3. Екологізація моральної свідомості і туризм.

Екологія як наука вивчає взаємовідносини людського суспільства і його діяльності в сфері туризму в навколишньому середовищі. Вже виникли терміни «екологічність» або «неекологічність» туризму, за допомогою яких визначається ступінь і характер впливу індустрії туризму на природне середовище перебування людини, тобто на атмосферу, водні ресурси, ґрунт, флору і фауну. Цей вплив може бути шумовим, електромагнітним, радіоактивним і т. ін. Поняття екологічності туризму включають у себе конкретні заходи, здатні захистити і відновити середовище.

Характеристика екологічного сюжету в системі туризму буде не повною, якщо не звернути увагу на подвійну роль людини в цій системі: людина-споживач послуг туризму і людина-працівник індустрії туризму. Тому доречне обговорення проблеми екологізації свідомості людини, її діяльності та відносин з іншими людьми, ставлення до природного середовища.

До речі, термін «екологізація» свідомості почав використовуватися лише в останнє десятиріччя. Відомий авторитет в Україні в галузі проблем екології філософ В.С.Крисаченко у своїй праці «Екологічна культура» надає цьому терміну універсального значення. Він називає процес екологізації, який торкнувся майже всіх наук — життєзнавством, основним засобом самоорганізації системи «людина — біосфера». За своїми масштабами, ― пише Крисаченко, екологізація може бути порівняна з такими універсальними зрушеннями, як, наприклад, гуманізація суспільства за часів Відродження або ж раціоналізація науки і практики Нового часу. Екологізація стала не тільки гаслом, а й смислом сучасної доби, оскільки від її успішної реалізації багато в чому залежить не лише стійкий та збалансований розвиток людства, а й, можливо, саме його існування. Порівнюючи екологізацію з гуманізацією, він визначає екологізацію як таку гуманізацію діяльності, коли до рівня найцінніших вимірів людини вивищується і її довкілля. Екологічна культура визначається як цілеспрямована діяльність людини, спосіб реалізації життя на певній основі. «Екологічна культура звернена да двох світів — природного довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою чи ладу в природі і на виховання високих гуманістичних смисложиттєвих цінностей та орієнтирів у людському житті».

Втім, не можна погодитися з думкою проте, що виміром екологічної культури повинно бути не лише збереження хліборобських знарядь давнини, а й уміння ними користуватися, що потрібні не лише шумерське знання про іригацію, а й необхідність оволодіння технологіями регулювання водотоків. Це здається нереальним і не зовсім раціональним напрямом в існуванні екологічної культури. Людство повинно не лише озиратися на досягнення предків, а й шукати нові шляхи збереження та відтворення природи.

Цікава позиція щодо підходу до розуміння проблеми екологізації свідомості молодого українського філософа О.О.Явоненка. У своїй статті «Екологізація культурної свідомості як комунікативна проблема» він підкреслює необхідність усвідомлення планетарної екологічної кризи, яка викликає нагальну потребу в універсально значущому дискурсі. Сам же феномен екологізації культурної свідомості визначається ним як «екологічний гуманізм». О.О.Явоненко порушує дві теми: 1 )хто є суб'єктом екологічної свідомості і 2) що означає бути суб'єктом екологічної свідомості. Торкаючись другої, автор зазначає: «Важливою особливістю екологічної свідомості є екологічна дієздатність, яка виявляється в спроможності до відповідної дії (наприклад, до природоохоронної активності). Щодо екологічної дії можна стверджувати, що вона завжди є взаємодією, а отже, має своєю передумовою комунікацію. Остання і визначає базовий рівень визначення суб'єкта екологічної свідомості».

Турбота про майбутнє людства об'єднує вчених у пошуках шляхів подолання екологічної кризи. На думку більшості, саме виходячи з цього треба спрямовувати зусилля на виховання людини. В особистісному плані основною причиною екологічної кризи є цінності, якими керується сучасна людина. Чи можна змінити їх, яким чином це зробити і якими повинні бути нові цінності — таке основне екологічне питання на рівні людських якостей. Невипадково постійно лунають заклики до розв'язання вічної проблеми: зосередження зусиль на моральному вихованні людини.

Отже, мораль. Не треба щораз доводити визначальну роль людини в системі туризму й у розв'язанні складних екологічних проблем. Але знати механізм, який дозволяє людині відігравати визначальну роль у названих сферах, ― важливо.

