^{ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД}

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Кафедра джерелознавства, історіографії

та спеціальних історичних дисциплін

«ЗАТВЕРДЖУЮ»

Проректор

з науково-педагогічної

та навчальної роботи

________________________ Грозовська Н.А.

(підпис) (прізвище, ініціали)

«_____» _____________2011 р.

Методичні рекомендації

та плани семінарських занять дисципліни

«ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО»

Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр

Галузь знань: 0203 — гуманітарні науки

Напрям підготовки: 6.020302 — історія

Статус курсу: фаховий

Запоріжжя 2011

Методичні рекомендації та плани семінарських занять дисципліни «Джерелознавство» для студентів денної форми навчання спеціальності 6.020302 «Історія». – Запоріжжя: ЗНУ, 2011. – 29 с.

Укладач: Мільчев В.І., доктор історичних наук, доцент.

Ухвалено на засіданні

кафедри джерелознавства, історіографії

та спеціальних історичних дисциплін

протокол № 1 від 25 серпня 2011 р.

Зав. кафедрою ___________

Д.і.н., доцент

В.І.Мільчев

Вступ

Джерелознавство являє собою особливий метод гуманітарного пізнання. Гуманітарне пізнання має на меті збільшення і систематизацію знань про людину (у всій повноті і цілісності цього феномена) і суспільстві (феномені людства в його тимчасовій і просторовій єдності). Загальним цілям служать і методи джерелознавства.

Джерелознавство удосконалює свої методи і пізнавальні засоби відповідно із загальними епістемологічними (теоретико-пізнавального) принципами гуманітарного пізнання і, у свою чергу, збагачує знання про людину і людство специфічними пізнавальними засобами. Методологія джерелознавства представлена системою знань, що склалися спочатку насамперед в історичній науці, а також в інших гуманітарних павуках. Вона має єдність теоретичних постулатів, історико-практичним досвідом розвитку і дослідницьким методом.

Під час семінарських занять студенти повинні сформувати розуміння концепції джерелознавства, оволодіти інструментарієм самостійної дослідницької роботи; організації евристичної роботи, методики наукового дослідження. Водночас сформувати чіткі теоретичні уявлення в галузі історичного розвитку України, етногенезу, геополітичного становища України, впливу географічного фактору на історичний процес. Прищепити студентам правила роботи з історичними документами використання історичних джерел. Продемонструвати кращі зразки історичного дослідження i виховати критичне ставлення до прочитаної літератури.

Феномен українського джерелознавства полягаэ у тому, що воно увібрало багато цінного із джерелознавчих набутків істориків української діаспори: Д.Дорошенка, О.Оглоблина, Н.Полонської-Василенко, О.Пріцака, Т.Гунчака, Л.Винара та ін., які зберегли і примножили традиції київської школи документалістики, спри­йняли засади європейського джерелознавства.

З відновленням незалежності України закладаються сприятливі умови як для збагачення джерельної бази історії України, очищення її від фальсифікацій, спотворень та ідеологічних нашарувань, так і для розвитку самого джерелознавства як спеціальної галузі історичної науки. Серед актуальних проблем його подальшого розвитку на перше місце висуваються теоретико-методологічні проблеми джерелознавчих досліджень.

До числа першочергових джерелознавчих завдань належить поповнення джерельної бази української історії. Пріоритетним тут є два канали: перший стосується своєрідної ревізії наших власних джерел, насамперед Національного архівного фонду, включення в науковий обіг штучно приховуваних тоталітарним режимом документів і матеріалів, або спотворених джерел. Другий канал охоплює цілий комплекс заходів щодо виявлення і освоєння джерел з історії України, що зберігаються в архівах Австрії, Великобританії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, СІНА, Туреччини, Угорщини, Швеції, ряду інших колишніх радянських республік.

