§30 . Підсумково-узагальнюючий урок

1. Війна - загальноукраїнська трагедія

Перша світова війна стала важким випробуванням для жителів України. Через її територію проходила лінія фронту, яка, мов вогняний смерч, прокочувалася то на захід - по Галичині і Буковині, то на схід - по Волині і Поділлю. І кожного разу обидві армії залишали після себе могили, руїни і страждання. Війна знизила моральну межу: люди тепер робили те, на що не наважувалися раніше, що вважалося неможливим через релігійні чи етичні міркування. Людське життя на фронті знецінилося до мізерної статистичної одиниці. У тилу не вбивали, але читаючи солдатські листи, родичі ставали свідками жорстоких фронтових буднів. Переживаючи за долю земляків на війні, жителі тилових регіонів Західної і Наддніпрянської України разом з тим мусили нести на собі важкий тягар постачання й розквартирування військ, лікування поранених, розміщення біженців і евакуйованих. Особливого драматизму перебігу війни на території України надавала та обставина, що в арміях противників - Росії, з одного боку, і Австро-Угорщини, з іншого, - воювали українці. Отже, для України війна набула братовбивчого характеру. Вкотре за свою історію українці змушені були розраховуватися за своє бездержавне існування життями своїх співвітчизників.

2. Становище жінок, дітей, військовополонених, біженців

В умовах воєнного часу, коли чоловіків мобілізували в армію, утримання родин часто лягало на жіночі плечі. Це призводило до зміни статусу жінки в суспільстві, примусило її не тільки взяти на себе нові сімейні і громадські обов'язки, а й зайняти нові, закриті для жінок у довоєнні роки, ніші в суспільстві. Якщо історія попередніх війн поділялася на суто чоловічий досвід на полі бою та досвід жінки, що пасивно чекала свого чоловіка в тилу, то Перша світова війна змінила це співвідношення. У воєнні роки жінки не лише служили на фронті сестрами милосердя й санітарками, але й працювали на оборонних заводах, виконуючи важку, «нежіночу» роботу у сільському господарстві, промисловості, у сфері обслуговування, на транспорті. Труднощі воєнного часу лягли важким тягарем на жінок, але разом з тим нові обов'язки вели до зміни у світогляді жіноцтва, додавали йому самоповаги і відчиняли двері у світ, що традиційно належав чоловікам. Врешті, це був один з важких кроків до встановлення рівноправності чоловіків і жінок, формування більш гармонійних відносин у суспільстві. Під час війни змінилося життя дітей. Коли пішли в армію батьки і старші брати, дитинство для багатьох підлітків закінчилося: вони змушені були долучатися до виробничого процесу в селянських господарствах або йти на роботу по найму на заводи і фабрики, заміняючи там мобілізованих чоловіків. Багатьом дітям, які втратили батьків на фронті, під час масових переміщень (біженства) та через інші обставини воєнного часу, довелося зазнати гіркої долі сирітства. Як правило, це стосувалося вихідців з бідних селянських і робітничих родин. У тилових районах України в роки війни з'явилася ще одна, незвична для мирного часу категорія людей - біженці. Це були жителі Західної України, Білорусії, Польщі, країн Прибалтики, як правило, - жінки, діти, літні люди. Місцеві власті розміщували їх у невеликих містах і селах, де легше можна було розв'язати проблему працевлаштування і харчування. Кількість військовополонених, які опинилися на території України в ході війни, також налічувала сотні тисяч осіб. Вони працювали на шахтах, підприємствах важкої промисловості, у поміщицьких маєтках і в господарствах заможних селян. Спілкуючись із місцевим українським населенням, біженці й військовополонені стали додатковим джерелом інформації про незнайоме закордоння, про його людей, їхні звичаї. Це справляло певний вплив на зміну світосприйняття жителів тилових регіонів України, розширення їх уявлень про світ.