Колись Дарвін сказав, що людина відрізняється від мавпи наявністю точки зору. Свідомість — це головне, що виокремлює людину в світі живих істот. Але є ще одна ознака, що підносить людину як особистість, — це наявність або притаманність їй моральної свідомості. Засадничою ознакою людської свідомості є здатність корелювати свої відносини з іншими людьми, з дійсністю в цілому. Інструментом цієї кореляції якраз і виступає мораль.

У філософсько-етичній літературі існує безліч визначень моралі. Це не повинно бентежити. Мораль настільки багатовимірне явище, що дати одне вичерпне визначення її просто неможливо. Тому, на наш погляд, на кожне із багатьох визначень моралі треба дивитися як на спробу висвітлити ще один із аспектів моралі. Тобто численні визначення моралі взаємодоповнюють одне одного, наче домальовуючи її складний образ. Але від надання певного пріоритету одному із визначень моралі не обійтись. Серед теоретиків етики найбільшої популярності набуло визначення моралі, яке належить московському професорові О.І.Титаренку і яке з невеличкими змінами наводить у своєму навчальному посібнику «Етика» київський філософ В.А.Малахов.

Мораль — це такий імперативно-оцінювальний спосіб ставлення людини до дійсності, який регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла. Мораль, таким чином, висуває перед людиною певні вимоги і навіть обмеження, приборкання згідно з суспільною думкою або голосом власного сумління. Вона також і оцінює поведінку: як добру чи злу, справедливу чи несправедливу, відповідальну чи безвідповідальну. В цьому проявляється сутнісна риса моралі.

В контексті нашої теми це визначення моралі дуже важливе. В історії етики та й у сучасних етичних теоріях такий підхід зустрічається не часто. Мораль, як правило, «замикають» лише на регуляції відносин між людьми: людини і людини (я і ти); людини і суспільства (я та інші); мораль також розуміють як нормативну регуляцію взагалі, яка покликана вирішувати суперечності між суспільною потребою і особистим інтересом. Позиція Альберта Швейцера — благоговіння перед життям, яка закріпилася у сформульованій ним аксіомі: «Я — життя, котре хоче жити, я — життя серед життя, котре хоче жити», частіше всього сприймалася як різновид утопії.

Лише умови екологічної кризи в планетарному масштабі привели до усвідомлення значення моральнісного ставлення до всього живого на Землі. Настає час розуміння необхідності перегляду антропоцентричної парадигми в етиці (тобто однобічної орієнтації на людину та її потреби) і повернення на новому рівні до традиційного розуміння моралі саме як певного модусу ставлення до дійсності, до світу загалом ― як до людей і соціальних груп, так ідо представників світу природи і цінностей культури, до космосу в усій безмежності його потенційних уособлень, до абстрактно-загальних категорій буття, таких як радість, страждання, смерть, любов та ін. Хотілося б при цьому зазначити, що функції регуляції, оцінки відносин людини і людини, людини і суспільства не втрачають своєї актуальності, коли ми визначаємо сутність моралі. Із функції регуляції відносин між людьми мораль починалася і потреба в цій функції ніколи не зникне.

Мова йде проте, що мораль постійно розширює ареал свого існування. Сучасна моральна людина почала активно включати в коло своїх інтересів ставлення, регуляцію своїх відносин з природним світом, з усім живим на Землі. Останнє особливо актуальне саме в сфері туристської діяльності. Велике коло людей сьогодні активно включене в цю діяльність. Якщо говорити про працівників туристської індустрії, то сьогодні, на жаль, немає впевненості втому, що вони повною мірою мають достатній освітній і культурний рівень, щоб сприяти процесу екологізації моральної свідомості «масового туриста».

Викликає подив, що в деяких публікаціях про освіту в туризмі не звертається увага на набуття знань з екології. І це відбувається в ситуації, коли на край небуття поставлене людство, а з ним усе життя на Землі загалом.

У безперервній освіті працівників туризму, на жаль, ще не зайняло належного місця краєзнавство. Зрозуміло, що працівник сфери туризму не може бути знавцем всієї земної кулі, але вкрай потрібна спеціалізація у краєзнавстві окремих регіонів того чи іншого континенту або країни. Туристські стежки обов'язково повинні включати такі загальні маршрути, які б могли дати найповніше уявлення про комплекс характерних духовних, інтелектуальних і емоційних рис народу, країни (яка стала об'єктом туризму), вони (маршрути) мають знайомити не лише зрізними видами мистецтва, а й зі способом життя, основними правилами людського буття, системами цінностей, традицій і вірувань народу.

