Соціально-економічні групи та їх типологія.
Соціально-економічні (господарчі) групи – це певна сукупність людей,які мають загальні природні і соціальні ознаки і об'єднані спільними соціально-економічними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних соціально-економічних відносин, що регулюються формальними і неформальними соціально-економічними інститутами, мають внутрішню організацію, мету, конкретні форми соціального контролю і зразки соціально-економічної діяльності.
Соціальна група виконує роль проміжної ланки в системі «суспільство – група – особистість».
Складові елементи, що у взаємодії забезпечують функціонування групи:
члени, їх риси і принципи, що визначають ідентичність та безперервнісь існування групи;
завдання групи, засоби, які слугують реалізації завдань, психосоціальні механізми, створені для реалізації завдань;
фактори, що підтримують внутрішню сгрупованість, інститути та система соціального контролю, зразки взаємодій, зразки поведінки і норми, що регулюють відносини між членами групи, інститути та засоби регулювання контактів та відносин з іншими групами.
Типологія соціально-економічних груп може здійснюватись за різними ознаками. Найбільш поширена – за ознаками типів соціально-економічних відносин. Їхні носії диференціюються на групи: суб'єктів власності (власники), суб'єктів виробництва (виробники), суб'єктів обміну (продавці, покупці, посередники) та суб'єктів споживання (споживачі).
У соціології економіки виділяють ще й такі групи, що типологічно розрізняються:
1. Традиційні групи – довгостроково існуючі і добре інтегровані в соціально-економічну систему групи. Представники таких груп краще і реальніше уявляють усі обставини свого існування.
2. Нові групи – це виникаючі знову групи, що ще не володіють визначеним статусом: вони перспективні або безперспективні, зможуть зайняти своє місце в соціально-економічній структурі або ні; невизначеність статусу нової групи – це просто невизначеність в умовах діяльності, правах і можливостях, максимально можливих доходах і т. д.
3. Домінуючі групи – групи, що виконують основні функції, здобувають риси переваги, вони престижніші, часто мають можливість нав'язувати свою волю і поведінку тим групам, що зайняті виконанням різних допоміжних, посередницьких, тимчасових, неспеціалізованих завдань. Домінування може бути тривалим чи тимчасовим, мати безліч форм.
4. Маргінальні групи – групи, що займають прикордонну, проміжну позицію в соціально-економічній структурі, що сполучають у собі риси декількох груп. Прикодонність і є маргінальність.
5. Проблемні групи. До проблемних належать: а) групи, що займають несприятливу позицію на загальному соціальноекономічному тлі з погляду загальноприйнятих і очевидних соціально-економічних стандартів; б) групи, чиї інтереси, потреби, чекання (оцінювані як правомірні, нормальні) досить довгостроково не реалізуються. Проблемність оцінюється насамперед з погляду об'єктивних показників.
6. Закриті, відкриті, перехідні групи. Загальним критерієм визначення відкритості чи закритості груп є можливість міжгруповиїх переміщень, виходу з групи чи входження в неї. Перехідні групи – це групи, що відрізняються нестабільністю і мінливістю складу (кожен, хто знову приходить у групу, споконвічно розглядає своє перебування в ній як тимчасове).