1.2. Функції міжнародних фінансів Саме поняття функція (function) означає виконання. Функції міжнародних фінансів означають їх призначення.

Розглянемо дві основні функції міжнародних фінансів: розподільну і контрольну.

1. Розподільна функція. Через механізм міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту.

Розподіл та перерозподіл світового продукту визначається:

• об’єктивними закономірностями:

• капітал спрямований туди, де найбільша норма прибутку;

• важливим чинником руху капіталу є ризики, пов’язані з отриманням прибутку;

• рух капіталів відображає також дію закону пропорційного розвитку;

• політикою (інтересами) суб’єктів міжнародних відносин.

Політика (інтереси) суб’єктів міжнародних відносин та об’єктивні закономірності можуть збігатися або суперечити одне одному.

2. Контрольна функція. Міжнародні фінанси, як зазначалося, відображають рух суспільного продукту у грошовій (універсальній, зіставній) формі. Це дає можливість здійснювати облік та аналіз руху світового суспільного продукту у грошовій формі у будь-який час, на будь-якому етапі.

Практична реалізація контрольної функції:

• полягає в:

• прийнятті подальших рішень щодо міжнародних фінансів;

• розробленні поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики.

• залежить від:

• ступеня розуміння можливості реалізації міжнародної фінансової політики;

• політики держав;

• характеру та рівня економічного розвитку держав;

• технічного оснащення процесу збирання та обробки інформації.

1.3. Чинники становлення та розвитку міжнародних фінансів

До основних чинників становлення та розвитку міжнародних фінансів можна віднести: по-перше, виникнення світових ринків, особливо товарних; по-друге, міжнародний поділ праці; по-третє, інтернаціоналізацію і глобалізацію економічних зв’язків; по-четверте, посилення інтеграційних процесів у політичній та соціальній сферах.

Об’єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів є закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово вільні кошти, на другому — постійно з’являється попит на них.

Міжнародні фінанси почали формуватися в період, коли ще:

• складалися перші ознаки міжнародних товарообмінних відносин;

• виникали зобов’язання сплатити данину;

• почала застосовуватись сплата контрибуцій, репарацій, різноманітних дарів тощо;

• почала розвиватися торгівля між купцями не тільки в межах певних держав, а й з іншими країнами;

• розроблялася монетна справа, карбування феодалами власних монет та їх псування;

• розвивалася міняльна та вексельна справи (міняли та міняльні контори обмінювали іноземні монети на місцеві й були посередниками під час платежів);

• стали надаватися перші грошові позики (поява банкірів).

1.4. Світове фінансове середовище та його взаємозв’язок зі світовим економічним середовищем

Виділяють кілька складових світових фінансів. Це:

1. світовий фінансовий ринок;

2. міжнародна банківська справа;

3. міжнародні портфельні інвестиції;

4. фінанси транснаціональних корпорацій.

Названі чотири складові світових фінансів об’єднує, по суті, світове фінансове середовище. Адже саме у фінансовому середовищі функціонують перелічені складові і між ними існує фінансовий зв’язок. Цю структуру міжнародних фінансів запропонували американські фахівці Максімо В. Енг, Френсіс А. Ліс, Лоуренс Дж. Мауер 5, с. 3.

Світове фінансове середовище — це середовище, яке визначає умови зростання світового фінансового ринку і впливає на рішення, що приймаються керівниками банків, керівниками фінансів корпорацій та інвесторами.

Розвиток світового фінансового середовища тісно пов’язаний зі змінами у світовому економічному середовищі. Зміни, що відбуваються в останньому, помітно впливають як на формування, так і на функціонування світового фінансового середовища.

Упродовж повоєнних років формування структури світової економіки було позначено впливом найважливіших тенденцій світового економічного розвитку. Серед них: перегрупування країн світу та зміни у співвідношенні сил; пріоритетний розвиток наукомісткого виробництва на противагу трудомісткому у промислово розвинутих країнах; зростання впливу багатонаціональних корпорацій у міжнародному інвестуванні; посилення значення міжнародного руху капіталу у світовій економіці.

Основні зміни в економічному середовищі ХХ ст. і початку ХХІ ст. можна характеризувати через чотири головні структурні тенденції.

По-перше, відбулися зміни у відносинах між промислово розвиненими країнами та сировинними країнами. Ці зміни можна поділити на три основні етапи.

1914 р. — початок 1950-х років — відновлення світових господарських зв’язків, які фактично було згорнуто під час двох світових воєн, революцій, громадянських війн, економічної кризи 30-х років. Понад сорок років знадобилося для того, щоб обсяги світової торгівлі та руху факторів виробництва досягли рівня 1913 р. Це період домінування двох сил — СРСР та США.

