1. поняття адміністративно-правових відносин

Апарат виконавчої влади забезпечує виконання завдань у сферах господарського, соціально-культурного, адміністративно-політичного будівництва й в інших галузях управлінської діяльності.

У процесі керування виникають організаційні зв'язки між учасниками цих відносин, багато хто з яких вимагають правового регулювання. Таке регулювання здійснюється за допомогою адміністративно-правових норм і в такий спосіб перетворює їх в адміністративно-правові відносини.

Адміністративно-правові відносини — це суспільні відносини в сфері державного керування, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини є різновидом правовий відносин, а тому характеризуються їхніми загальними ознаками. Складові частини адміністративно-правових відносин - суб'єкти, об'єкти і юридичні факти. Учасники адміністративно-правових відносин мають конкретні права й обов'язки і є суб'єктами правовідносин.

Виходячи з положень чинного законодавства України, до суб'єктів адміністративно-правових відносин можна віднести: державні органи (органи законодавчої, виконавчої й судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств і установ); структурні підрозділи органів держави, посадових осіб державних органів; власника (представника, менеджера, уповноваженого власника); об'єднання громадян, кооперативи, органи самоврядування, самодіяльні організації; громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства.

Передумовою вступу названих суб'єктів у конкретні адміністративно-правові відносини є наявність у них правоздатності й дієздатності.

Адміністративна правоздатність - це можливість суб'єкта адміністративних правовідносин мати права й нести юридичні обов'язки в сфері виконавчої влади. Державні органи, які здійснюють виконавчо-розпорядницьку діяльність, мають конкретні владні повноваження, які за своїм характером і обсягу залежать від компетенції даного органа. Адміністративна правоздатність державного органа (посадової особи) залежить від обсягу його компетенції.

Крім того, адміністративна правоздатність посадової особи визначається також його посадовими повноваженнями, які виражені в законі або інших правових актах. Адміністративну правоздатність мають державні підприємства й установи, а також об'єднання громадян, органи самоврядування, самодіяльні організації і їхні органи.

Адміністративна правоздатність державних органів, державних і недержавних організацій виникає, як правило, з моменту видання акту про їхню установу, а припиняється з їхньою ліквідацією або реорганізацією. Адміністративна правоздатність громадян у сфері державного керування виникає з моменту народження й припиняється з їхньою смертю. Адміністративна правоздатність є основою адміністративної дієздатності.

Адміністративна дієздатність - це здатність своїми діями здобувати й реалізовувати права й обов'язки в сфері керування.

Особливість адміністративної правоздатності й дієздатності полягає в тому, що вони означають можливість бути суб'єктом адміністративно-правових відносин.

Об'єкт - це те, заради чого виникають правовідносин. Об'єктом адміністративно-правових відносин виступає поводження учасників управлінських відносин (дії, утримання від дій). Дії учасників управлінських відносин можуть здійснюватися заради різноманітних правових інтересів. Це можуть бути речі, матеріальні цінності, продукти духовної творчості, особисті нематеріальні блага, а саме: здоров'я, достоїнство людини, моральність і ін. Так, якщо об'єктом правовідносин є поводження учасників (наприклад, передача державного майна від одного органа керування іншому або реквізиція речей), те предметом адміністративних правовідносин будуть об'єкти матеріального характеру, тобто майно, речі. У керуванні культурою й мистецтвом, охороною здоров'я, справами молоді й спорту предметом цих відносин виступають культурні й духовні цінності, здоров'я, моральність, тобто фактори нематеріальні.

Підставою виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин є юридичні факти. Це дії й події.

Під діями розуміють факти, які виникають із волі людей. Вони можуть бути як правомірними, так і неправомірними.

