5. Економіко-географічна характеристика Індонезія.

Індоне́зія, (Indonesia), Респу́бліка Індоне́зія — країна у Океанії та Південно-східній Азії, що складається з багатьох груп островів, розташованих біля екватора між Індійським і Тихим океанами. Індонезія Малакською протокою відділена від Західної Малайзії і Сингапуру, морями Сулу і Сулавесі від Філіппін, Тіморським і Арафурським морями від Австралії. На Калімантані Індонезія межує зі Східною Малайзією, на о. Нова Гвінея — з Папуа Новою Гвінеєю.

площа 1 919 443 кв. км;

столиця Джакарта;

Політична система: унітарна держава, президентська республіка. Станом на грудень 2011 року посаду президента посідає Сусіло Бамбанг Юдхойоно, віце-президента - Будіоно. Підрозділяється на 33 адміністративно-територіальні одиниці, 31 з яких є провінцією і 2 представляють собою особливі округу, прирівняні за статусом до провінцій.

Хоч економіка Індонезії залежить від видобутку та переробки нафти — Індонезія найбільший постачальник нафти в Азії — це сільськогосподарська країна, яка експортує рис, чай, каучук та кокоси. Тут є багаті поклади мінеральних ресурсів.

експорт: кава, деревина, пальмова олія, кокоси, чай, тютюн, нафта, цинк, зріджений природний газ;

населення 187, 726 млн чол. (1989), 203,68 млн чол. (2001) включаючи 30 етнічних груп; Індонезія — найнаселеніша країна в південно-східній Азії та четверта за кількістю населення в світі.

мови: індонезійська (державна), яванська (найбільше широко використовуваний діалект).

Острів Суматра розташований в західній частині лінії рідконаселених невулканічних островів. Суматра має витягнуту форму довжиною 1600 км, і тягнеться із північного заходу на південний-схід. Острів ділиться на чотири головні фізичні області: вузьку рівнинну частину вздовж заходу; гірську територію, яка тягнеться по всій довжині острова біля західного краю; внутрішню невулканічну зону; та широку смугу низин, що має ширину 240 км та не вищу ніж 30 метрів над рівнем моря, і яка займає східну частину острова.

Ява близько 1060 км в довжину та 200 км в ширину. Тут фізичний розподіл не такий виразний, як на Суматрі, через те що континентальний шельф швидко знижується в південній частині острова. Яву можна розділити на п'ять широтних фізико-географічних районів. Серію невеликих вапнякових плато, що простягаються біля південного узбережжя; території, на деяких ділянках яких формуються розмиті водою карстові райони, що ускладнюють зв'язок та проживання. Пояс вулканів в центральній частині, що включає 55 активних конусів та 22 вулкани, останні виверження більшості з яких відбувалися порівняно недавно. Та алювіальний пояс на півночі.

Гірські породи на Яві переважно вулканічні (темно-сірого кольору, що складаються головним чином з олігоклазу та польового шпату), в той час як ріоліти домінують на Суматрі, граніти на островах Ріау, осадові породи на Калімантані та Папуа. Таким чином, ґрунти в вогких зонах в основному латеритові (містить в собі оксиди заліза та гідроксид алюмінію) і змінює свою родючість залежно від характеру гірських порід. Чорноземи зустрічаються тільки в областях з чітко вираженими сухими порами року.

Постійні високі температури та рясні опади в Індонезії стали причиною швидкої ерозії та глибокого хімічного визолювання, що стало причиною виснаження ґрунтів. В зонах, які вкриті тропічними лісами, наприклад Калімантан, ґрунти захищені лісовим циклом: коли рослина помирає, вона швидко розкладається, звільняючи поживні речовини для росту нових рослин. Хоча такі ґрунти підтримують багату рослинність, вони не можуть утримувати велике населення, тому що після вирубки лісів швидко прискорюється погіршення ґрунту.

Мінерали, що вимиваються з ґрунтів поповнюються наносними осадами з річок. Найродючішим в Індонезії є вулканічний попіл, який переноситься вітром і відкладається однорідним шаром; він також наноситься потоками річок та зрошувальних каналів.

На більшості території Індонезії впродовж року випадає дуже багато опадів, найбільше — в період з січня по березень. На території від центральної Яви до Австралії існує також посушливий сезон (з червня по жовтень), впродовж якого на островах Тімор і Сумба випадає дуже мало опадів. Найбільше опадів випадає в гористих районах Суматри, Калімантану, Целебесу та Папуа (близько 2000 мм). На східній частині Яви, Балі, південного та центрального Целебесу і Тимору від 1500 до 2000 мм, в той час як на Малих Зондських островах кількість опадів не перевищує 1500 мм.

Індонезія передусім сільська країна (більшість населення живе в селах). Це дві третіх від усього населення Яви, Мадури і Балі. Сільське населення також чисельне в деяких районах Суматри і Целебесу. Більшість інших регіонів це дикі території, більшість населення яких складається з невеликих родових громад.

Невеликі села — найпоширеніші населені пункти на Яві. Місцеві мешканці в основному займаються вирощуванням рису на гірських терасах. В густонаселених областях центральної та східної Яви є тисячі таких поселень, деякі з них мають населення чималого розміру.

