МІНІСТРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ДОНЕКЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

РЕФЕРАТИВНА ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА НА ТЕМУ

«Політичний процес в Україні останнього десятиріччя»

Виконав

Студент 4 курсу, у/в, групи Б

Донецьк, 2012

Зміст

Вступ 2

1. Парламентські вибори в Україні 2002 року 3

2. Вибори Президента України 2004 року 4

3. Помаранчева революція 6

4. Отруєння Віктора Ющенка 9

5. Південно-східна українська автономна республіка 10

6. Бійка на Хрещатику 15 жовтня 2005 року 10

7. Україно-російський газовий конфлікт 11

8. Коаліціада в Україні 2006 12

9. Другий уряд Віктора Януковича 13

10. Загальнонаціональний круглий стіл 14

11. Універсал національної єдності 14

12. Політична криза в Україні – 2007 15

13. Політична криза в Україні – 2008 15

14. Вибори Президента України - 2010 17

15. Акції протесту проти Податкового кодексу 17

16. АнтиТабачна кампанія 18

17. Займіться ділом, а не язиком! 19

18. Карні справи щодо соратників Тимошенко з 2010 року 20

19. Карні справи щодо Юлії Тимошенко з 2010 року 21

20. Політичні репресії в Україні за президентства Януковича 22

21. Харківська угода Януковича — Медведєва 23

22. Комітет опору диктатурі 25

Вступ

Протягом останнього десятиріччя політична ситуація в Україні мала бурхливий розвиток. Ми спостерігали за тим, як формувалася країна, як на політичну авансцену виходили значимі персони, деякі з яких не проходили випробування владою. Протягом останнього десятиріччя Україна змінилася. Змінилася настільки швидко і болісно, що народ України на теперішній час не уявляє подальшого розвитку держави, полишений перспектив.

Сьогоднішня ситуація характеризується глобальним розчаруванням, занепадом в країні, підвищеним рівнем злочинності та негативними зовнішньополітичними процесами. В цій роботі ми намагатимемось розібратися в причинах такої ситуації, що ж привело нас до того, що маємо в 2012-му році?

Отже, для розгляду запропонований період з 2002 до 2012 року. Ці десять років містять в собі дуже багато важливих і масштабних політичних подій. Тому дана робота побудована за принципом розглядання кожної окремої події в хронологічному контексті. Тобто Ми йтимемо починаючи з 2002 року, послідовно переходячи від одного етапу політичного життя України до іншого.

Також в цій роботі подані короткі біографічні відомості ключових осіб, які зіграли найголовніші ролі за останні десять років. Це потрібно для того, аби краще розібратися, хто впливав на плин життя в Україні. Адже, як знаємо, історію створюють люди.

1. Парламентські вибори в Україні 2002 року

Перша значуща подія останнього десятиріччя, яка, можна сказати, поряд з акцією «Україна без Кучми», дала старт тим політичним процесам, наслідком яких була Помаранчева революція та сучасна політична карта України, відбулася в 2002-му році. Це були парламентські вибори на пропорційній основі.

Українські парламентські вибори 2002 року відбулися 31 березня. Половина депутатів Верховної Ради обиралися на пропорційній основі в загальнодержавному окрузі, іншу половину було обрано в одномандатних округах. Прохідний бар'єр для партій і блоків складав 4 %. У мажоритарних округах діяла система відносної більшості.

З 33-х політичних партій і блоків, які брали участь у виборах, 6 партій пройшли встановлений 4 % бар'єр і зарезервували місця у парламенті:

Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» 23,57 %

Комуністична партія України 19,98 %

За єдину Україну! 11,77 %

Блок Юлії Тимошенко 7,26 %

Соціалістична партія України 6,87 %

Соціал-демократична партія України (об'єднана) 6,27 %

При цьому західні області та північні області віддали перевагу блоку Наша Україна, Південні та східні регіони — Комуністичній партії України, Донецька область віддала перевагу блоку За єдину Україну!, Соціалісти мали перевагу у ряді районів Полтавської та Черкаської областей.

