /V
Трискладові стопи
Дактиль — трискладова стопа з наголосом на першому складі —V V.
На гратах не місяць – корова,
Не сяйво – рапатий язик. (І. Крушельницький)
Амфібрахій — трискладова стопа з наголосом на другому складі V — V.
Сон літньої ночі колись мені снився
Коротка та літняя нічка була (Л. Українка)
Анапест — трискладова стопа з наголосом на треьому складі V V —.
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа (Л. Українка)
Чотирискладові стопи — пеони.
Ввони маловживані, складаються з одного наголошеного і трьох ненаголошених складів.
Пеон І — V V V.
Зразу ж за селом
Всіх їх розстріляли (П. Тичина)
—V V V / —
—V V V / — V
Пеон двостоповий, усічений, з жіночою і чоловічою римами.
Пеон II V — V V.
Ви знаєте, як липа шелестить (П. Тичина)
V —V V / V — V V / V —
Пеон тристоповий, усічений з чоловічою римою.
Пеон Ш V V — V.
На майдані коло церкви
Революція іде (П. Тичина)
V V —V / V V— V
V V —V / V V —
Пеон двостоповий, у другому рядку усічений, з жіночою римою.
Пеон IV V V V —.
Закучерявилися хмари (П. Тичина)
V V V —/V V V — V
Довільний (вольний) вірш
Вірші, у яких поєднується різна кількість стоп, називають довільними або вольними. Спочатку з'явився у байках, тому його називали байковим віршем. Байки писали ямбом. Довільний вірш створює враження невимушеної жвавої розповіді.
А над містом пливуть тумани
Орбітою лине земля
Як тихо безлисті каштани
Шумлять… (Є. Плужник)
Анакруза (грец. anakrusis — відштовхування, хід назад). Це ненаголошені один чи два склади на початку віршового рядка перед першим ритмічним наголосом.
Весно, весно, — твоя перемога! (Л. Українка)
—V —V — V V V — V
Жар-птицю будень убиває. (Л. Костенко)
V —V — V V V — V
Проклітика (грец. proklitikos — схилений вперед) — це втрата словом наголосу перед іншим ритмічним наголосом. У грецькій мові так називалося слово, яке читалося спільно з наступним словом і внаслідок цього втрачало свій наголос. В українській мові — це прийменники, частки. У віршах, написаних трискладовими стопами, окремі слова залишаються без наголосу, який начебто забирає наступне слово з ритмоутворюючим наголосом. Наприклад:
Слова тії, теє позбавлені наголосів, вони є проклітиками.
Енклітика (грец. enklitike — схилений назад) — це втрата словом наголосу після іншого ритмічного наголосу:
