39

	Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Херсонський політехнічний коледж Одеського національного політехнічного університету
	МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНИХ РОБІТ З ФІЗИКИ ПІД ЧАС ОТРИМАННЯ СТУДЕНТАМИ ПОВНОЇ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ
	Херсон 2012
Методичні вказівки щодо виконання самостійних робіт з фізики / Укладач: А.В. Подозьорова – Херсон: ХПТК ОНПУ, 2012. – 38 с.
Навчальне видання МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНИХ РОБІТ З ФІЗИКИ ПІД ЧАС ОТРИМАННЯ СТУДЕНТАМИ ПОВНОЇ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ
Укладач:		Подозьорова Анжела Володимирівна, викладач, спеціаліст вищої категорії, голова циклової комісії фізичних і природничих дисциплін

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………… 4

1 Перелік тем для самостійного вивчення……………................ 6

2 Перелік самостійних робіт……………………………..……….7

2.1 Самостійна робота № 1 ………………………………………. 7

2.2 Самостійна робота № 2 …………….……………………….. 15

2.3 Самостійна робота № 3…………………………………….. ..22

2.4 Самостійна робота № 4 .………………………………….... ..22

2.5 Самостійна робота № 5 ………….………………………….. 22

2.6 Самостійна робота № 6 ………………………………….... ...22

2.7 Самостійна робота № 7 ……………………………………....22

Додаток…………………………………………………………

Список посилань…………….…….…...……………………...33

ВСТУП

Самостійна робота – це робота студентів, яка планується та виконується по завданню і методичному керівництву викладача. Вона необхідна не тільки для оволодіння предметом, але і для формування навичок самостійної роботи взагалі; навчальної, наукової, професійної діяльності, для того щоб самостійно вирішувати проблеми, знаходити конструктивний вихід із кризової ситуації тощо.

Незалежно від характеру спеціалізації, будь-який майбутній молодший спеціаліст повинен мати фундаментальні знання, професійні вміння і навички діяльності, досвід соціально-оціночної роботи. Ці складові освіти формуються в процесі самостійної роботи студентів, починаючи з І курсу.

Згідно до Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять.

Самостійна робота з фізики – не самоціль, а засіб боротьби за глибокі та міцні знання, засіб формування у студентів умінь і навичок застосовувати знання на практиці, розвивати активність і самостійність.

Одне з важливіших пізнавальних вмінь студентів – уміння набувати знання на основі самостійної роботи з друкованим текстом. Аналіз видів діяльності з навчальною та додатковою літературою показав, що на І курсі студентів треба навчити раціональним засобам організації самостійної роботи. У зв’язку з цим самостійні роботи з фізики ставлять за мету розвивати у студентів вміння пояснювати рисунки, аналізувати графіки, працювати з таблицями, користуватись предметними покажчиками тощо.

Одним із найважливіших засобів набуття умінь та навичок практичного застосування наукових знань є розв’язування фізичних задач. Одночасно це засіб розвитку мислення, формування волі і характеру особистості. У набутті умінь та навичок розв’язку задач вирішальне значення має самостійна праця студентів. Для цього у методичних вказівках підібрано по кожній темі самостійних робіт змістовні і навчальні задачі, розроблено систему питань, які перевірили б готовність студентів в теоретичному плані, залучили студентів до самостійного розв’язку задач.

Кожна самостійна робота включає в себе тему, мету, план вивчення, основні теоретичні відомості, завдання для перевірки знань, рекомендовану літературу. Тему, мету, план роботи і виконувані завдання слід записувати в спеціальному зошиті для самостійних робіт.

Основні теоретичні відомості є стислим викладом теми, а іноді доповнюють теоретичний матеріал, що є у підручнику і довідковій літературі. Конспектувати основні теоретичні відомості не обов’язково, але рекомендовано для попереднього читання перед виконанням роботи.

Кожна самостійна робота містить завдання для практичного закріплення вивченого матеріалу. Їх виконання обов’язкове. У тих роботах, що мають тільки теоретичний матеріал, закріплення запропоновано у вигляді криптограми. Структуру кросворду бажано зберегти і ключове слово виділити.

На питання слід дати стислу відповідь, на переписуючи питання.

На основі даних результату роботи зі студентами І курсу коледжу по реалізації оптимальних методів самостійної роботи в даних методичних вказівках враховано:

1. їх доступність для студентів;

2. оптимальний об’єм опрацювання кожної самостійної роботи;

3. використання різноманітних форм та методів виконання самостійних робіт;

3. принцип раціональних засобів організації самостійної роботи.

