4. Система муніципального права України

Систему муніципального права утворюють інститути і норми муніципального права.

Основними складовими цієї системи є інститути муніци­пального права — групи правових норм, які регулюють найбільш споріднені муніципальні відносини, тобто системи відносин, у сфері місцевого самоврядування.

Згідно з чинною Конституцією України, зазначеним Законом та іншими законодавчими актами, прийнятими на їх основі й відіповідно до них, основними інститутами муніципального права України є:

• інститут загальних засад місцевого самоврядування;

• інститут територіальних громад;

— інститут форм безпосереднього волевиявлення терито ріальних громад: місцевих виборів, місцевих референдумів та ін ших форм безпосередньої демократії;

— інститут представницьких органів місцевого самовряду вання (рад);

• інститут виконавчих органів місцевого самоврядування;

• інститут сільських, селищних, міських голів;

• інститут органів самоорганізації населення;

• інститут територіальних основ місцевого самоврядування;

• інститут комунальної власності;

• інститут фінансових основ місцевого самоврядування;

• інститут об'єднань органів місцевого самоврядування;

• інститут гарантій місцевого самоврядування;

• інститут юридичної відповідальності органів і посадових осіб системи місцевого самоврядування.

Інститут загальних засад місцевого самоврядування являє собою групу (систему) конституційно-правових норм, які визна­чають ставлення держави до місцевого самоврядування (визнан­ня і гарантування), його місце в системі безпосередньої і представницької демократії, можливості участі громадян України у здійсненні місцевого самоврядування.

Інститут територіальних громад утворює група конституцій-но-правових норм, які містять визначення поняття територіальної громади, її місця в системі місцевого самоврядування, основних функцій і повноважень.

Інститут форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад — це система норм, які регулюють організацію і проведення місцевих виборів, місцевих референдумів та інших форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад і участі громадян у вирішенні або обговоренні чи ініціюванні питань місцевого значення.

Інститут представницьких органів місцевого самоврядування являє собою систему конституційно-правових норм, які визначають систему, структуру і склад представницьких органів місцевого самоврядування всіх рівнів — сільських, селищних, міських, районних і обласних рад, їх функції і повноваження, порядок діяльності, статус депутатів місцевих рад та депутатських об'єднань.

Інститут виконавчих органів місцевого самоврядування — це група (система) правових норм, які регулюють організацію і ді­яльність органів виконавчої влади, муніципальну службу і визначають статус муніципальних службовців.

Інститут сільського, селищного, міського голів являє собою групу норм, які визначають статус цих посадових осіб.

Інститут органів самоорганізації населення — це група норм, які регулюють організацію і діяльність будинкових, вуличних, квартальних та інших органів самоорганізації населення.

Первинним елементом системи муніципального права є муніципальні норми — загальнообов'язкові правила поведінки, які встановлюються органами державної влади, територіальними громадами, органами або посадовими особами та іншими суб'єктами місцевого самоврядування.

Муніципально-правові норми, як і норми інших галузей пра­ва, поділяють на види в залежності від різних критеріїв.

За юридичною силою норм розрізняють такі муніципально-правові норми: 1) конституційні, які мають найвищу юридичну силу;

2) законодавчі норми;

3) норми підзаконних актів;

4) нор­ми міжнародно-правових актів тощо.

За змістом волі, яка висловлюється в муніципально-право­вих нормах, вони поділяються на такі види:

1) уповноважуючі (норми, які надають або визнають права суб'єктів правовідносин);

2) зобов'язуючі (норми, які передбачають обов'язки);

3) за­боронні (норми, які передбачають заборони щодо певних на­прямів, способів або засобів діяльності, поведінки);

4) дозвільні норми (норми, які передбачають дозволи щодо певної поведінки або діяльності).

Так, відповідно до ч. 6 ст. 140 Конституції України сільські, селищні, міські ради можуть дозволити за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи само­організації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, що є дозвільною нормою у регулюванні відносин самоорганізації населення.

За способом вираження волі муніципально-правові норми поділяються на такі види:

а) імперативні (норми, які передбачають, як правило, однозначність їх розуміння, тлумачення і дії, поведінки відповідно до них);

б) диспозитивні (норми, які передбачають багатоманітність їх розуміння, тлумачення і поведінки відповідно до них);

в) рекомендаційні (норми, які пропонують певні види чи напрями діяльності, які обираються на розсуд, з волі суб'єкта відповідних правовідносин);

г) декларативні (норми, які проголошують як об'єктивно найбільш прийнятні прави­ла поведінки суб'єктів муніципальних правовідносин).

За характером здійснюваних функцій муніципально-правові норми поділяються на

правотворчі,

установчі,

регулятивні,

охоронні

та інформаційні (норми-дефініції та ін.)

В залежності від характеру відносин, які регулюють муніци­пально-правові норми, останні поділяють на Матеріальні і процесуальні (процедурно-процесуальні) норми.

В залежності від меж дії муніципально-правових норм їх по­діляють на загальні (норми-принципи, норми-дефініції) і інституційні (підгалузеві) норми.

За простором, територією дії муніципально-правові норми поділяються на: 1) норми, які діють на всій території України;

2) норми, які діють в межах відповідних адміністративно-терито­ріальних одиниць (норми актів, що приймаються територіальни­ми громадами та органами місцевого самоврядування).

За часом дії муніципально-правові норми є постійними, до яких належить більшість норм, і тимчасовими, це, зокрема, норми, передбачені перехідними положеннями Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ін­ших законів.