Політичний аналіз на тему «неінституалізовані групування в Партії Регіонів»

Євсюкова Дениса

3 Курс, спеціальність «Політологія»

Тема дослідження: внутрішні неінституалізовані групування в Партії Регіонів

Мета дослідження: виявити внутрішні неінституалізовані групування в Партії Регіонів та визначити можливий їх вплив на розвиток той чи іншої політичної ситуації

Предмет дослідження: : внутрішні неінституалізовані групування

Об’єкт дослідження: Партія Регіонів

Рівень: мікрополітичний ( рівень окремих індивідів)

Методика: ситуаційний аналіз. Горизонтальний тип загального аналізу політичної ситуації, направлений на дослідження неофіційних «підводних» течій політичного процесу;

• обробка статистичних даних;

• аналіз первинних та вторинних документів;

• Це аналітичне дослідження, так як я хочу не просто виявити і описати внутрішні неінституалізовані групування в Партії Регіонів, а і спробувати спрогнозувати можливі наслідки їх впливу на розвиток той чи іншої політичної ситуації;

• Інтегративна форма аналізу політики, так як я намагаюсь проаналізувати історію виникнення Партії Регіонів, виявити внутрішні неінституалізовані групування в ній і визначити як вони склались, та намагаюсь дати прогноз щодо їх розвитку.

Попередницею Партії регіонів була Партія регіонального відродження України (ПРВУ), яка була створена незадовго до парламентських виборів 1998 року. Головою партії був обраний мер Донецька Володимир Рибак. Результатом "регіоналів" в багатомандатному окрузі стало 0,9% виборчих голосів. Не отримала ПРВУ помітного результату і по мажоритарних округах. У липні 2000-го лідери п'яти політичних структур - ПРВУ, Партії солідарності України, Партії Праці, Всеукраїнської партії пенсіонерів і Партії "За красиву Україну" вирішили об'єднати свої партії в єдину силу. У жовтні цього ж року нове політичне об'єднання отримало назву Партія регіонального відродження "Трудова солідарність України". Очолив її тріумвірат співголів - В. Рибак, Валентин Ландик та Петро Порошенко. До президії партії увійшли Микола Азаров, Юхим Звягільський, Леонід Черновецький. У березні 2001 року на позачерговому з'їзді партія змінила назву на нинішнє - Партія регіонів, а також обрала нового лідера - їм став Голова Державної податкової адміністрації України М. Азаров. У листопаді 2001-го лідери Партії регіонів, Аграрної партії України, Партії промисловців і підприємців України, Народно-демократичної партії та "Трудової України" оголосили про спільну участь у парламентських виборах-2002 у форматі блоку демократичних сил "За Єдину Україну!". Очолив його тодішній глава Адміністрації Президента Володимир Литвин. Щоб уникнути звинувачень у використанні адмінресурсу на виборах, М. Азаров вирішив на час виборчої кампанії призупинити своє членство в партії, і її новим керівником став Володимир Семиноженко. А в грудні 2001 року П. Порошенка з однодумцями покинув ряди "регіоналів" і увійшов у виборчий блок Віктора Ющенка "Наша Україна".

На виборах-2002 блок "За Єдину Україну!" набрав 11,8% голосів виборців. У новообраній Верховній Раді Партію регіонів представляли депутатська фракція "Регіони України" (голова - Раїса Богатирьова) та депутатська група "Європейський вибір" (керівник - Володимир Пєхота). У листопаді 2002-го ці формування висунули у кандидати на посаду Прем'єр-міністра України голову Донецької облдержадміністрації, члена ПР Віктора Януковича. 19 квітня 2003 з'їзд ПР обрав Прем'єр-міністра В. Януковича главою партії. А в липні 2004-го в Запоріжжі делегати VI з'їзду висунули його кандидатом на пост Президента України. У першому турі президентських виборів В. Янукович набрав 39,3% голосів, опозиціонер В. Ющенко - 39,9%. Політичне протистояння закінчилося повторним голосуванням, в якому виграв В. Ющенко (взяв 52% голосів, В. Януковичу дісталося 44,2%). Втім, вже незабаром "регіонали" зуміли мобілізуватися і змінити імідж переможених на лавровий вінок переможців: результат ПР на парламентських виборах 2006-го був найкращим - 186 мандатів з 450 можливих. У липні 2006 року парламентська фракція Партії регіонів сформувала так звану антикризову коаліцію з фракціями СПУ та КПУ. Цьому передувала підтримка "регіоналами" кандидатури Олександра Мороза (лідера Соцпартії) на посаду спікера парламенту, завдяки чому він вийшов з домовленостей про створення "помаранчевої коаліції" з фракціями блоку "Наша Україна" і БЮТ. Прем'єром від антикризової коаліції став В. Янукович. Більшість посад в уряді дісталося "регіоналам". 23 березня 2007-го антикризова коаліція вирішила перейменуватися в коаліцію національної єдності і заявила про свою відкритість для інших нардепів. Однак це спричинило за собою незворотні наслідки: після масового переходу депутатів з опозиційних фракцій до нової коаліції Президент В. Ющенко ініціював розпуск Верховної Ради V скликання і дострокові парламентські вибори. На своєму X з'їзді 4 серпня 2007 Партія регіонів затвердила виборчий список, до якого не включила більшість депутатів-"перебіжчиків" з опозиційних фракцій, або надала їм "непрохідні" місця. За підсумками виборів Партія регіонів отримала 175 мандатів і опинилася в опозиції. 7 лютого 2010 в результаті чергових президентських виборів лідер ПР В. Янукович став главою держави. Регіонали разом створили коаліцію з Блоком Литвина, КПУ і окремими народними депутатами створили коаліцію під назвою "Стабільність і реформи". 23 березня 2010 в ході другого етапу XII з'їзду Партії регіонів Віктор Янукович був обраний почесним головою партії, а на посаду глави повернувся Микола Азаров. При прогнозуванні дій ПР обов'язково слід враховувати досить складну внутрішню організацію цієї структури - численні групи впливу, сфери їх відповідальності, ступінь наближеності до Президента. У процесі формування владної команди виділилися п'ять великих груп впливу, відкрито конкуруючих між собою. Це: Група Януковича, Група Льовочкіна - Фірташа, Група Ахметова, група Клюєва, Група Азарова, а також групи коаліціонерів.

Президент Віктор Янукович намагався задовольнити кадрові апетити основних груп в ПР, спорудивши в результаті досить суперечливий багатокутник. Саме існування владної конструкції, що орієнтується як мінімум на п'ять центрів, загрожує постійними конфліктами, багато з яких мають складну історію взаємин однопартійців ще з часів перебування Партії регіонів в опозиції. Але у всій цій атмосфері нездорової конкуренції є один плюс для Президента - він усім потрібний як арбітр і миротворець, тільки від нього буде залежати вихід з тієї чи іншої конфліктної ситуації. Так що можливість мирити відвертих ворогів у своєму оточенні є для Януковича наповненням його влади реальним змістом. Але при цьому у Президента з'явилася додаткова відповідальність - саме особисто він буде відповідати перед різношерстими соратниками за якість прийнятих нею соломонових рішеннь.