2. Трансформація ролі держави в умовах глобалізації

З формуванням наднаціонального рівня регулювання міжнарод­них відносин змінюються функції урядових структур у цій сфері. Ці зміни не можна оцінити однозначно, оскільки простежуються різні вектори трансформації - в одних напрямах функції держави звужуються, в інших вони розширюються. У зв'язку з цим серед дослідників-глобалістів існують протилежні точки зору на майбутнє інституту держави в умовах глобалізації-

Більше поширена думка, що скорочення функцій держави має не-зворотний характер і в кінцевому рахунку вони будуть вичерпані, при­наймні в економіці. Характерною в цьому плані є оцінка перспектив держави, висловлена Ю. Шишковим: «Глобалізація об'єктивно веде до розмиву й знеціненню регулюючих функцій національної держави, яка вже не може, як раніше, захищати національну економіку від не­бажаних зовнішньоекономічних впливів. Вона тим більше не в змозі регулювати ті економічні, соціальні і культурні процеси, що виплес­калися за межі національних кордонів, набули самостійності, стають некерованими".¹ Досить значна кількість теоретиків глобалізації, зо­крема американських, вважають, що держава вже не буде надалі до­мінуючою силою на світовій арені, оскільки глобальні ринкові сили в особі багатонаціональних корпорацій і банків стають усе більше силь­ними й незалежними. Посилюється дія транснаціональних і локальних структур. Створюються нові форми соціальної організації, які заміню­ють нації-держави. Глобальний ринок послаблює основи суверенності й звужує сферу діяльності національних урядів. Економічна глобаліза­ція є підґрунтям політичної глобалізації, яка завершиться утворенням єдиного світового уряду десь па початку XXII ст.² Деякі дослідники, прогнозуючи зникнення інституту держави, говорять про «кінець гео­графії», тобто про світ без національних кордонів. «Нація, - пише Р. О'Брайєн, - стає недоречною, хоч вона ще існує. Чим ближче ми під­ходимо до глобального інтегрального цілого, тим ближче ми до кінця географії".³

Такі оцінки й прогнози мають певні підстави в реальних еконо­мічних відносинах, що трансформуються під впливом глобалізації. Збільшується число суб'єктів міжнародної економіки, зростає їхня потужність, і національні уряди змушені віддавати їм частину своєї влади. Цими суб'єктами є ТНК і ТНБ, міжнародні урядові й неурядо­ві організації, а також регіональні інтеграційні об'єднання. Посилю­ються транснаціональні процеси, внаслідок чого суб'єкти внутрішньої економіки все менше залежать від рішень свого уряду і все більше -

від міжнародних фінансових центрів або навіть від політики інших держав. Держава втрачає контроль над рухом капіталу, і Іавіть держа­ви *Сімки» контролюють не більше ніж 30% ринку цінних паперів.

Чим менше розвинута держава економічно, тим скоріше вона віддає свої функції наднаціональним силам. У світовій економіці, за висловом А. Неклесси, формується система глобального управління ресурсами планети, перерозподілом світового доходу, а також усією економічною діяльністю¹. Недержавні суб'єкти міжнародної діяль­ності часто володіють не меншими фінансовими ресурсами, ніж уря­ди багатьох держав. Більше того, великі функціонери фінансового ринку можуть «знекровити» валютну систему багатьох країн прак­тично в одну мить, як це сталося в 1998 р., коли внаслідок спекуляцій з цінними паперами величезні суми грошей (портфельні інвестиції) покинули країни Південне- Східної Азії, а також Росію. Навіть у пра­вовій сфері держава поступається своїми позиціями, оскільки між­народне право має пріоритет над національним.

Але Існують інші напрями впливу глобалізації на функціональну трансформацію інституту держави. Дійсно, наднаціональні струк­тури беруть на себе все більше регулювальних функцій у світовому економічному просторі. Проте вони реалізують свою діяльність, ви­користовуючи елементи державного управління, такі як податкову, кредитну, митну політику, механізм регулювання цін, встановлення режиму для іноземних інвесторів тощо. Отже, світовий фінансовий ринок, його головні суб'єкти зацікавлені в чіткій організації дер­жавного управління економікою, і глобалізація, таким чином, цьому сприяє. Незважаючи на зростаючий вплив на міжнародні економічні процеси, оліготюльні структури не в змозі регулювати стихію світо­вого рийку, запобігти кризовими явищам як у глобальному, так і в локальному масштабах; в цьому вони спираються на інститут держа­ви. Формується і міцніє механізм співробітництва держави і наддер­жавних структур. Це, насамперед, міжурядові міжнародні організації і неформальні об'єднання провідних держав (наприклад, регулярні наради «Великої сімки"). Спільно розробляються норми й методи ре­гулювання процесів світової економіки. Важливим важелем впливу держави на національну економіку і міжнародні економічні відноси­ни є центральні банки, які перебувають під керівництвом урядових органів.

Як зауважують Д. Мартен, Ж.-Л. Мецжер і Ф. П'єр, «звичайно, державам-націям доводиться рахуватися з різними транснаціональ­ними акторами, але при цьому вони лишаються найбільш адекват­ною основною соціалізації та політичного регулювання і правовим суб'єктом у міжнародних стосунках. Виникнення «Іюстнаціональ-ного» ще значною мірою Грунтується, в цьому сенсі, на волі держав­них акторів, які згодні відмовитися від національних прерогатив тільки тією мірою, якою створення регіональних союзів дає їм вищі гарантії»¹.

На внутрішньому рівні держава виступає як гарант соціально-економічної стабільності. Витрати на соціальні цілі в держбюджетах безперервно зростають у розвинутих країнах. Так, витрати на «роз­виток людських ресурсів» у СІНА збільшилися з 49% у 1990 р. до 62 % наприкінці XX ст.² Частка державних сукупних витрат у порівнян­ні до ВВІ! у розвинутих країнах світу в 1999 р. становила 46%, що є дуже високим показником. При цьому вона зростає від десятиліття до десятиліття³ (табл. 3.7).

Соціальні трансферти держави (соціальне забезпечення, допомога безробітним, пенсії, охорона здоров'я) зростали ще швидше. За період 1913-1999 рр. їхня частка у відсотках до ВВІ! зросла у С11ІА з 0,6 до 13,9; в Японії - з 0,2 до 17,6; у Франції - з 0,8 до 28,2; у Швеції - з 1,0 до 28,1'¹.

Державні органи надають гарантії для іноземних інвесторів, що не тільки сприяє інтенсифікації потоків міжнародного капіталу, а й забезпечує зростання національної економіки. Держава бере все ак­тивнішу участь у розвитку науково-технічного потенціалу; звичайно під реалізацію першої черги великих проектів надаються державні кошти. Важливість ролі держави як на міжнародних, так і внутрішніх економічних теренах визначив свого часу навіть президент Світового банку Дж. Вулфенсон: «Історія неодноразово демонструвала, що до­брий уряд - не розкіш, а життєва необхідність. Без ефективної держа­ви стійкий розвиток, і економічний, і соціальний, неможливий»¹.