1.3. Стратегія вдосконалення міжбюджетних відносин

Головною метою стратегії вдосконалення міжбюджетних відносин є акумулювання на рівні окремих адміністративно-територіальних одиниць обсягу ресурсів, достатнього для виконання власних і делегованих функцій органів місцевого самоврядування. Нині бюджетне забезпечення регіонального та місцевого розвитку за джерелами надходжень характеризується значною неоднорідністю. Місцева податкова база у 2001 р. забезпечила 2,06% надходжень до місцевих бюджетів, у 2002 р. – 1,93 (для порівняння: у 1992 р. – 4%), а відрахування від загальнодержавних надходжень складали 69,0% та 66,8% відповідно, тобто понад дві третини. Водночас частка трансфертів із державного бюджету становила 29,0% та 31,3% відповідно. Крім того, за стандартами розвинутих країн співвідношення між місцевими бюджетами та державним має складати 40:60. В Україні ж складається співвідношення на користь державного бюджету – 66,4:33,6 у 2001 р. та 68,2:31,8 у 2002 р.

Така ситуація не дозволяє органам місцевого самоврядування відчувати себе фінансово самостійними, не сприяє виникненню у них необхідних стимулів забезпечення відповідного управління бюджетами і проведення економічної політики, спрямованої на стимулювання ділової активності.

Для усунення зазначених проблем необхідно змінити фінансові умови, в рамках яких оперують місцеві органи виконавчої влади і самоврядування. Значною мірою це протиріччя було вирішено прийняттям у 2001 р. Бюджетного кодексу України. Однак, як засвідчила практика, цим законодавчим інструментом не забезпечено відчутного розширення фінансових повноважень місцевих органів влади і самоврядування. Незважаючи на те, що Бюджетний кодекс закріпив за місцевими бюджетами на довгостроковій основі 17 різних джерел доходів, які не враховуються під час розрахунку міжбюджетних трансфертів, фіскальні повноваження місцевих органів влади є незначними. Недосконалою залишається система перерозподілу ресурсів. У результаті дії міжбюджетних трансфертів виникає практика “зрівнялівки”. Місцеві органи влади позбавлені можливості самостійно вирішувати власні проблеми через залежність від дотацій або через вилучення понадпланових коштів. У місцевої влади немає стимулів для ефективнішого розвитку місцевого господарства – вигідніше залишатися “реципієнтом”, ніж переходити до розряду “донорів”.

Отже, бюджетна система України сьогодні неповною мірою відповідає потребам розвитку регіонів. Процес формування місцевих бюджетів в Україні має ще багато невирішених нормативно-правових, методологічних та організаційно-технологічних питань, що негативно позначається на якості прийнятих місцевих бюджетів, а звідси – на вирішенні питань місцевого значення. Невиправдана централізація фінансових потоків призводить до того, що органи місцевого самоврядування не мають можливості проводити незалежну політику у межах своєї компетенції. Як підсумок – нинішня модель міжбюджетних відносин потребує дальшого реформування з метою посилення самостійності місцевих бюджетів, удосконалення міжбюджетних відносин.