2. Вибори Президента України 2004 року

Протягом наступних двох років політична ситуація в країні мала деяке затишшя. Здавалося, всі очікують на вибори 2004-го року як на останнє сподівання змінити в країні режим.

Згідно з діючим на той час Законом «Про вибори Президента України», вибори відбувалися за системою абсолютної більшості: для перемоги слід було набрати абсолютну більшість голосів від числа тих, хто взяв участь у голосуванні. У випадку, якщо жоден кандидат не набирає такої кількості голосів, передбачався другий тур через 3 тижні, в якому мали брати участь двоє кандидатів, які набрали найбільше голосів. Для перемоги у другому турі досить було набрати більше голосів, ніж набрав суперник.

Величезна кількість кандидатів, переважна більшість з яких фактично не мали шансів на перемогу, призвела до появи поняття «технічний кандидат». Роль «технічних кандидатів» широко обговорювалась у ЗМІ. Основною метою «технічного кандидата» було використання ефіру та квот у виборчих комісіях на користь іншого кандидата або відбирання голосів у начебто спорідненого з ним за поглядами кандидата.

22 червня 2004 року Моніторинговий Комітет Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) закликав органи української влади провести виборчий процес з абсолютною неупередженістю та дотриманням стандартів Ради Європи, дозволити всім кандидатам змагатись на чесній і рівноправній основі.

15 вересня 2004 схвалено заяву Моніторингового Комітету ПАРЄ стосовно президентських виборів в Україні. Комітет висловлює жаль з приводу того, що його попередні заклики, схоже, були проігноровані. Співдоповідачки Комітету щодо України, пані Северинсен та пані Вольвенд, повернувшися з чергової поїздки зі збору фактів у Донецьку та Дніпропетровську, виклали свої висновки стосовно поточної передвиборчої ситуації, які, на їх думку, залишають підстави для серйозної стурбованості. Комітет наголосив, що результати президентських виборів та висновки міжнародної спільноти стосовно того, як вони були проведені, стануть важливою перевіркою рішучості України по-справжньому дотримуватись європейських стандартів та цінностей.

Комітет виборців України, який проводив моніторинг виборчої кампаніі з березня 2004 року, перед першим туром виборів опублікував звіт про ситуацію щодо передвиборчої кампанії. За підсумками моніторингу КВУ констатував незаконне втручання органів влади у виборчий процес, використання адмінресурсу на підтримку кандидата від влади та для протидії іншим кандидатам, тиск на ЗМІ та громадські організації, недостовірність списків виборців. КВУ висловив ряд рекомендацій органам влади та засобам масової інформації щодо усунення зазначених у звіті порушень.

Під час передвиборчої кампанії один з основних претендентів на посаду президента, опозиційний кандидат Віктор Ющенко, неодноразово заявляв про факти стеження за ним та замаху на його життя. 10 вересня 2004 року, після кількаденного перебування під спостереженням українських лікарів, Віктор Ющенко у важкому стані був госпіталізований Віденською клінікою «Рудольфінерхауз». Після його повернення в Україну, виходячи зі стану його здоров'я та ушкоджень організму, було висунуто версію про отруєння. 21 вересня Генеральна прокуратура України, за заявою керівника виборчого штабу Віктора Ющенко Олександра Зінченка, порушила кримінальну справу за статтею 112 Кримінального кодексу (замах на життя державного або громадського діяча) для «повного й об'єктивного розслідування» обставин отруєння кандидата у Президенти. Потім кримінальна справа була передана для розслідування в СБУ, після чого знов була повернута в Генпрокуратуру. 25 жовтня 2004 року, перед першим туром голосування, прокуратура обнародувала висновки комісії українських експертів, які констатували, що погіршення стану здоров'я Ющенка було обумовлене «активізацією латентної вірусної герпетичної інфекції», і кримінальна справа була припинена.