Лекція 5.
Тема: Господарчі спільноти.
План.
Визначення та диференціація господарчих спільнот.
Соціально-економічні групи та їх типологія.
Класи і страти в економічній сфері.
Література:
Жоль К.К. Соціологія: Навч. Посібник. – К.: Либідь, 2005. – 440 с.
Куранова А. В. Социальный менеджмент: Конспект лекций. – м.: Приор-издат, 2005. – 64 с.
Лукашевич М. П. Соціологія економіки: Підручник. – К.: Каравела, 2005. – 288 с.
Лукашевич М. П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К.: Каравела, 2004. – 456 с.
Лукашевич М. П. Соціологія праці: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 440 с.
Визначення та диференціація господарчих спільнот.
Зароджуючись в діях окремих індивідів, людина не може бути автономною. Люди змушені обєднувати свої трудові зусилля відповідно до дії законів розподілу та зміни праці, відповідно до близькості своїх інтересів у виробничоекономічній сфері. Отже, суб'єктами соціально-економічної поведінки та діяльності є соціальні спільноти людей – від такої широкої спільноти, як населення України, до соціально-екномічних (господарських) груп найширшого спрямування та масштабів.
Соціальна множина – сукупність людей, які мають якусь спільну ознаку, виділену зовнішнім спостерігачем незалежно від того, чи усвідомлюють ці люди, що вони мають дану ознаку (профеійні, вікові, соціальні категорії, категорії статі тощо).
Кожна сукупність, виділена на основі певної ознаки, є соціальною категорією. Соціальні категорії можуть мати внутрішній зв'язок, можуть підпадати під інституціоналізацію, тобто створювати власні загальні інститути. Коли соціальна категорія створює будь-якого роду внутрішній зв'язок, ми говоримо, що вона перетворилася у соціальну спільноту.
Соціальна спільнота – сукупність людей (сім'я, плем'я, етнос тощо), об'єднана відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності.
Основними історичними детермінантами формування соціальних спільнот є:
умови соціальної реальності, які вимагають обєднання людей ( наприклад, захист від зовнішніх ворогів);
спільні інтереси значної кількості індивідів;
розвиток державності і виникаючі разом з нею форми організації людей у вигляді різних соціальних інститутів ( н-д, інституту права і законодавства);
спільна територія, яка передбачає можливість міжособистісних (прямих і опосередкованих) контактів.
Показниками соціальної спільноти як цільності є:
умови життєдіяльності;
спільні інтереси взаємодіючих індивідумів;
прихильність конкретним соціальним інститутам і цінностям;
соціально- професіональні характеристики індивідів, об'єднаних у спільність;
належність до історично складених територіальних утворень.
Соціальні спільності відрізняються між собою за якісними типовими ознаками ( н-д, національними, психологічними тощо) і за кількісними показниками, тобто величиною.
Кожна людина належить до величезної кількості різних спільнот і для того, аби фіксувати свою принадлежність, ми повинні виділити якісь надійні показники. Соціальна індентифікація суб'єкта з різними спільнотами може здійснюватися через систему таких стратифікаційних показників, як економічна, політична або культурна стратифікація, а також через функції і соціальні ролі, які виконує індивід у цій спільності.
Аналізуючи соціальні спільноти, Я. Щепенський звертає увагу на диференціацію як соціальних спільнот, так і утворюючих їх форм сусупільного життя – соціальних груп, верств, класів, соціальні позиції яких у сукупності утворюють певну ієрархію. Отже, соціальні спільноти виступають суб'єктами соціальних відносин, утворюють соціальну структуру суспільства, яка, в свою чергу, включає ряд макроструктур, утворених певними соціальними категоріями.
Соіальна структура суспільства – ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими звязками і відносинами.
Поєднання категорій статі і віку утворюють демографічну структуру, система професійних категорій – професійну структуру, економічних категорій – економічну структуру. Сиситема класів та верств утворюють класову структуру, в якій соціально-економічна підструктура займає одне з основних місць. Положення тієї чи іншої соціальної спільноти (групи) в тій чи іншій ієрархі визначається її статусом. Статуси поділяються на «приписані» (успадковані) і «досягнуті» (набуті).
Економічна стратифікація фіксується за допомогою таких критеріїв:
розміри отриманих прибутків;
досягнутий рівень життя;
масштаби накопиченої персональної власності;
масштаби контрольованого виробничого капіталу.
Особливість економічного статусу полягає у тому, що він, як правило, може мати кількісну (в тому числі грошову) оцінку.
Поряд з економічним розшаруванням важливу рголь у господарчому житті відіграюь:
соціально-професійний статус (рівень освіти та кваліфікації, позиції на ринку);
трудовий статус (умови та зміст праці, ступінь її автономії);
владний статус (вплив, планування, авторитет).
Крім того, людям властиво постійно, хоча і не повністю усвідомлено, ранжувати оточення на «своїх» і «чужих», «начальство» і «простих людей», «обраних» і «масу», «успішних» та «невдах». Обираючи професійні чи соціальні ролі, програмуючи їх, люди ототожнюють себе з одними прошарками суспільства і одночасно дистанцюються від інших. Результати такого розшарування впливають на багато економічних рішень, а економічні і соціальні оцінки дуже тісно переплітаються. Становище господарчої спільноти у суспільстві зумовлюється способом стратифікаційного аналізу.
Основні способи стратифікаційного аналізу:
За об'єктивними позиціями у суспільстві (результат – структура позицій).
За суб'єктивними позиціями – типами свідомості та інтересів (результат – структура інтересів).
За типами спільних дій ( результат – структура соціальних сил).
За таких стратифікаційних підходів при простій подібності ознак чи позицій ми маємо справу з тим, що називають номінальними, чи статистичними групами, а у випадку подібності інтересів та спільної дії – з реальними групами ( їх можна вважати дійовими суб'єктами соціальної і економічної дії, що породжується наявною структурою позицій і в той же час активно її формує). За певних умов номінальна група може стати реальною, якщо «суто зовнішні зв'язки» виявляються приводом до того, щоб люди поєднувалися в спільність для вираження солідарності, взаємної підтримки, спільних дій хоча б на якийсь час. Також і реальна група, якщо в ній розпадаються внутрішні звязки, перетворюється в номінальну групу людей, що лише формально вважаються чимось єдиним, цілим. Подібна доля може спіткати як малі виробничі колективи, так і великі економічні асоціації.
Соціальні агрегати є продуктом механічної концентрації людей, що знаходяться у випадковій взаємодії один з одним просто завдяки єдності часу і місця (натовп).