Заняття 8 Архів Коша Нової Січі (2 години)

1. Історія архіву Коша Нової Січі.

2. Діловодство Коша Нової Січі та створення архівного зібрання.

3. Історія видання Архіву Коша.

4. Інформативні можливості Архіву Коша Нової Січі.

Література:

1. Апанович О.М. Архів коша Запорозької Січі // Архіви України.-1989.-№ 6

2. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів. 1734-1775. — Том 1. — К., 1998. — 696с.

3. Полонська-Василенко Н.Д. Українська академія наук. Нарис історії. —К.: Наукова думка, 1993. —416с.

4. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ. 1713-1776. — К., 1994.

Під час семінарських занять студенти повинні чітко знати, що Архів Коша Запорозької Січі зберігається в ЦДІА в місті Києві, має 374 справи, що нараховують близько 40 тисяч аркушів.

Різні за формою і видами документи і матеріали засвідчують адміністративно-політичний устрій, економічний стан Нової Січі, соціальний склад козацтва, військові та торгівельні зв'язки з Кримом, Грузією, Молдовою, Польщею, Росією та інші відомості.

Значну частину архіву становлять так звані "справи походні". Це - рапорти і донесення запорозьких воєначальників, які надси­лалися нерідко просто з місця бою, похідні журнали та інші доку­менти, що відтворюють бойове мистецтво Запорозького війська, участь його в російсько-турецьких війнах. Із "Журналу військових дій" за 1771 р. дізнаємось, що під час штурму Перекопських укріп­лень запорожці зуміли відшукати зручний перехід через Сиваш - затоку Чорного моря і, скориставшись відливом, вони обійшли Перекопський вал і ступили на Кримський півострів, нанесли удар турецьким військам з тилу, сприяючи тим самим успіху російської армії. Російські генерали й офіцери вважали для себе за честь запи­суватись у Запорозьке Військо. В архіві є виданий М.І.Кутузову, тоді ще підполковнику, атестат про включення його в реєстри Запорозь­кого Війська.

Значна кількість архівних справ висвітлює наступ самодер­жавства на українську автономію і права Запорозької Січі, захоп­лення російськими поміщиками запорозьких земель, створення царським урядом за рахунок земельних володінь Запорозької Січі військових поселених полків, побудову на цих землях Дніпровської оборонної лінії. Про взаємовідносини російського уряду і Запорозь­кої Січі свідчать численні документи: універсали українських геть­манів і польських королів, царські грамоти, сеймові конституції та інші акти, "прощенія". "чолобитні", "петиції" до російських царів.

Відомості, які містить Архів Коша Запорозької Січі, роблять його матеріали важливими і цінним джерелом з історії козацтва.

Заняття 9 Періодика як вид джерел (4 години)

1.Видова строкатість періодики.

2. Жанри періодики.

— Передові статті;

— Узагальнюючі статті;

— інформація;

— Кореспонденції;

— Репортажі;

— Інтерв’ю;

3. Проблема достовірності періодики.

2.Становлення та розвиток української періодики.

Література:

1. Некоторые проблемы отечественной историографии и иисточниковедения. Сборник научных трудов. — Днепропетровск, 1978.

2. Копотиенко И.И. К вопросу о структуре газетных материалов // Некоторые проблемы отечественной историографии и иисточниковедения. Сборник научных трудов. — Днепропетровск, 1978.

4. Источниковедение истории СССР // Под ред. И.Д.Ковальченко. — М.: Высшая школа, 1981. — 496с.

6. Источниковедение. — М., 2000.

7. Животко А. Історія української преси. — К., 1999.

При підготовці до семінарських занять студенти повинні послідовно розібратися з історією періодики, видами та жанрами періодики, проблемою достовірності періодики. вид комплексних джерел, представлений газетами, журналами та іншими періодичними виданнями. Дже­рельне значення зумовлено місцем газет і журналів у суспільно-політичному, соціально-економічному та духовно-культурному житті суспільства. Періодика виступає носієм офіційної інформації, публікуючи державні акти, документи урядових установ, полі­тичних партій. Але особливим видом джерел її робить наявність у ній різних публіцистичних жанрів, які фіксують події і явища, відбивають дух часу, певної історичної долі. Специфіку газетно-журнальної публіцистики як джерела визначають громадянське і політичне обличчя видавця, обсяг, періодичність, місце і мова видання, спрямування на певного читача, професіоналізм творчого колективу.

