§29. Українське суспільство і війна в 1915-1916 рр.

Згадайте	1. Яким було ставлення наддніпрянських українців до Російської і Австро-Угорської імперій на початку Першої світової війни?  2. Чим визначалося ставлення до воюючих сторін населення Західної України?
Творче завдання	Частина істориків вважає, що участь української інтелігенції в громадських організаціях для допомоги жертвам війни мала суто гуманітарний характер, інші оцінюють це як співучасть з царизмом у веденні несправедливої загарбницької війни. Обґрунтуйте власну точку зору.

1. Участь української інтелігенції в діяльності громадських товариств допомоги жертвам війни

Царський уряд не розраховував на тривалу війну. Урядові тилові служби виявилися не готовими забезпечити армію боєприпасами, продовольством, спорядженням, достатньою кількістю шпиталів, не зуміли організовано прийняти біженців, нагодувати, розмістити їх, надати медичну допомогу. Ось чому після поразок російської армії в 1915 р. уряд змушений допустити громадські організації до справи забезпечення армії продовольством і спорядженням, до опіки над шпиталями, біженцями та населенням прифронтової зони. Виник ряд впливових організацій, зокрема Воєнно-промисловий комітет, Союз міст, Союз земств та ін., які для виконання покладених на них завдань отримували державні субсидії. У цих організаціях брала участь і українська інтелігенція, прагнучи з їхньою допомогою полегшити страждання, які принесла війна землякам.

Поміркуйте

Які сфери діяльності відкривалися перед цими організаціями в умовах війни?

Особливо посилилась активність української інтелігенції в 1915 р., коли після відступу російських військ з Галичини антиукраїнські настрої всередині російських урядових кіл трохи послабшали. Улітку було дано дозвіл на утворення у Києві «Товариства допомоги населенню Півдня України, що постраждало від воєнних дій». Товариство поставило за мету опіку над біженцями та допомогу заарештованим і висланим у Росію галичанам та іншим жертвам російської окупації в Західній Україні. Тоді ж українські діячі стали співпрацювати з Комітетом Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст. Через деякий час комітет, очолений відомим діячем Товариства українських поступовців (ТУП) Федором Штейнгелем, майже повністю опинився під контролем поступовців. Члени комітету використовували надані йому державні кошти на організацію дитячих будинків для дітей-сиріт. По суті, ці будинки стали українськими школами. Допомогу з фондів комітету одержували біженці й поранені українці. У роки війни відновилася діяльність «Просвіт», зокрема в південних губерніях України, де їх раніше забороняли. Крім традиційних форм роботи, просвітяни залучалися і до нових, викликаних обставинами війни. Зокрема, зусиллями катеринославської «Просвіти» створювалися дешеві їдальні для сімей тих мобілізованих, які втратили засоби до існування, організовувалися майстерні, де жінки-солдатки ткали, шили, вишивали, виробляли товари повсякденного вжитку. «Просвіта» брала шефство над біженцями і депортованими з Галичини українцями, допомагаючи їм влаштуватися в незвичних для себе умовах. Масштаби роботи катеринославської «Просвіти» налякали місцеву адміністрацію, що призвело в січні 1916 р. до її закриття. Активна допомога біженцям в Україні надавалася через різноманітні національні - єврейські, вірменські, латиські, польські та ін. - комітети сприяння. Горе не вибирало національність, і для підтримки його жертв об'єднувалися представники різних етнічних громад України.