Тема 2. Суб’єкти ринку фінансових послуг

1. Суб’єкти ринку фінансових послуг та їх класифікація

На ринках діють суб'єкти ринку (продавці – посередники – покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів – інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб'єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою (стратегія).

Суб'єктами фінансового ринку є:

• фізичні особи;

• юридичні особи;

• фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності. Суб'єктами фінансового ринку можуть бути: прак­тич­но кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.

Суб'єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями.

За формою:

- господарчі суб'єкти;

- домашні господарства;

- держава;

• місцеві органи влади.

За функціями:

- емітенти;

- інвестори;

- інституційні інвестори;

- фінансові посередники;

- інститути інфраструктури ринку тощо.

2. Юридичні та фізичні особи як суб'єкти ринку фінансових послуг

Світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водно­час є господарськими суб'єктами. Зо­крема, йдеться про такі організаційно-госпо­дар­ські форми, як:

• індивідуально-трудова діяльність;

• державні підприємства;

• кооперативи;

• орендні підприємства;

• фермерські господарства;

• колективні господарства;

• народні підприємства;

• акціонерні товариства;

• малі підприємства;

• корпорації;

• об'єднання;

• господарські товариства;

• асоціації;

• консорціуми;

• спільні (змішані) підпри­єм­ства.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння; товариства; корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб'єктами як ринкової економіки, так і учасниками ринку фінансових послуг.

Домогосподарство – це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує за­роблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх майбутніх потреб.

Домогосподарству належить надзвичайно важлива роль у системі ринку фінан­со­вих послуг. Воно є одним із його суб'єктів, тому що частина доходу, що не вико­рис­то­вуєть­ся домогосподарством упродовж поточного періоду, перетворюється на заощад­ження і може, за наявності відповідного фінансового механізму, стати потужним джерелом економічного зростання країни.

Сфера фінансів домашніх господарств є складовою частиною фінансової системи країни. Це грошові фонди, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих на основі трудової, господарсь­кої та інших видів діяльності. Основною метою фінансів цієї сфери є формування дохідної частини загальносімейних бюджетів (бюдже­тів окремих громадян) і використання цих доходів на цілі поточного споживання і накопичення.

Заощадження населення – це та частина доходу сімейних господарств, що не йде на купівлю товарів і послуг, а також на сплату податків. При цьому кошти, призначені для накопичення, можуть бути інвестовані громадянами в різні види дохідних фінансових інструментів, об'єкти тезаврації тощо.

Сфера фінансів домашніх господарств забезпечує надходжен­ня грошових коштів у загальнодержавний і регіональні (місцеві) бюджети у формі податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також інвестиції в різні цінні папери (інші фінансові активи), емітовані різними Державними органами та окремими підприємст­вами.

Можна констатувати, що домогосподарство виконує в еко­номіці три основні функції:

• споживання;

• постачання факторів виробництва;

• заощадження.

Найбільш розповсюдженою формою заощаджень є викорис­тання частини доходу для створення накопичень у вигляді готів­кових грошей чи вкладів в ощадних банках або для придбання цінних паперів.

Економісти-професіонали вважають, що виплата сімейними господарствами боргів також: належать до процесу накопичення, оскільки гроші, що виплачуються при погашенні боргу, не йдуть як на споживання, так і на сплату податків.

Слід відмітити, що не всі домашні господарства відно­сяться до категорії заощаджуючих. Наприклад, молоді сім’ї витрачають набагато більше, ніж заробляють, щоб придбати деякі дорогі товари і послуги, такі, наприклад, як житло і освіта. Ці покупки здійснюються за рахунок позик. Люди похилого віку, перебуваючи на пенсії, теж схильні витрачати більше коштів, але за рахунок вилучення засобів, накопичених у результаті здійсне­них у минулому заощаджень. Однак від'ємна величина заощаджень сімейних господарств такого типу перекривається позитивною величиною заощаджень сімейних господарств, що складаються із осіб з високими доходами і стабільною кар’­є­рою.

Якщо домашні господарства в середньому витрачають впродовж року менше, ніж заробляють, то підприємства і фірми в середньому щорічно витрачають трохи більше, ніж отримують від продажу своєї продукції. Вони так чинять, бо, крім плати за ресурси, підприємства повинні здійснювати й інвестиції (в основний капітал та у товарно-матеріальні запаси).