Правомірні дії відповідають вимогам адміністративно-правових норм. До правомірних дій, які породжують адміністративно-правові відносини, ставляться акти керування - укази й розпорядження Президента, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів і ін. Для державного керування найбільш характерні юридичні акти, які мають індивідуальний характер, оскільки вони породжують конкретні адміністративно-правові відносини безпосередньо (наприклад, Указом Президента України громадянин призначений заступником міністра утворення й науки України, що безпосередньо породжує адміністративно-правові відносини між особою, призначеною на цю посаду, і іншими працівниками Міністерства утворення й науки України). Адміністративно-правові відносини виникають також у зв'язку з діями окремих громадян і посадових осіб, наприклад, у випадку обігу громадянина зі скаргою на дії посадової особи. Крім того, юридичним фактом, що тягне виникнення адміністративно-правових відносин, може бути бездіяльність.

Неправомірні дії - це правопорушення, провини, які спричиняють застосування мер примусового впливу. До неправомірних дій ставляться правопорушення, у тому числі адміністративні й дисциплінарні, за які наступає відповідальність, наприклад, адміністративна відповідальність за відхилення від виконання законних вимог прокурора або невиконання розпорядження державного або іншого органа про працевлаштування. Здійснення правопорушення спричиняє виникнення певного кола відносин, пов'язаних із застосуванням норм матеріального й процесуального адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини виникають не тільки в результаті діяльності людей, але й у випадку виникнення подій. Події - це явища, які не залежать від волі людей, але спричиняють певні правові наслідки. Наприклад, до подій ставляться стихійні лиха (повені, землетрусу, пожежі, епідемії, епізоотії й т.п.).

Адміністративно-правові відносини характеризуються всіма ознаками правовий відносин, але, крім того, мають деякі особливості, які полягають у тому, що:

1) адміністративно-правові відносини складаються в сфері керування, тобто в повсякденній практичній реалізації завдань і функцій держави щодо здійснення керування господарським, соціально-культурним будівництвом, адміністративно-політичною сферою, іншою управлінською діяльністю;

2) у всіх відносинах однієї зі сторін обов'язково виступає орган виконавчої влади (державного керування) або громадська організація, наділена державно-владними повноваженнями;

3) адміністративно-правові відносини — це особливий зв'язок між їхніми учасниками, один з яких за даних обставин має право жадати від іншого такого поводження, що передбачено адміністративно-правовою нормою;

4) орган керування зобов'язаний реалізувати свої матеріально-правові й процесуальні права, тобто право є одночасно й обов'язком суб'єкта адміністративно-правових відносин;

5) адміністративно-правові відносини можуть виникнути з ініціативи якого-небудь суб'єкта адміністративного права, але згода іншої сторони не є обов'язковою умовою для їхнього виникнення;

6) порушення однієї зі сторін своїх обов'язків визначає її відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою в особі його компетентних органів;

7) адміністративно-правові відносини, які виникають між органами виконавчої влади й інших суб'єктів адміністративного права, не завжди є відносинами, які здійснюються по методу влади й підпорядкування. Ці відносини можуть реалізовуватися на основі як влади й підпорядкування, так і рівності сторін, тобто кожна сторона зобов'язана виконувати конкретні вимоги правової норми. Тут завжди має місце такий зв'язок: правочин - обов'язок - правочин. Наявність взаємних прав і обов'язків характерно для досить широкого кола адміністративних правовідносин;

8) санкції, які застосовуються до сторін адміністративно-правових відносин за порушення ними своїх прав і обов'язків, - це, як правило, примусового заходу, адміністративної й дисциплінарної відповідальності, може наступити також матеріальна або кримінальна відповідальність;

9) суперечки, які виникають між сторонами адміністративно-правових відносин, вирішуються як в адміністративному, так і в судовому порядку. Більшість адміністративно-правових суперечок вирішується в адміністративному порядку, тобто уповноваженими на те органами державної виконавчої влади або посадових осіб. Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У цілому адміністративно-правові відносини характеризуються двома найважливішими рисами: з одного боку — це форми соціальних відносин, оскільки в них обов'язково беруть участь люди або їхні об'єднання, а з іншого боку - це форми організаційних відносин, у процесі реалізації яких вирішуються завдання управлінської діяльності.

