Базові моделі організацій

1. “Механістична модель раціональної бюрократії”. Сформувалася в кінці ХІХ – на початку ХХ століття, а теоретичною базою є положення школи наукового управління (ефективність сумісної праці визначається з позицій часу і простору; розгалуження роботи на автономні, повністю програмовані елементи і наступний оптимальний збір їх в єдине ціле; основа – раціональна бюрократія; організація – комбінація основних факторів – робочої сили, засобів і предметів праці; значна увага надається техніко-економічним зв’язкам від різноманітних факторів). Представники – Ф.Тейлор, М.Вебер та ін.

КОНЦЕПЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ: 1. Закрита система. 2. Комбінація факторів виробництва. 3.Раціональна бюрократія;

ГОЛОВНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ: оперативне управління виробництвом, що оптимізує структуру виробничих факторів;

ПАРАМЕТРИ ЕФЕКТИВНОСТІ: співвідношення виробленої продукції і витрат ресурсів.

2. Друга модель, зорієнтована на людські ресурси, побудована на визначенні організації як колективу людей, який виконує загальну роботу, використовуючи принципи розподілу і кооперації праці. Початок її розробки відноситься до 30-х років і пов’язаний з Е.Мейо, Д.МакГрегором, Ч.Бернардом то ін., які вивчали людські відносини, поведінкові науки, наукову організацію праці. Модель ґрунтується на тому, що важливим фактором продуктивності є людина як соціальний діяч, тому елементами моделі є: мотивація, комунікації, участь у прийнятті рішень, людські відносини, стиль тощо.

КОНЦЕПЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ: 1. Закрита система. 2. Колектив людей. 3. Розподіл праці. 4.Кооперація праці.

ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ: 1. Організація і управління персоналом. 2. Управління внутрішніми процесами.

ПАРАМЕТРИ ЕФЕКТИВНОСТІ: використання людських ресурсів, продуктивність, моральний і соціальний клімат тощо.

3. В третій моделі організація представляється у вигляді складної ієрархічної системи, яка тісно взаємодіє із зовнішнім середовищем. В основу покладена загальна теорія систем. Представники – А. Чандлер, П.Лоуренс, І.В. Блауберг, В.Г. Афанасьєв та ін., головна ідея у визнанні взаємозв’язків і взаємозалежності елементів, підсистем і системи із зовнішнім середовищем. Ключові фактори успіху знаходяться у двох сферах: зовнішня і внутрішня. Час застосування – це середина ХХ століття.

КОНЦЕПЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ: 1.Відкрита система. 2. Організація як складова частина середовища. 3. Взаємозв’язок факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.

ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ: 1. Стратегічний менеджмент. 2. Управління вхідними ресурсами.

ПАРАМЕТРИ ЕФЕКТИВНОСТІ: 1. Спроможність отримати необхідні ресурси з зовнішнього середовища. 2. Порівняння результатів роботи з стратегічними цілями.

4. Четверта модель представляє організацію як суспільне утворення (суспільний інститут), в діяльності якого зацікавлені різноманітні групи як всередині, так і за її межами. В основі моделі, яка формується в 80-х роках минулого століття, лежить концепція зацікавленості груп, балансу інтересів, коло яких може бути доволі широким.

КОНЦЕПЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ: 1. Відкрита система. 2. Суспільний інститут. 3. Взаємозв’язок інтересів різних груп.

ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ: 1. Стратегія обмеженої оптимізації. 2. Балансування інтересів груп. 3. Зміцнення позицій в суспільстві.

ПАРАМЕТРИ ЕФЕКТИВНОСТІ: ступінь задоволення очікувань і потреб усіх груп інтересів.

Практика показує, що в реальній дійсності немає організацій, які би будували діяльність у повній відповідності до певної моделі. Частіше спостерігається процес еволюційного переходу від одних пріоритетів до інших (наприклад, від закритого до відкритого типу). В діяльності великих організацій інколи спостерігається наявність усіх типів, кожна з яких використовується там і тією мірою, де і наскільки це диктується ситуацією, враховуючи сукупний вплив зовнішніх і внутрішніх складових.

КОНЦЕПЦІЯ УПРАВЛІННЯ відображає основні принципові положення моделі, яка береться за основу при її побудові.

1. При першій моделі для досягнення цілей організації необхідно оптимально використовувати усі види ресурсів, тому менеджмент орієнтується в першу чергу на оперативне управління, із допомогою якого оптимізується структура виробничих факторів і всього процесу створення продуктів праці. Оцінка ефективності відбувається через економічні показники співвідношення випущеної продукції до витрачених ресурсів.

2. Головні задачі менеджерів в умовах другої моделі полягають в організації і управлінні персоналом, що, в кінцевому рахунку, повинно забезпечувати досягнення цілей організації. При цьому організація забезпечує відповідні структури, регулює відносини між працівниками, координує процеси по виконанню поставлених задач і успішного виконання намічених планів. В якості критерію ефективності використовується вдосконалення її людських ресурсів, що вимагає використання спеціальних методів оцінки якості праці, його продуктивності, умов тощо. Як в механістичній моделі, керуюча система орієнтується на аналіз внутрішніх факторів і умов функціонування організацій.

3. В третій моделі головним напрямком діяльності менеджерів виступає стратегічне управління, оскільки поведінка організацій в умовах динамічного оточення вимагає точного прогнозування і планування. Ця модель відображає єдність системної багатоплановості і складності зовнішнього середовища.

4. Четверта модель організації встановлює найбільш складні вимоги до системи управління, оскільки побудована на врахуванні найрізноманітніших інтересів і необхідності співставлення вигоди від їх задоволення з відповідними ресурсними витратами. За основу приймається стратегія обмеженої оптимізації, при якій досягнення однієї мети лімітує виконання інших цілей. Тому необхідно підтримувати баланс між різними за змістом цілями: збільшення обсягів продажу, мінімізація витрат, підвищення якості, зростання доходів тощо. Суспільне значення організацій посилює роль і вплив на їх діяльність соціальних норм і цінностей, культурних і моральних установок, як в середині системи, так і у відносинах із зовнішнім оточенням. У зв’язку з цим головними функціями менеджменту є: досягнення високої продуктивності і ефективності шляхом укріплення духу суперництва і залучення працівників до справ організації, а також постійного балансування інтересів основних груп зацікавлених у справах організації осіб, необхідних для зміцнення позицій організації на ринках і в суспільстві.