4. Участь органів місцевого самоврядування у фінансово-кредитних відносинах

Своєчасність здійснення виплат з місцевого бюджету значною мірою залежить від наявності високоліквідних активів, їх тимчасова відсутність або недостатній обсяг призводять до порушення виконання запланованих заходів. Уникненню даної ситуації значною мірою сприяє використання комунального кредиту.

Комунальний кредит - це сукупність економічних відносин між органами місцевого самоврядування, з одного боку, фізичними та юридичними особами з іншого, при яких місцеве самоврядування частіше виступає як позичальник, рідше - як кредитор.

Основна відмінність між державним і комунальним кредитом полягає в продуктивному характері комунального кредиту. Державні позики випускаються, як правило, з метою покриття бюджетного дефіциту, а місцеві для здійснення інвестиційних проектів.

Сьогодні характерною ознакою вітчизняної системи місцевих запозичень є наявність двох основних груп муніципальних позик, що виконують різні функції, але доповнюють одна одну:

- до першої групи належать позики, призначені для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання місцевих бюджетів;

- до другої групи належать запозичення до бюджетів розвитку органів місцевого самоврядування.

Бюджетним кодексом України передбачено такі умови здійснення запозичень:

• Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради можуть здійснювати внутрішні позики (крім позичок на покриття тимчасових касових розривів та позичок з інших бюджетів);

• зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з населенням понад 300 тис;

- надходження від запозичень Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування перераховуються до бюджету розвитку місцевих бюджетів;

• запозичення здійснюються лише на визначену мету і підлягають обов'язковому поверненню;

• держава не несе відповідальності за зобов'язаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів;

• видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету і не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету ;

- за порушення графіка погашення боргу з вини позичальника відповідна рада позбавляється права здійснювати нові запозичення протягом наступних п'яти років.

Досить популярна згідно зі світовою практикою форма місцевих запозичень - грошово-речові лотереї, в Україні нині не використовується; така діяльність є монополією держави.

Основні вимоги до механізму місцевих позик:

• прозорість механізму та неупередженість при виборі виконавців проектів;

• здатність забезпечити акумулювання запланованої суми коштів (тобто дієвість);

• відносно невеликий розмір додаткових витрат за умов отримання найбільшої ефективності;

• вкладання коштів у прибуткові проекти;

• чітке визначення джерел погашення боргу;

- відносно невелика тривалість позики - не більше, ніж період активного використання об'єкта, який споруджується.

Місцеві позики поділяються на:

• загальні - для обслуговування загальних або поточних потреб;

• прибуткові - надаються під конкретний прибутковий проект;

• проектні - для фінансування капіталомістких проектів, погашення проводиться за рахунок місцевих надходжень і держбюджету.

Для вітчизняної практики випуску місцевих позичок найбільш характерними є загальні та проектні позики. На даний час в Україні обсяги залучення місцевих позик не­значні.

Місцеві позики досі не набули в Україні значного поширення через неврегульованість правових та організаційних процедур їх розміщення та обігу, нерозвинутість інфраструктури фондового ринку. У зв'язку з цим надзвичайної актуальності набуває проблема самостійності місцевих бюджетів як визначальної складової фінансової незалежності місцевого самоврядування.