2. Особливості адміністративно-правових відносин:

По-перше, одна зі сторін обов'язково виступає від імені держа­ви (орган державного управління, посадова особа, громадська ор­ганізація, наділена державно-владними повноваженнями). Вказана сторона офіційно представляє державу в адміністративно-право­вих відносинах, чим реалізує публічний інтерес. У вказаних відно­синах втілюється в життя державна політика, державна ідеологія. Можна стверджувати, що без державного представника немає адміністративних правовідносин.

По-друге, переважно нерівноправність сторін (відносини від­буваються за принципом «влада - підпорядкування»). Пояснюючи цю особливість, необхідно вказати наступне. Досить довгий час в адміністративному праві панувала позиція, яка свідчила про абсо­лютність нерівноправності сторін у виникаючих адміністративно-правових відносинах. В основі була юридична можливість із боку уповноваженої від держави сторони примусити здійснення необ­хідних дій іншу сторону. Це давало обґрунтовані можливості пев­ним дослідникам говорити про «поліційний» характер такого ад­міністративного права. В умовах демократичних перетворень, що мають місце в Україні, слід наголосити на певну модифікацію вка­заної характеристики. Йдеться про те, що такі суспільні відносини, котрі об'єктивно регулюються нормами адміністративного права, як надання адміністративних (управлінських) послуг, розгляд звер­нень громадян, укладання адміністративних договорів тощо не містять по своїй суті, при даних конкретних стосунках нерівноправ­ності сторін. Таким чином, говорячи про зазначену характерис­тику адміністративно-правових відносин, необхідно вказати, що: 1) більшість адміністративно-правових відносин характеризується нерівноправністю сторін, 2) у тих відносинах, де нерівноправність фактично не має місця, про владний аспект у повноваженнях пред­ставника держави необхідно говорити як про потенційну можли­вість використання влади, яка в уповноваженої державою сторони є, а в іншої сторони правовідносин - немає Ця потенційна можли­вість проявляється у змозі видання юридичного акта, обов'язко­вого для виконання

По-третє, можуть виникати без згоди (бажання) іншої сторони Ця особливість полягає в тому, що на відміну від цивільно-правових відносин, що відбуваються за згодою та бажанням двох сторін, в адміністративному праві має місце інша ситуація При­чому вказана особливість стосується двох сторін правовідносин як представника держави, так і громадянина (орган місцевого са­моврядування, недержавну організацію) У першому випадку мо­жна говорити про те, що адміністративно-правові відносини вини­кають без згоди (бажання) наділеної владними повноваженнями сторони у випадках, скажімо, звернення громадянина до органу виконавчої влади Керуючись положеннями ст 7 Закону України від 2 жовтня 1996 р № 393/96-ВР «Про звернення громадян» звер­нення, оформлені належним чином і подані в установленому по­рядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду 3 іншого боку, адміністративно-правові відносини можуть виникати без згоди (бажання) громадянина, наприклад у разі порушення ним правил дорожнього руху, коли виникають відносини між ним і працівником міліції

По-четверте, виниклі суперечки можуть вирішуватись як в адміністративному, так і в судовому порядку Слід зазначити, що в переважній більшості це все ж таки адміністративний порядок, суть якого полягає в наданій громадянинові (іншому суб'єктові адміністративних правовідносин) можливості оскаржити рішення державного органу (посадової особи) шляхом звернення до вищої керівної інстанції в системі публічного управління Тож оціню­вання правомірності ситуації, що є основою спору, цілком зале­жить від вищої посадової особи Водночас необхідно зазначити, що дедалі більшого значення набуває судовий порядок оскарження неправомірних дій представників держави Стаття 2 Кодексу адмі­ністративного судочинства України визначає, що завданням адмі­ністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фі­зичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів під час здійснення ними владних управлінсь­ких функцій на основі законодавства, зокрема на виконання деле­гованих повноважень.