2. Туризм у процесі задоволення потреб.

Головна характеристика будь-якої людської діяльності передусім повинна враховувати специфіку потреби, яку задовольняє ця діяльність. Тому постає питання в з'ясуванні спонукальної причини, яка лежить в основі. Інакше кажучи, слід визначити, які потреби (підсвідомі) та цілі (свідомий передбачуваний результат) задовольняються туризмом. З першого погляду ― все дуже просто.

Кожна наша дія спрямована на досягнення якоїсь мети, тобто задоволення потреби. Для класифікації потреб найчастіше застосовують принцип розподілу їх на «первинні» і «вторинні» або «матеріальні» і «духовні» тощо. Але обмежуватись такою дихотомією під час визначення туризму не досить. Туризм, як вид діяльності, задовольняє як матеріальні, так і духовні потреби. До групи матеріальних потреб відносять ті, що забезпечують передусім біологічне життя людини. Протягом життя, під час соціалізації ці потреби видозмінюються, набирають «людського обличчя» — сприяють здійсненню процесу соціалізації людини. Та річ не лише в цьому. Дихотомія недостатня не тільки тому, що досить штучним виглядає протиставлення матеріального і соціального, а й тому, що таке протиставлення не вичерпує розуміння сутності людини та її діяльності. Людину характеризує певна тріада: людина реалізує себе як:

а) біологічна істота, б) розумна, в) духовна.

І через це розуміння типу діяльності, в тому числі і туризму, правильніше було б ґрунтуватися не на врахуванні співвідношення матеріального та соціального, а на розгляді співвідношення трьох вимірів: а) виміру, який визначає біологічні потреби людини, б) виміру, що служить визначенню людини як члена певного соціуму, в) діяльності, що спирається на задоволення духовної потреби, через яку людина дентифікує себе з певним духовним середовищем.

З першого моменту життя дитина відчуває потребу у русі (спочатку для розвитку м'язів і правильного травлення, потім для свідомої цілеспрямованої діяльності). Тим самим вона реалізує себе як біологічна істота. Потреба у пізнанні навколишнього середовища (спочатку як просто орієнтація у просторі, потім — пізнання навколишнього світу та людей) дозволяє сформуватися розумною істотою. І трохи пізніше потреба у самопізнанні (спочатку своїх фізичних сил, своїх можливостей, а потім і свого місця в суспільстві) робить її духовною істотою, яка вже пов'язується з іншими людьми не тільки біологічно, а й соціально через належність до певного типу культури. Таким чином, потреби у русі, пізнанні та самопізнанні треба відносити до фундаментальних потреб, через задоволення яких здійснюється становлення людини.

На нашу думку, туризм як специфічний тип діяльності саме і спрямований на задоволення зазначеного комплексу потреб — переміщення, пізнання і самопізнання, що служить становленню людини як в біологічному, так і соціальному й духовному сенсі.

Зрозуміло, ці потреби впродовж свого життя людина реалізує не лише через туристську діяльність. Тому передусім відзначимо деякі особливості туризму, що визначають специфіку задоволення зазначеного комплексу потреб через цей вид діяльності.

Головна характеристика туристської діяльності насамперед пов'язана з процесом переміщення у фізичному просторі.

Але що спонукає людину до подорожі? Заради задоволення яких потреб треба залишати власну домівку? Щоб кудись піти чи поїхати, треба передусім відчути відсутність чогось, потребу шукати той життєвий простір, де можна задовольнити свої потреби. Особливість туризму з цієї точки зору полягає втім, що завжди являє подорож, обмежену у часі. Туризм не пов'язаний із задоволенням потреби назавжди змінити життєве середовище людини. Особливість туризму стане зрозуміла тоді, коли ми спробуємо дати відповідь на наступні запитання:

Чому треба змінювати середовище існування, коли ще не вичерпані всі його можливості? Чому, здійснюючи подорож, ми не маємо на меті залишитися там, куди ми прийшли, назавжди, змінивши місце проживання? За рахунок якого механізму здійснюється роздвоєння середовища на реальне і тимчасово бажане? Саме це тимчасове середовище спонукає людину до туристичної діяльності, збільшуючи у кілька разів кількість подій та зустрічей, з яких складається повсякденний плин людського життя.

Відповідь на ці запитання, мабуть, повинна враховувати те, що особливо гостро потреба в туризмі виникає на переломних етапах розвитку людини, коли вона потребує бодай на певний час вийти за межі буденності, потрапити в незвичну ситуацію. Так активізується та стимулюється процес переходу з попереднього стану в інший — новий. Після цього збагачена одержаним результатом людина вертається у звичне середовище, де продовжує життя на новому етапі свого розвитку.

Друга особливість туризму полягає також у тому, що в процесі реалізації поставленої мети ми найчастіше, також досягаємо й зовсім інших цілей. Це обумовлено існуванням опосередкованих цілей, які більшою мірою є продуктом механізму стереотипної поведінки. Більше того, досягнення основної мети в процесі діяльності фактично може бути відсторонена на периферію, заради досягнення опосередкованих цілей. Наприклад, з метою відпочинку ми вирушаємо у туристичну подорож, проводимо так званий активний відпочинок, після якого треба буде ще відновлювати свої сили перед початком виробничої діяльності. З другого боку, з самого початку досягнення основної мети може лише частково, або зовсім не обумовлювати туристичну діяльність. Тобто поведінка є не наслідком досягнення мети, а виконанням певних ритуальних дій. Ритуальними ми називаємо дії, в яких мета стоїть на другому плані, дія стає важливіша за результат. «Чистий ритуал — діяльність, яка не має прямої мети, а виконується тому, що «так прийнято».... В багатьох випадках зручніше діяти «як прийнято», ніж щоразу вирішувати завдання: обирати найбільш доцільний вчинок».

В основі ритуальної поведінки можуть бути стандарти соціальної групи, до якої належить турист, чи вплив залишків минулих культур, які певними проявами вписуються у сучасну культуру суспільства.

Ритуальна діяльність також дає нам змогу здійснювати «без-цільову» поведінку, коли зникає потреба досягнення певного результату. Людина відчуває свободу від буденних потреб. Відкидаючи буденні цілі, людина відчуває себе «зверху», «над ними». В той же час «відсутність» мети дає змогу припинити діяльність у будь-який момент без ризику. Така «віртуальна зона діяльності» дає змогу повністю розкрити здібності людини без ризику програшу. Ритуальна основа туристської діяльності змушує туриста вирушати в подорож, в основі якої лежать стародавні інстинкти, міфологічні уявлення, вплетені в сучасну культуру. Через ритуал здійснюється розвиток духовності людини. Разом з тим ритуал є засобом самоствердження, соціалізації людини.

Підсумовуючи сказане, наголосимо, що туристська діяльність обов'язково передбачає переміщення у просторі, обмежене часом. Вона завжди має початок, пов'язаний з виходом за певні просторові межі, і кінець — повернення. Вона передбачає реалізацію комплексу цілей, що служать задоволенню потреб у переміщені, пізнанні, самопізнанні та інших супутніх потреб. Але в основі будь-якої туристичної діяльності лежить домінуюча бінарна потреба — руху і самоствердження або руху і пізнання.