5 Агропромисловий комплекс
Сільське господарство забезпечує потреби країни в продовольстві при незначній частці зайнятих. Особливістю земельних відносин в Німеччині є наявність двох форм власності на землю: приватна і арендна (у повній власності знаходиться 22% сільськогосподарських угідь). Формою господарювання є фермерські господарства, проте за концентрацією сільськогосподарського виробництва Німеччина уступає Великобританії, в Німеччині переважають дрібні і середні ферми (90% всіх господарств мають площу до 50 га).Німеччина поступається також ряду країн за продуктивністю сільськогосподарського виробництва, проте займає провідне місце по насиченості сільськогосподарською технікою і використанні хімічних засобів.
Сільське господарство Німеччини - високорозвинута галузь. У ньому працює 4 % зайнятого населення. До 1990 року у ФРН переважати ферми з наділами до 20 га, в НДР - державні господарства. В обох країнах сільське господарство діставало значну підтримку держави. Після об'єднання Німеччина перетворилась у найбільшого в Європі сільськогосподарського виробника. Але власних потреб населення галузь не задовольняє, тому' Німеччина, поряд з Японією, є найбільшим у світі імпортером сільськогосподарської продукції. Імпортують кормове та продовольче зерно, олію, овочі, м'ясо, фрукти.
Тваринництво дає 4/5 вартості сільськогосподарської продукції. Це м'ясо, тверді сири, масло. Із зернових культур висівають пшеницю, жито, ячмінь. Середня врожайність зернових - 53 ц з гектара. Німеччина є великим виробником картоплі, цукрових буряків, овочів і винограду. Націонатьною культурою став хміль. Головними сільськогосподарськими регіонами є південна окраїна Північнонімець-кої низовини від Мааса до Ельби, де поширені родючі грунти; річкові долини середньонімецьких гір; рівнини півдня країни.
Ще в 1955 році переговори Союзу фермерів Німеччини з урядом призвели до прийняття закону про сільське господарство Німеччини. Закон про сільське господарство Німеччини можна розцінювати як основний закон про сільське господарство. У ньому відображені діючі основи національного координування аграрної політики, а також описані конкретні політичні засоби її здійснення. Таким чином, закладені в закон положення повинні були стати вихідною точкою для всіх заходів щодо сприяння аграрному сектору на національному рівні. Оскільки закон фіксував в основному досить загальні положення, Союз фермерів Німеччини спробував закріпити в ньому т ряд конкретних заходів допомоги. Це довгострокові гарантії високих закупівельних цін на сільськогосподарські продукти і інституціалізація аграрної політики, яка повинна була покласти край постійним політичним зіткнень з питань сільського господарства.
Союзу фермерів не вдалося прямо закріпити в законі постійні гарантії цін і доходів. Проте в законі вказувалося на те, що по відношенню до сільського господарства повинні застосовується захисні заходи. За допомогою загальних інструментів господарського регулювання, таких як торговельна, кредитна, цінова політика і т. д. вирішено зрівняти відносно несприятливе становище сільського господарства по відношенню до решти народногосподарським галузям, щоб створити умови для підвищення рівня виробництва.
Таким чином, аграріям у законі вдалося відобразити необхідність постійного захисту їх інтересів на найвищому політичному рівні, однак цей захист не передбачала захист і підтримку кожного підприємства окремо, що не відповідало б німецьким уявленням про систему господарювання, захист передбачала підтримку і необхідність виживання всього сільського господарства в цілому.
У параграфі 4 закону зазначалося, що міністр сільського господарства щорічно зобов'язаний публікувати офіційний звіт про становище в сільському господарстві за минулий рік. Закон є основою для надання федеральних коштів для здійснення цілей, передбачених законом.
Інтеграційні тенденції країн післявоєнної Європи призвели, як відомо, до утворення в 1967 році Європейського Співтовариства, що було передумовою і умовою для здійснення єдиної економічної політики, в тому числі і в сільському господарстві. Головним інструментом досягнення поставленої мети мало стати побудова спільного ринку.
Формування спільного ринку сільськогосподарських продуктів було нелегким. Це пояснювалося відмінностями між об'єдналися країнами в сформованих виробничих структурах, різним ступенем і формами підтримки виробників.
Було запропоновано кілька альтернатив формування єдиної аграрної політики. Під сильним тиском країн, орієнтованих на експорт сільськогосподарської продукції (Франція, Нідерланди) перевагу було віддано розробці системи єдиного ринкового порядку для різних видів сільськогосподарських культур. Можна виділити три різних ринкових порядку. Ринковий порядок з гарантованими цінами і захисту від імпорту передбачав інтервенції (адміністративне втручання у внутрішній ринок), дотації на експорт продукції, митні збори і збори на імпортовані товари. Зерно, яловичина, тваринне масло, молочний порошок (обов'язкові інтервенції), цукор (обов'язкові інтервенції з одночасним квотуванням), свинина, вино, риба, певні сорти фруктів і овочів (періодичні вимушені інтервенції).
Ринковий порядок без встановлення гарантованих цін з захистом від імпорту - митні збори. Ринковий порядок з прямими дотаціями-тверда пшениця, хміль, тютюн.
Для кожної зернової культури щорічно призначаються орієнтовні ціни. Вони відповідають певною мірою якості при оптовій торгівлі. Порогова ціна також визначається для всіх видів зернових Всі зазначені вище ціни встановлюються на продукцію певної якості. При встановленні інтервенційної ціни, як правило передбачаються знижки для продукції низької якості.
Збори стягуються при завезенні на територію Союзу зерна зі світового ринку. Вони передбачені для видів зернових, так і для борошна, круп. Величина збору дорівнює різницею між порогової ціною і СІФ-цінами.
Програма сільськогосподарського кредитування для всіх земель Німеччини має мету підтримки інвестиційних заходів з раціоналізації і поліпшенню умов життя. Отримати кредит можуть тільки сільгоспвиробники, загальні доходи яких не перевищують встановлених меж. Підлягають підтримки також внутрішньогосподарські інвестиції, спрямовані на поліпшення якості продукції.
На нових землях заохочуються додатково інвестиції для сільськогосподарського виробництва, придбання с / г техніки не старше 5 років і т.д. Виробник сільгосппродукції може отримати пільговий кредит до 143 000 німецьких марок на 1 працівника і підприємство. В областях з нес ми кліматичними умовами держава бере на себе погашення 5% по кредиту, в традиційних областях -3%.
Розрахована загальна сума відсотків по кредиту, погашення яких держава бере на себе, виплачується одноразово. Власний внесок господарств в інвестиції має становити мінімум 10%.
Сприяння реорганізації та утворення нових підприємств отримують всі реорганізовані сільськогосподарські підприємства, що існують у формі кооперативів, товариств і товариств, що працюють у сфері садівництва, рибо-і бджільництва. На підтримку з боку держави можуть розраховувати фермери, які більше половини свого робочого часу присвячують роботі в сільському господарстві і в яких довше половини їх сумарних доходів припадає на сільське господарство, а також ті, доходи яких від сільського господарства становлять не менше 25% загальних доходів.
У Німеччині пільговий державний кредит надається під 1% кредиту протягом 28 років. Крім того для молодих фермерів передбачаються особливо пільгові умови для отримання кредиту.