4. Початки слов’янського сокільського руху. Сокільська система фізичного виховання

Серед слов’янських народів найбільшого поширення набув сокільський рух. Мабуть жодна з існуючих систем фізичного виховання не знайшла такого широкого зацікавлення з боку різних верств населення. Сокільська ідея, що виникла на чеській землі, ввібрала в себе найкращий досвід швецької, німецької, французької та інших систем тіловиховання, відіграла велике значення в житті багатьох поневолених слов’янських народів у кінці XIX ст. поява сокільства була зумовлена певною мірою реаліями того часу, революційними подіями 1848-1849 років, крахом феодальної системи, посиленням національно-визвольної боротьби. Як відзначив угорський дослідник Ласло Кун, «…обставини зародження спортивно-гімнастичного руху «Сокіл» були пов’язані з боротьбою слов’янських народів імперії Габсбургів, передусім чехів, за культурну анатомію, а в перспективі – за національну незалежність».

Своєрідним «каталізатором» розвитку сокільського руху став і суб’єктивний фактор. Саме на цей час припадає діяльність одного з перших ініціаторів сокільства – Мирослава Тирша та його сподвижників. Створюючи організацію «Сокіл» та використовуючи засоби фізичної культури, йому вдалося ідейно та організаційно виразити прагнення чеського народу до національного визволення.

У лютому 1862 року в атмосфері національного пробудження чехів, молодий викладач Празького університету М.Тирша надрукує програмну статтю «Наше завдання, шлях і мета», у якій підкреслить загальнолюдські, гуманні засади сокільського руху. Символічно назва товариства уподібнювала вільного птаха, висловлювала прагнення членів до незалежності свого народу.

Для чехів «Сокіл» став всенародним рухом: «наші прагнення до розвитку не можуть бути завершені, поки кожен чех не стане соколом…» - вважав М. Тирш.

Сокольська система виховання притягувала своїм демократизмом, гармонійним поєднанням духовності та тілесності, сприяла національному самоутвердженню. Все це вигідно вирізняло сокольську систему від інших систем фізичного виховання.

Обов’язковим елементом діяльності сокільських товариств було відкриття при них бібліотек, протипожежних груп, театральних та співацьких гуртків, оркестрів. Але головним завданням «Сокола» було навчання гімнастичних вправ. Усі вправи сокольської гімнастики складалися з чотирьох груп:

1. вправи на приладах та з предметами (приладові вправи);

2. вправи без приладів;

3. групові вправи (акробатичні вправи, вежі);

4. бойові вправи (системи фехтування, боротьби тощо).

Навчання сокольської гімнастики проводилося за певною системою. Для соколів характерна була особлива форма одностроїв, застосовувався музичний супровід, існували певні правила вітання та звертання.

Періодично а Празі проводилися сокільські Здвиги – масові сокільські свята. Масштаби їх проведення підкреслювали популярність сокольської ідеї в Чехії, а також за її межами. Сокільський рух стає загальнослов’янською цінністю, знаходить своїх прихильників серед інших народів. «Сокіл» за короткий період перетнув межі Чехії. Вже у 1863 році засновано «Південний Сокіл» в Словенії, тоді ж утворився «Сокіл» в Хорватії, в загребі, з участю Ф. Бучара, пізніше, у 1867 році, в Польщі.

Підкреслимо що наприкінці XIX ст. яскравими подіями слов’янського сокільства були всеслов’янські сокільські здвиги. На ці здвиги з’їжджалися соколи з різних країн, різних національностей ( до 15-20тис.). Празькі Здвиги засвідчили участь в них поруч із чехами хорватських, болгарських, польських Соколів.

Таким чином сокільство – це явище, що виникло на чеській землі, завдяки свому національно-культурному спрямуванню. Масовий сокільський рух діяв практично до другої Світової війни, був вагомим засобом громадського культурного, просвітницького життя.

Використовуючи засоби фізичної культури сокільство пробуджувало серед поневолених народів національну свідомість, сприяло вихованню фізично сильного і духовно здорового покоління.

Рекомендована література

1. Філь С.М., Худолій О.М., Малка Г.В. Історія фізичної культури: Навчальний посібник / За ред. проф. С.М.Філя. – Харків: “ОВС”, 2003. – 160 с.

2. Винничук О. Історико-педагогічні аспекти розвитку фізичної культури: Навчальний посібник. – Тернопіль: АСТОН, 2001. – 404 с.

3. Голощапов Б.Р. История физической культуры и спорта: Учеб.пособие для студ.высш.пед.учеб.заведений. – Москва: Издательський центр «Академия», 2001. – 312 с.

4. История физической культуры и спорта: Учебник для институтов физической культуры / Под ред. В.В. Столбова. – Москва: Физкультура и спорт, 1983. – 359с.

5. Платонов В.Н., Гуськов С.И. Олимпийский спорт: Учебник. - К.: Олимпийская литература, 1994. - Кн. 1. – 496 с.

6. Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта: Пер. с венгерского. – Москва: Радуга, 1982. – 399с.

7. Оливова В. Люди и игры: У истоков современного спорта: Пер. с чешского. – Москва: Физкультура и спорт, 1985. – 249 с.

8. Пономарев Н.И. Возникновение и первоначальное развитие физической культуры. - Москва, 1970. – 248 с.

9. Попеску І.К. Спорт у долях балканських народів. – Львів: Світ, 1991. – 184 с.

10. Шанин Ю.В. От эллинов до наших дней. – Москва: Физкультура и спорт, 1975. – 143с.