3.2. Оподаткування консолідованого прибутку об’єднання підприємств

Ще однією проблемою в області оподаткування груп підприємств є підхід до оподаткування прибутку, одержаного групою в цілому.

В країнах Європейського Союзу розроблений режим фіскальної інтеграції, завдяки якому головне підприємство може визначати податки за результатами діяльності всієї групи. Такий режим, що застосовується в товариствах, які дотримуються міжнародних стандартів обліку, дозволяє компенсувати в цілому збитки прибутками в середині групи. Однак у правовому полі України відсутні норми, що регулюють сплату консолідованого податку групою підприємств. Проте держава може використовувати податкові важелі з метою стимулювання процесів створення груп у галузях, що мають стратегічний характер. Так, наприклад, у 1999 році було прийнято Закон України «Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України». Згаданий закон встановлював ставку податку на прибуток підприємств гірничо - металургійного комплексу (ГМК) на рівні 6%. Крім того, для підприємств ГМК були скасовані відрахування на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг, а величина збору до Державного інноваційного фонду зменшена вдвічі. У результаті отримання таких пільг підприємства ГМК до кінця 2000 року збільшили обсяг виробництва продукції на 19,6 %, а їх прибуток зріс на 29 мільярдів гривень.

Українське податкове законодавство передбачає можливість сплати консолідованого податку з прибутку лише для підприємств, що мають відділення, філії та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Ця норма не поширюється на групи підприємств. Так, відповідно до ст.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку, який має філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій. Вибір порядку сплати податку на прибуток здійснюється платником податку самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляються податкові органи за місцезнаходженням такого платника податку та його філій.

Ще однією особливістю оподаткування груп є спеціальні правила щодо визначення цін на товари (продукцію, послуги), які реалізуються в середині групи. З метою перерозподілу частини доходів, що підлягають оподаткуванню, між членами об'єднання застосовується система трансфертного ціноутворення, Тобто укладання угод на основі внутрішніх умовно-розрахункових цін.

Трансфертна ціна - це ринкова ціна, що застосовується лише для внутрішньогрупових розрахунків.

Основою для застосування правил трансфертних цін є твердження про те, що операції між учасниками груп у вартісному виразі за визначеннями відрізняються від угод між вільними непов'язаними членами ринку.

Використання трансфертних цін є одним із найбільш вигідних способів ухилення від сплати податків за рахунок передавання товарів, робіт і послуг від одного учасника групи до іншого за заниженими цінами, що дає можливість значної податкової економії. Заходами, які використовуються податковими органами для запобігання цього, є спеціальні методи визначення вільної ринкової вартості товарів, які реалізуються, для взаємозалежних підприємств. Найбільш поширеними є методи:

1)«додавання затрат»;

2)«відповідної не контрольованої ціни».

Метод «додавання затрат» базується на тому, що з метою визначення оподаткованого прибутку ціна угоди визначається таким чином, що до собівартості товару додають деякі додаткові витрати і вільно ринкова торговельна надбавка.

Метод «відповідної неконтрольованої вільної ціни» є одним із найбільш часто використовуваних методів. Відповідно до нього, ціна, за якою був проданий товар, визначається за ціною угоди з ідентичним това­ром між такими ж платниками податку, які не є взає­мозалежними.