Ііі. Програма змістовий модуль і Мова в поетичному творі

Лекція 1. Художнє мовлення/мова (2 год.)

Загальнонаціональна мова. Літературна мова. Мова і мовлення (language/speech (discourse); langue/parole (discours); die Sprache/die Rede; язик/речь). Види мовлення. Детермінованість особливостей кожного виду мовлення змістом, метою висловлювання, особою мовця й адресатом мовлення.

Художнє мовлення. Національна мова – джерело всіх виражально-зображальних можливостей художнього мовлення. Графічні схеми А. Ткаченка. Художнє мовлення/художня мова. Орієнтація художньої творчості від моменту зародження на опозиційність до всіх інших видів мовлення (віршована форма, символіка, високий рівень тропізації, мовні конструкції, котрі побутують тільки в художній словесності, оказіоналізми, ремінісценції, алюзії тощо). Практика самодостатньої словотворчості у поезії футуристів, зв’язок з нею формалістської теорії «поетичної мови» у її протиставленні до національної мови. Мова художньої літератури (поетична мова) – мовна система, яка функціонує в художній літературі як засіб створення естетичної реальності, найповніше виявляє творчі можливості кожної національної мови. Вихід за межі національної літератури й, відповідно, мови. Традиції й новаторство. Ідіостиль. Літературний процес.

Семінар 1. Аналіз лексичних одиниць у поетичному творі

Література: 2, 10, 15, 28

Лекція 2. Структура слова й художнього образу в теорії О.О. Потебні (2 год.)

Образність і експресивність художнього мовлення/мови як однієї зі сторін образної форми твору. Образ у широкому й вузькому значенні слова. Тропи. Конкретна чуттєвість. Теорія О.О. Потебні як розвиток здобутків німецького мовознавства і філософії. Мова і мовне оформлення як база світового літературознавства ХХ-ХХІ ст. Зовнішня і внутрішня форма слова (звукове оформлення і найближче етимологічне значення). Відсутність прямого зв’язку між звуковою оболонкою і семантикою слова. Зміст (ідея) слова. Знак. Символ. Потреба постійного повернення до первісної етимології або творення нової «первісної», образної етимології. Денотат і конотат. Словесне оформлення твору (текст) як зовнішня форма твору. Предметність (художні образи) як внутрішня форма твору. Константність внутрішньої та зовнішньої форми твору (образів). Аперцепція як основа багатозначності змісту образів. Безмежність інтерпретації – через комбінаторику аперцепції системи образів.

«Кожне розуміння передбачає непорозуміння» (О. Гумбольдт). Зміст (ідея) формується у процесі написання слів, творення образів. Автономність тексту від автора, особливо у поетичних творах. «Біда так тяжко пише мною…» (В. Стус). Структуралістсько-постструктуралістська теза: «Автор помер». Зворотний процес із боку читача, який сприймає спочатку словесну оболонку, систему образів, а потім витворює власний зміст твору, відмінний від авторського змісту. Горизонт автора і горизонт читача. Спільне і відмінне (рецептивна естетика). Скільки читачів – стільки й інших текстів. Кодування і розкодування у тексті твору (Ю. Лотман). Багатозначність образів (від звукового до предметного). Ліричний вірш як найдосконаліший спосіб компактної передачі максимуму інформації через мінімум засобів. Художній твір як феномен, що постає в результаті взаємодії тексту і читацької свідомості (феноменологія). І. Фізер. Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні : метакритичне дослідження (К., 1996). Талант, свобода творчості й досконале знання об’єкту відтворення. Мірило таланту – здатність привертати увагу читачів, зроджувати відчуття спорідненості, подиву, вражати тощо через майстерність творення зовнішньої та внутрішньої форми твору (образність). Емоційність і експресивність художнього мовлення (мови).

Семінар 2. Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні

Література: 8, 12, 14, 26

Лекція 3. Іманентне новаторство художнього мовлення. Його опозиційність як структуротвірний чинник (2 год.)

Іманентна потреба в художньому мовленні (мові) порушувати мовну побутово-розмовну інерцію. Ю. Шевельов. Велика стаття про малий вірш. «Гачки» слів, автоматизм, стереотипність їх сполучень. Роззявити…, прийти о… Стереотипність людського мислення загалом як пошук найраціональніших форм виразу. Потреба розхитати звичні мовні форми і зв’язки, витворити нові, що спонукає читача до співтворчості. Подібні тези у підручнику О. Галича.

Ю. Шевельов. Троє прощань. І про те, що таке історія літератури. Постійна зарядженість мистецтва на пошук нових, незвичних форм, на неминуче ускладнення форми, у тому числі мовних зображально-виражальних засобів.

Ключова відмінність художнього мовлення (мови художнього твору, поетичної мови) – високий рівень естетичної організації. Невизначеність поняття «естетичне», «естетична краса». «Краса є те, що безпосередньо в усіх самою своєю формою викликає незацікавлену насолоду» (І. Кант). Гедонізм і естетичне задоволення як результат «роботи» розуму і почуттів реципієнта. Організація художнього мовлення (мови), робота над текстом на різних рівнях – від звукового до великих синтаксичних конструкцій і всього тексту. Роль синонімії у цьому процесі (О. Галич). Талант, геній – і шліфування тексту. Зображально-виражальні засоби національної й художньої мови та уміння їх відбирати відповідно до поставленої мети, змісту твору тощо. Поетична (художня) стилістика.

Структуралісти про організацію художньої мови. Чітка організованість віршованого мовлення. Опозиційність мовлення і художнього зокрема. Опозиція голосних і приголосних звуків. Опозиційність різних складів (наголошених і ненаголошених, довгих і коротких тощо). Віршований текст як унормоване чергування різних звуків і складів (Р. Якобсон). Естетична безсемантична довершеність. Повторюваність і відмінність версів і строф. Потреба порушення ритму (Ю. Лотман). «Золотий перетин» (Л. Плющ). М. Корнійчук про поезії І. Франка. Вірш і проза.

Семінар 3. Класичні праці представників структуралізму, формалізму та Празького лінгвістичного гуртка.

Література: 10, 12, 18, 29, 31.