«Ми там відпочиваємо. А вони живуть» — ця важлива думка наводиться в журналі «Туризм» №10, 2000. При цьому розповідається про одну драматичну історію, пов'язану з туризмом. Над Гавайями проносився жахливий ураган «Інікі», який особливо жорстоко обійшовся з острівцем Куай. «Інікі» знищив тут практично все житло, вивів із ладу енергопостачання. Без питної води і їжі місцеві жителі змушені були будувати на березі хатини і розраховувати лише на продовольство, яке скидали з американських транспортних літаків. Відчай, який спочатку охопив людей, невдовзі змінився почуттям захоплення: корінні жителі побачили, що острівець покинули всі туристи, що туристська інфраструктура вщент зруйнована. Вони знову відчули давно втрачене почуття єдності, відчули себе господарями на своїй Землі, а не випадковими людьми, які плутаються під ногами. Старійшини прославляли богів за насланий ураган. До речі, цей сюжет назвали: «З етикою туризму зрозуміло. Залишилось придумати, як примусити її дотримуватися». Ця історія ― свідчення «екофобного туризму». Туріндустрія не звертала уваги на корінних жителів. Велетенські розкішні готелі зводились на місцях, які були священними у корінних жителів, котрі залишалися найбіднішими, найгірше забезпеченими житлом, найменш освіченими і найбільше зазнавали хвороб серед усіх народів США, включаючи індійців...

В зв'язку зі сказаним слід вітати появу «Глобального етичного кодексу туризму». В цьому кодексі втішає те, що його положення, вимоги адресовані в першу чергу працівникам туристської сфери. Не всі, хто цікавиться туризмом, або працює в цій сфері, можуть познайомитися з цим кодексом, тому здається доцільним навести окремі його формули досить повно. У пункті 2-ому статті третьої «Туризм — фактор стійкого (тривалого) розвитку» ― фіксується увага на необхідності фінансово стимулювати всі ті форми розвитку туризму, які дозволяють дбайливо ставитися до рідкісних і цінних природних ресурсів, особливо води й енергії, а також максимально уникати утворення відходів.

У 3-му пункті рекомендується зменшувати тиск туристської діяльності на природне середовище, рівномірно розподіляти потік туристів у часі і просторі, максимально намагатися згладжувати сезонність. А у 4-му пункті йдеться про забезпечення захисту природної спадщини, яка складає екосистеми і біологічну різноманітність, а також охорону видів дикої фауни і флори, котрим загрожує зникнення, про необхідність установлення певних обмежень і меж діяльності учасників туристського процесу й особливо професіоналів сфери туризму, яку вони здійснюють в особливо вразливих місцях ― у зонах пустель, полярних і високогірних районах, прибережних зонах, тропічних лісах і вологих зонах, які підходять для створення природних парків або заповідників.

Кажуть, що недоліки — це продовження позитивних якостей. Так і у випадку з кодексом. Добре, що він адресований переважно працівникам сфери туризму. Екофільність туризму значною мірою залежить від них. Але моральні вимоги повинні бути звернутими і на адресу туристів. Про їхню поведінку часто говорять, що вона буває важко керованою, невгамовною.

На нашу думку, є сенс у створенні «Екологічної пам'ятки туриста», в якій слід розповісти про особливості природного чи урбанізованого середовища, його стан, пам'ятки і зазначити при цьому необхідність дбайливого ставлення до довкілля. Не зашкодить підкреслити, що заподіяння коди довкіллю, грубе поводження з місцевим населенням каратиметься штрафом, а в разі потреби — і поверненням туриста додому.

Йдеться про те, що можна завжди створити таку систему взаємовідносин, яка примушує людину бути стриманою, терплячою, уважною до потреб інших людей, турботливою щодо довкілля, навіть коли вона перебуває у такій тимчасовій спільноті, як колектив туристів.

Отже, проблеми туризму через свій специфічний зв'язок з соціальним і природним середовищем обов'язково наповнюються моральним змістом. Саме соціальне середовище ― специфічне; людські зв'язки там здебільшого тимчасові, що пов'язано з необхідністю набуття відповідальності за встановлені контакти і підвищеною толерантністю як до членів туристської групи, так і до представників туристської індустрії та до місцевого населення. Але разом з тим моральні проблеми туризму ― це й екологічні проблеми, але туризм і екологія лише тоді набувають моральної якості, коли потрапляють у сферу протистояння добра і зла. Золоте правило моральності ― «чини щодо інших людей так, як би ти хотів, щоб діяли стосовно тебе», трансформується згідно з розширенням множини об'єктів застосування цього правила. Екологізація моралі постає важливим чинником «унормування та гармонізації людиною своїх взаємин з довкіллям» (В.С.Крисаченко).