Зовнішня міграція Еміграція Особливості
За результатами дослідження, проведеного експертами європейської комісії «Caritas International» на 2011 рік ~4,5 млн трудових мігрантів з України перебувають за кордоном, з яких 1,7 млн — у країнах ЄС.[2] За іншими оцінками, ця цифра коливається від 2 до 7 млн. [3]
Чинники, що спричиняють міграції, є зовнішніми та внутрішніми. Зовнішні причини:
ємний ринок праці західних країн,
приваблива матеріальна оцінка трудової діяльності,
постійне зростання попиту розвинутих країн на працю іноземців.
Внутрішні:
недостатність робочих місць,
значна різниця в оплаті на батьківщині й за кордоном,
соціально-економічна криза,
спад виробництва,
загострення економічних протиріч,
дискомфорт від загальної нестабільності в Україні,
широко поширена корупція,
відсутність можливостей для розвитку і самореалізації,
незахищеність від зловживань з боку владних структур.
Ієрархія мотивів, які зумовлюють поїздки за кордон:
заробіток задля поліпшення житлових умов (купівлі квартири чи побудова будинку), придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку;
заробіток задля задоволення поточних життєвих потреб — харчування, придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо);
накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;
накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку своєї справи;
мотиви нематеріального характеру (побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо).
Тривалість перебування більшості мігрантів за кордоном істотно зросла. Якщо в середині 90-х років однозначно переважали кількаденні виїзди (т. зв. «човники»), а більше місяця тривали не більше 20% поїздок, то тепер найпоширенішими виявилися поїздки терміном від 1 до 6 місяців (~1/2 від загальної кількості поїздок). На такий термін виїжджають здебільшого до Росії, Польщі, Німеччини. Кожна п'ята поїздка, спрямована переважно до Італії, Іспанії, Португалії, тривала ще довше — у середньому 1,5—2 роки.
У структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності можна виділити чотири рівні: • Офіційна трудова міграція — фіксується офіційною статистикою, оскільки громадяни для перетину кордону зазначають трудову діяльність як мету виїзду і є легальними трудовими мігрантами в приймаючих країнах. • Неофіційна легальна міграція — не може бути відстежена статистикою, оскільки поїздки за кордон відбуваються з декларованою метою туризму, відвідування родичів тощо, з подальшим працевлаштуванням та реєстрацією в країні-реципієнті; учасники таких поїздок стають цілком легальними трудовими мігрантами в країнах-реципієнтах. • Успішна нелегальна міграція — поїздки за кордон, пов'язані з незареєстрованою зайнятістю видами діяльності, дозволеними законодавством відповідних країн. • Міграція жертв злочинних угруповань — торгівля людьми та інші випадки перебування громадян України в нелюдських умовах або зайнятість протиправною діяльністю за кордоном не з власної волі.
Основними сферами, де зайняті працівники-мігранти є: • будівництво (здебільшого чоловіки), • сільське господарство (збирання врожаю; як чоловіки так і жінки), • домашнє господарство (прибирання домівки, готування їжі, доглядання дітей та немічних людей похилого віку; переважно жінки), • сфера торгівлі та сервісу (у т. ч. — готельний бізнес).
З початку 90-х розширилося охоплення трудовою міграцію населення України. Якщо першими до неї включилися мешканці столиці, великих міст, де люди були більш інформованими і мобільними, існували зв'язки із зарубіжними країнами, поступово все активнішими ставали жителі різних за величиною поселень. Так, за даними загальнонаціонального соціологічного моніторингу, на сьогодні в потоках тимчасової трудової міграції за кордон найбільш широко представлено населення малих міст (33% виявлених домогосподарств мігрантів) та сільської місцевості (28%).
Канали трудової міграції українських громадян (Е. М. Лібанова та ін.):
самостійний пошук місця роботи (передусім у державах, з якими Україна не має візового режиму);
використання туристичних агенцій, через які громадяни України легально як туристи потрапляють до країн, з якими Україна має візовий режим, і нелегально працюють на їх території;
використання послуг суб’єктів господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном;
запрошення українських фахівців безпосередньо іноземною стороною.
Виділяють 3 хвилі зовнішніх трудових міграцій з України у 2-й половині 20 століття:
До 1990-х років — малочисельні зовнішні трудові міграції, від'їжджала культурна та інтелектуальна еліта.
1990-1995 роки — відтік трудових ресурсів за кордон чисельніший (кваліфіковані і досвідчені фахівці), розширюється географія виїзду.
Починаючи з 1995 року виїзд за кордон стає масовим (різна кваліфікація працівників).
Закономірності зовнішніх трудових міграцій з України:
Найбільше трудових мігрантів за кордон проживає в прикордонних територіях.
За кордон в більшій мірі від'їжджають жителі сільських місцевостей.
Основна частка мігрантів мають вік 30-50 років.
Одружені люди більш залучені до трудової міграції, ніж неодружені.
Чоловіки більшою мірою є потенційними фактичними мігрантами.