3. Адміністративно-процесуальні норми: поняття, специфіка види.

Адміністративно-процесуально норма - це встановлене або санкціоноване державою та забезпечене її примусом загальнообов'язкове правило поведінки, яким регулюються організуючі суспільні відносини, що виникають у ході реалізації процесуального порядку вирішення адміністративних справ.

Традиційно у структурі юридичних норм виділяють: гіпотезу, диспозицію й санкцію.

Розмежування матеріальних та процесуальних норм має надзвичайно важливе значення для адміністративного права.

Матеріальні норми адміністративного права встановлюють юридичні межі та обсяг правового регулювання, визначають права, обов'язки та відповідальність учасників регульованих суспільних відносин, тобто фактично їх адміністративно-правовий статус. Переважна більшість процесуальних норм адміністративного права сприяє реалізації матеріальних норм, оскільки регламентує процедуру (процес, порядок) реалізації прав та здійснення обов'язків, встановлених матеріальними нормами. Існують і процесуальні норми, котрі мають цілком “автономне” значення, тобто не зв'язані безпосередньо з потребами реалізації матеріальних норм (наприклад, норми, що регулюють процесуальні відносини в адміністративному судочинстві).

Залежно від того, які відносини регулюють процесуальні норми адміністративного права (“позитивні” чи відносини, які виникають у зв'язку з правопорушеннями), можна виділити:

- адміністративно-процедурні норми (які забезпечують порядок реалізації норм у сфері публічного управління, внутрішньо-організаційної і контрольної діяльності);

- адміністративно-юрисдикційні норми (які забезпечують порядок реалізації норм щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення чи інше правопорушення, яке перебуває у сфері адміністративно-правового регулювання).

Російський учений Ю. О. Тихомиров пропонує додатково виділяти серед адміністративно-процесуальних норм наступні:

- адміністративно-ієрархічні норми, які сприяють розглядуспорів у порядку підлеглості;

- адміністративно-юрисдикційні з використанням судових процедур (цю групу норм виділяють прихильники такої точки зору за аналогією з цивільним та кримінальним процесуальним правом);

- функціонально-процесуальні, присвячені порядку діяльності у певній сфері (вони регламентують “позитивну” діяльність суб'єктів управління);

- регламентні, які вводять організаційні регламенти, розпорядки, правила.

Тобто, як висновок, з урахуванням динаміки адміністративно-процесуальної діяльності можна виділити адміністративно-процесуальні норми, пов'язані з ініціацією адміністративного процесу, регламентацією його ходу і результатів, виконанням прийнятого у справі рішення.

По дії в просторі виділяються адміністративно-процесуальні норми, що діють в межах всієї держави, і адміністративно-процесуальні норми, що діють в межах конкретних адміністративно-територіальних одиниць. Так, наприклад, процесуальні норми, що визначають порядок затримання транспортних засобів, встановлюються Міністерством внутрішніх справ України, а порядок зберігання затриманих транспортних засобів визначається обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями. Відповідно, дія перших розповсюджується на всю територію України, а других - на територію конкретної області або міста.

По такому критерію, як дія в часі, можна виділити адміністративно-процесуальні норми, що діють протягом невизначеного часу, і норми, що діють протягом певного терміну. Число норм, що діють протягом обмеженого терміну, порівняно невелике, а їх введення зв'язується з необхідністю оперативного реагування на ті або інші процеси, що виникають в управлінській сфері через об'єктивні обставини. Як правило, такі норми містяться в різних тимчасових положеннях і інструкціях.