Мовна політика

Відомо, що дихометрія “чоловіче/жіноче” знаходиться в центрі уваги медицини, біології, психології, соціології, культурології та інших наук. У лінгвістиці ж тема “Мова і гендер” почала активно розроблятися лише в 60-ті роки XXст. у зв’язку з розвитком феміністичного руху в країнах Західної Європи і США. Феміністична лінгвістика вплинула перш за все на зміни в номінативній галузі мови, звернула увагу суспільства на мовну асиметрію. У вітчизняному мовознавстві дотепер вивчення взаємозв’язку мови і статі її носіїв знаходиться у стадії формування. Роботи останніх років демонструють зростаючий інтерес до проблематики, але дослідження ведуться нерегулярно і розрізнено і не охоплюють в повному обсязі тему “Мова і гендер”.

Найбільш ефективно використовуються методи дослідження гендерного фактору в мові такі, як: метод спостереження над усною і письмовою мовою чоловіків і жінок, психологічний експеримент, асоціативний експеримент, метод концептуального аналізу, соціолінгвістичні прийоми.

Основні вимоги до мовлення при діловому спілкуванні

Спілкування – це обмін інформацією від однієї людини до іншої. Обов’язковим учасником спілкування, окрім мовця, є слухач – реальний чи уявний.

Мовлення – це усний вияв мови, його характер залежить від загальної мети спілкування.

Для мовлення характерні наступні ознаки:

Правильність – відповідність мовного матеріалу літературним нормам, що діють у мові.

Змістовність – глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, різнобічне і повне розкриття теми, уникнення зайвого.

Послідовність – логічність та лаконічність думки.

Багатство – використання різноманітних засобів вираження думки, уникнення невиправданого повторення слів.

Точність – виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту.

Виразність та емоційність – виділення найважливіших місць свого висловлювання і вираження свого ставлення до висловленої думки.

Щодо визначення поняття “мовлення” можна зустріти наступні твердження:

• «Мовлення — це форма існування думок, почуттів, переживань мовця» (І. Зимня).

• «Мовлення представляє як суто мовну підготовку людини, так і її загальний інтелектуальний розвиток, моральні принципи» (І. Зимня).

• «Негідно мовчати, коли твоє слово — це чесність, благородство і мужність, а мовчання — легкодухість і підлість. Негідно говорити, коли твоє мовчання — чесність і благородство, а слово — легкодухість, підлість і навіть зрада» (В. Сухомлинський).

Усна форма мовлення (УФМ) характеризується наступними рисами:

1. УФМ відрізняється від писемної матеріальною формою реалізації: вона витворюється мовним апаратом людини й сприймається на слух.

2. Для неї притаманна спонтанність, непідготовленість, адже усне мовлення людини – це напівусвідомлюваний процес. Ми дуже рідко спеціально готуємося перед тим, як заговорити. У переважній більшості спілкування навіть у діловій сфері здійснюється як непідготовлений акт.

3. В УФМ наявна надлишкова інформація. Додаткова інформація усного мовлення міститься в інтонації, в міміці, жестах, а головне – в обставинах живого спілкування мовців. Часом пауза в розмові несе в собі більше інформації, ніж усе висловлене попередньо (скажімо, пауза перед відповіддю на поставлене запитання). Таким чином, “штампованість” нашої мови – деяка лексична обмеженість її – значною мірою компенсується обставинами спілкування.

4. Надлишковість УФМ проявляється в тому, що в наших репліках під час розмови або у виступі звучить багато слів, смислове навантаження яких мінімальне. Що ж це за слова? Це займенники, вказівні частки, прислівники, які повторюють уже назване іншими – повнозначними – частинами мови (ось, от, таким чином, такий, так от). Надлишковість усного мовлення проявляється і в наявності багатьох повторів.