Виходячи з цього в джерелознавстві застосовують різні критерії класифікації періодики: а) За видавцями: державна, партійна, приватна і т.д.; б) За політично-програмовими ознаками: демокрагична, ліберальна тощо.; в) За призначенням: жіноча, молодіжна, селянська, наукова та ін.; г) За місцем видання: центральна, місцева, багатотиражна; д) За періодичністю: щоденна, тижневики, щомі­сячники тощо. Свої інформативні можливості мають публіцистичні жанри, що їх використовують газети і журнали: статті, кореспон­денція, звіти, нариси, огляди, хроніка, оголошення, рецензії, некро­логи тощо. Жанри газетної публіцистики несуть в собі подвійний шар інформації: про події, ними відбиті, й про ставлення до цих подій, їхню інтерпретацію авторами та видавцями преси. Цей другий шар інформації відбивається не лише в певних коментарях зображуваних подій, а й доборі інформації для публікації, навіть у її розміщенні і т.д.

Зародження газет сягає часів античного Риму і стародавнього Китаю, а в Європі - ХУІ ст. Витоки української преси - в гетьман­ських універсалах, які поряд з офіційними указами містили й поточні вісті. Газети на Україні з'явилися у ХУШ ст. у Львові (польською і французькою мовами). Російською мовою видавались в Харкові, Києві, Одесі в XIX ст. Започатковані в 1838 р. в губерніях Тубернские ведомости" були далекі від української проблематики, але вміщували історико-краєзнавчі матеріали і місцеву хроніку.

Початок українського культурно-національного відродження позначився виданням кількох журналів та альманахів у Харкові, Києві, Львові ("Украинский вестник" 1816-1819 рр., "Киевлянин" 1840 р., "Хата" в 1860 р. та ін.). Перші газети українською мовою "Зоря Галицька" і "Дневник руський" почали виходити у Львові з 1840 р. Важливою пам'яткою розвитку української суспільної думки є місячник "Основа", заснований П.Кулішем у Петербурзі (1861), а також "Черниговский листок" (1861) Л.Глібова. Суспільний рух національно-демократичного і радикального спрямування представ­ляють газети, започатковані [.Франком в Галичині. Після революції 1905 р. стали виходити в Києві "Громадська думка", "Рада", "Рідний край", у Лубнах "Хлібороб", а також видання соціал-демократичної орієнтації.

У період української революції і утворення Української Народної Республіки в Києві постали газети "Нова Рада", "Робітнича газета", "Народна воля", у повітових містах "Робітник", "Рух". Виходив журнал "Україна" (продовжувач "Киевской стариш/' (1882) та ін.

Після встановлення радянської влади в Україні була заборонена вільна українська преса, утвердилася монополія більшовицьких газет і журналів "Комуніст" (1918), "Вісті ЦК КП(б)У", "Вісті ВУЦВК", "Більшовик України", широкий розвиток дістала місцева партійно-державна преса, багатотиражки. На грунті політики "українізації" зросло число україномовних видань та преси національних меншин: поляків, німців, євреїв, болгар та ін., але в ЗО-х рр. пріори­тетними стали російськомовні газети і журнали, що перетворились у рупор тоталітарної системи та знаряддя репресій. У середині 70-х рр. УРСР видавалось 19 республіканських, 72 обласних, 525 міських і районних газет, 639 багатотиражок, 109 журналів.

З проголошенням незалежності України (1991 р.) відбулася демонополізація преси, став забезпечуватись плюралізм і свобода друку, було засновано сотні нових газет та журналів на засадах демократії, гласності, вільного доступу до інформації.

Цінні матеріали з історії українського народу містить періодична преса української діаспори, в тому числі державницьких центрів, що діяли в екзилі, а також Українського Вільного Університету, Української Вільної Академії Наук, громадських товариств та патріотичних об'єднань. Після проголошення незалежності України частина діаспорських видань переведена на матірну землю: "Сучасність", "Український історик", "Державність", "Розбудова держави" та ін.

Джерелом з української історії слугують і періодичні видання колишнього СРСР, а також зарубіжні видання.

Студенти повинні чітко визначитися, що цінність та достовірність матеріалів газет і журналів встановлюються насамперед шляхом співставлення з іншими джерелами, передусім документами. Справитись з великим масивом публіцис­тичних матеріалів допомагають математично-статистичні, кількісні методи вивчення масових джерел, а їх пошук полегшує бібліо­графічні довідки, літописи періодичних видань, що їх публікують книжкові палати та бібліотеки.