1950—1970-ті роки — посилення інтеграційних процесів, поява угруповань ЄС, СЕВ, НАФТА, розвиток ТНК, швидке переміщення приватного капіталу, технологій трудових ресурсів. Зміцнення позицій соціалістичних країн та країн «третього світу» у світовій економіці. Високі темпи економічного зростання в таких країнах, як Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, і перетворення їх на розвинуті країни. Утворення трьох полюсів усередині розвинутих країн: Європейський Союз (20 % світового ВВП за паритетом купівельної спроможності), НАФТА (24 %) та Японія (7 %).

1980—1990-ті роки — значні зміни у розвитку окремих груп країн: колишні соціалістичні країни розпочали ринкову перебудову, тоді як у найбільш розвинутих країнах помітними стали ознаки постіндустріального суспільства. Наприкінці 1980-х років визначальний прорив здійснила головна країна з перехідною економікою — Китай. Його частка у світовому ВВП перевищила 10 %. З кінця 90-х років Китай — друга за економічною могутністю держава світу та лідер Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

По-друге, перехід промислово розвинутих країн від трудомісткого до наукомісткого виробництва. Автоматизація та комп’ю­теризація виробництва у цих країнах обумовила зростання попиту на висококваліфікованих й освічених працівників, збільшився рівень зайнятості «білих комірців» на відміну від «синіх комірців». Інвестування у «людський капітал», тобто у здібності і трудові навички, які приносять дохід, стало чинником підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності.

По-третє, зростання транскордонних фінансових потоків, яке відбувається значно вищими темпами, ніж зростання міжнародної торгівлі. Так, щоденний обіг валюти з 80-х до 90-х років ХХ ст. зріс: у Лондоні з 90 млрд до 303 млрд дол.; у Нью-Йорку — з 50 млрд до 192 млрд дол.; у Токіо з 48 млрд до 128 млрд дол. Світовий експорт становив у 1981 р. 2000 млрд дол. та 3447 млрд дол. у 1991 р.

Якщо з 1982 до 2002 р. щорічний приріст світового ВВП становив 3,47 %, світової торгівлі — 6,02 %, то приріст випуску облігаційних позик зростав у середньому на 64,6 % щорічно, а накопичений обсяг вихідних прямих іноземних інвестицій збільшувався у середньому на 44 % щороку. Отже, на кожні 10 % зростання світового виробництва припадає близько 17 % збільшення обсягу світової торгівлі, 186 % приросту облігаційних позик та 126 % накопиченого обсягу прямих іноземних інвестицій.

По-четверте, виникнення та посилення ролі транснаціональних корпорацій у розвитку світового господарства. Наприкінці XX ст. кількість материнських компаній ТНК становила близько 64 тис., а їхніх філій у різних країнах світу — близько 870 тис. На них припадало близько 25 % загальносвітового обсягу виробницт­ва та дві третини обсягу світової торгівлі. Валовий продукт іноземних філій ТНК зріс з 1982 до 2002 р. у 5,4 раза, загальні активи — в 12,7 раза. До групи ТНК належать і транснаціональні бан­ки (ТНБ), які мають розгалужену мережу підрозділів за кордоном.

Після Другої світової війни спостерігаються також певні зміни в основних формах міжнародної економіки, які обслуговує світова валютна система. До цих змін відносять:

• постійне зростання міжнародного товарообороту; обсяг світового експорту щорічно збільшується на 5—6 %; розвиток міжнародної торгівлі супроводжується нарощуванням світового багатства;

• посилення міграції робочої сили; наприкінці ХХ ст. значно підвищився рівень легальної та підпільної міграції робочої сили, особливо між розвинутими країнами, з одного боку, та країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою, з іншого; міграція населення супроводжується міжнародним рухом грошових коштів; у 1980—1990-х роках спостерігається щорічне збільшення переказів грошових коштів робітниками на 27 %;

• полегшення доступу на національні фінансові ринки для іноземних інвесторів та емітентів з промислово розвинутих країн з кінця 1960-х — на початку 1970-х років унаслідок поступового пом’якшення валютного контролю; розмір фінансових потоків між країнами, основну частину яких становлять портфельні інвестиції, наприкінці 1990-х років досяг понад 1 трлн дол. США.

Усі розглянуті зміни в основних формах міжнародної економіки сприяють розвитку системи фінансових послуг у світовому масштабі.