Люди з кожного села формують групи, що однорідні і в економічних умовах, і в соціальних інтересах. Часто, особливо в районах із штучним зрошуванням, існує також взаємний обмін робочої сили. Перенаселеність в деяких районах призвела до зменшення розміру середньої ферми та збільшила число безземельних селян.

Кожне село має джерело питної води, мечеть та початкову школу. Товари постачаються вуличними торговцями, малими крамницями (warung) чи з базарних міст, які часто є місцевими урядовими центрами. Каркаси більшості будинків будуються з бамбуку, а дахи устелюються червоною черепицею чи кокосовими волокнами. Будинки, побудовані із цегли, стають все більше і більше поширеними, особливо серед багатих селян.

Міста

Рівень урбанізації в Індонезії низький порівняно з країнами, які знаходяться на приблизно такому ж рівні економічного розвитку. Але це явище не постійне чи «маятникове»: люди з сіл живуть та працюють в містах, але вони повертаються до себе додому щонайменше раз у шість місяців. Хоча є деякі місцеві відмінності в рівні урбанізації, але здебільшого великі міста швидко ростуть.

Джакарта — столиця та найбільший центр фінансів

Ріст великих міст не супроводжується паралельним ростом промисловості, і світогляд більшості міського населення залишається сільським. Велика кількість населення, навіть у Джакарті, живуть у копіях сіл, які характеризуються сільськими звичаями. Хоча міські жителі більш забезпечені ніж сільські і якість обслуговування зростає, але забезпечення житлом, питною водою чи громадським транспортом залишається на критично низькому рівні.

Соціальний та економічний характер жителів великих міст Індонезії все ще залишається темою вивчення. Соціальна ієрархія тут приблизно така: вищі кола урядових службовців, військові офіцери, та бізнес керівники; зростаючий середній клас громадських службовців, учителів, інших спеціалістів та кваліфікованих працівників, яким часто недоплачують і вони змушені боротися за своє економічне становище; і велика кількість бідно освічених чорноробів, торговців та інших членів неформального господарства.

Індонезія — четверта в світі країна за кількістю населення. Розподіл та густота населення тут дуже різні: на островах Ява, Балі та Мадура проживає близько дві третини з усього населення. Близько 1960 р. в Індонезії відбулося різке підвищення рівня народжуваності і населення з тих часів зросло вдвічі. Смертність також зменшилася, в основному завдяки покращенню охорони здоров'я, якості їжі та питної води.

Вікова структура населення Індонезії подібна до структури населення інших країн, які розвиваються. Близько одній третині населення тут виповнилося менше 15 років. Середня довжина життя — 65 років для чоловіків та 69 для жінок.

Економіка Індонезії

Хоч Індонезії має великі запаси ресурсів та вигідне географічне положення, вона грала скромну роль у світовій економіці після здобуття незалежності. Але тим не менш, Індонезія — один з найбільших у світі експортерів сирої нафти та природного газу. Індонезія також великий постачальник каучуку та широкого діапазону інших товарів, наприклад, кави, чаю, тютюну, копри, спецій. Хоча Індонезія має репутацію постачальника сировини на світові ринки, це також важливий виробник промислових товарів для внутрішнього споживання та експорту. Однак, більшість Індонезійської робочої сили все ще залишається аграрною. Незалежні фермери — основні виробники сільськогосподарської продукції, переважно рису.

Деякий час розвиток економіки в Індонезії бува сильно пригальмований через брак досвіду, невмілі дії влади та невідповідність вимогам статистичної та іншої інформації. Необхідні були крупні фінансові вливання як допомога виконання економічних програм та проектів. Навіть зараз низька зарплатня та умови праці сприяють корупції, яка погіршує розвиток та стала справжнім тягарем.

В Індонезії є багато, часто нерозвіданих, покладів корисних копалин, включаючи нафту, природний газ, олово, марганець, мідь, нікель, вугілля та боксити. Найбагатші поклади олова знаходяться на островах Банка, Сінґкеп та Беллітон. Нікелю — на Целебесі, Галмагері та Папуа. Поклади марганцю розташовані на центральній Яві, Суматрі, Калімнтані і Целебесі. Мідь знаходиться переважно на Папуа. На островах Ріау, Банка, Сінґкеп та на Калімантані знайдені боксити, а вугілля на Суматрі. В Індонезії також є поклади заліза, сіри, золота та срібла, але на економіку вони мало впливають.

За традицією, найрозвиненішими галузями промисловості в Індонезії були ті, що займалися обробкою сільськогосподарських ресурсів та корисних копалин. Зараз велику частину виробництва займають малі та середні приватні підприємства, більшість з яких виготовляють товари загального вжитку. Багато малих підприємств належать китайцям, які емігрували зі своєї батьківщини. Ці невеликі майстерні виробляють такі товари загального вжитку як меблі, побутові прилади, текстильні вироби та займаються друкарською справою. Основний центр приватної промисловості — західна Ява, хоча ця галузь також розвинута в Джакарті. З середини 80-х в Індонезії повільно, але стійко почали розвиватися великомасштабні та високотехнологічні підприємства, які виробляють телекомунікаційні, електронні товари та автомобілі.

Найбільшою галуззю промисловості, що переробляє імпортовані сировинні матеріали, є текстильна промисловість. Прядильні фабрики в більшості належать державі чи знаходяться в руках іноземних фірм, тоді як ткацькі та апретурні підприємства, які сконцентровані в Бандунзі, переважно невеликі та належать місцевим підприємцям.