Тільки використання всіх цих засобів у сукупності дає можливість підготувати студента з високим якісним показником знань матеріалу, що винесено на самостійне вивчення з предмета «Фізика».

1 Перелік тем самостійних робіт з фізики

Складено відповідно до робочої навчальної програми з предмета «Фізика».

Тема № 1 Закон додавання переміщень і швидкостей

Тема № 2 Реактивний рух

Тема № 3 Роль теплових двигунів у техніці і народному господарстві

Тема № 4 Речовина в електричному полі. Вплив електричного поля на живі організми

Тема № 5 Застосування магнітних матеріалів. Вплив магнітного поля на живі організми

Тема № 6 Інтерференція та дифракція світла в природі і техніці Тема № 7 Класифікація та властивості елементарних частинок

2 Перелік самостійних робіт Самостійна робота № 1

Тема: Закон додавання переміщень і швидкостей.

Мета:

Знати - фізичний зміст переміщення і швидкості; закон додавання цих векторних величин.

Вміти - пояснити відносність механічного руху; розв’язувати задачі на визначення кінематичних величин під час різних видів механічного руху.

План вивчення теми:

1. Поняття шляху, переміщення, швидкості, відносності руху.

2. Закон додавання переміщень.

3. Закон додавання швидкостей.

Основні теоретичні відомості

Траєкторією руху матеріальної точки називається уявна лінія в просторі, вздовж якої точка рухається. Приклади: хмаркоподібний слід у небі від літака, що рухається на великій висоті; слід, який залишає на папері ампула авторучки, та ін.

Ш лях s - це відстань, яку проходить матеріальна точка вздовж траєкторії за

якийсь проміжок часу.  Переміщенням матеріальної точки на даній ділянці траєкторії називається

Рис. 1.1 напрямлений відрізок, який сполучає

початкову і кінцеву точки траєкторії. (Рис. 1.1) Деякі фізичні величини характеризуються лише числовими значеннями і називаються скалярними величинами, або скалярами (шлях, час). Інші величини, що характеризуються ще й напрямком у просторі (швидкість, сила, переміщення), називаються векторними величинами, або векторами, і позначаються стрілкою над буквеними символами цих величин . Числові значення таких величин називаються модулями векторів. 

Відносність руху

Поняття руху і спокою не є абсолютними. Приклад: у вагоні потяга, що рухається, пасажир А сидить, пасажири В і С ідуть з однаковими швидкостями, а за ними всіма з перона спостерігає крізь великі вікна проводжаючий Д. Відносно об’єктів B, C і Д рухається вагон; об’єкти B і C рухаються відносно А, а відносно один одного — ні. Нарешті, якби числові значення швидкості вагона і швидкості ходьби пасажирів B і С були однакові, то вони

б ули б нерухомими відносно спостерігача Д. (Рис.1.2) Отже, рух будь-якого тіла можна розглядати лише відносно якогось іншого тіла.

Швидкість тіла відносно нерухомої системи відліку дорівнює геометричній сумі швидкості тіла відносно рухомої системи і швидкості рухомої системи відносно нерухомої. Припустімо, що пасажир рухається в вагоні потягу, який теж рухається. Для того, щоб знайти Рис. 1.2 швидкість пасажира відносно землі,

необхідно векторно додати швидкість пасажира відносно вагону і швидкість потягу відносно землі.

Переміщення відносно нерухомої системи відліку дорівнює геометричній сумі переміщення тіла відносно рухомої системи і переміщення рухомої системи відносно нерухомої.

Рис. 1.3

Якщо точка бере участь у двох незалежних прямолінійних і рівномірних рухах зі швидкостями і (Рис. 1.3), то швидкість результуючого руху визначають за формулою: .

Це закон додавання швидкостей: швидкість руху тіла відносно нерухомої системи відліку дорівнює геометричній сумі швидкості цього тіла відносно рухомої системи відліку і швидкості самої рухомої системи відліку відносно нерухомої системи.

Модуль результуючої швидкості човна (Рис. 1.3) у випадку довільного кута, a між швидкістю течії річки і швидкістю човна відносно течії дорівнює: . Якщо кут прямий, то ; якщо човен рухається за течією: , проти течії .