З іншого боку, подальший розвиток джерелознавства неможливий без вирішення проблем, що мають теоретико-методологічний характер. Звільнення від стереотипів партійно-класового підходу до джерельної бази, розробка наукових методів джерелознавчого аналізу, пошук нових теоретико-методологічних підходів до джерел різних періодів української історії, в тому числі радянського періоду, заслуговують на пильну увагу з боку сучасних істориків-джерелознавців. Гарантом об'єктивності та правдивості висвітлення історичних подій є вивільнення істориків з-під ідеологічної закомплексованості, утвердження свободи наукового пошуку, забезпечення високого рівня професіоналізму.

Заняття 1

Наука джерелознавства

(2 години)

1. Джерелознавство, як самостійна галузь науки.

2. Завдання історичного джерелознавства.

3. Об’єкт дослідження джерелознавства.

4. Предмет дослідження джерелознавства.

Література:

1. Источниковедение. Теоретические и методические проблемы / Под ред. И.Д.Ковальченко. — М., 1969.

2. Ковальский Н.П. Источники по социально - экономической истории Украины (XVI-первая половина XVII в.). - Днепропетровск: ДГУ, - 1982. — 90 с.

3. Ковальский Н.П. Некоторые проблемы теории и методики исторического источниковедения. — Запорожье, 1999. — 36с.

4. Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. — М., 2003. — 486с.

5. Лаппо-Данилевский А.С. Методология истории. —СПб., 1913. —Вып.2.

6. Макарчук С. Писемні джерела з історії України. — Львів, 1999.

7. Медушевская О.М, Источниковедение: теория, история и метод / Отв. ред. М.Ф.Румянцева. — М.: Рос. гос. гуманитарный университет, 1996. —80с.

8. Пушкарев Л.Н. Классификация русских письменных источников по отечественной истории. —М., 1975.

9. Фарсобин В.В.Источниковедение и его метод. Опыт анализа понятий и терминологии. — М.: Наука, 1983. — 232с.

При підготоці до першого семінару студенти повинні враховувати, що сьогодні визначився новий статус джерелознавства в системі гуманітарних наук. Суть його полягає в тім, що історичне джерело (продукт культури, об’єктивізований результат діяльності людини) виступає як єдиний об'єкт різних гуманітарних наук при розмаїтості їхніх предметів вивчення. Тим самим, він створює єдину основу для міждисциплінарних досліджень і інтеграції наук, а також для порівняльно-історичного аналізу.

Водночас студенти повинні розуміти, що історичне джерелознавство — це окрема галузь наукових історичних знань. Це наука про історичні джерела, теорію і практику їх використання в історичних джерелах. Але не дивлячись на те, що таке визначення представлено в останньому довіднику з джерелознавства історії України, що вийшов під грифом Інституту Археографії та джерелознавства НАН України, подібне визначення не зовсім вже сьогодні є коректним. Тому причина — розуміння історії.

Студент повинен чітко уявляти, що під об’єктом в сучасній науці розуміється те, на що направлена пізнавальна діяльність людини. Як наслідок, об’єктом дослідження для джерелознавства як науки є історичні джерела. Дослідник вивчає їх з метою отримання достовірного наукового знання про минуле людства. Предметом дослідження називаються, різні галузі, властивості та відносини об’єктів, які досліджуються з певною метою в даних умовах і обставинах. Питання предмету джерелознавства досить складне і викликало чисельні дискусії. Так, В.В.Фарсобін писав, що “джерелознавець, на відміну від історика, що вивчає події, обгрунтовує методи виявлення і вивчення джерел”. Як наслідок, предметом джерелознавства визначається розробка методів виявлення, вивчення і використання писемних історичних джерел. Але подібне визначення обмежує джерелознавство лише методикою дослідження джерел. І таке визначення на сьогодні вже не зустрічає підтримки істориків.

Заняття 2 Історичне джерело (2 години)

1.Становлення та розвиток поняття “історичне джерело”.

2. Проблема визначення поняття історичне джерело.

Література:

0. Источниковедение. Теоретические и методические проблемы / Под ред. И.Д.Ковальченко. — М., 1969.

1. Ковальченко И.Д. Исторический источник и исторический факт // Методы исторического исследования. — М., 2003. — 486с.

2. Ковальченко И.Д.. Исторический источник в свете учения об информации (к постановке проблемі) // История СССР, № 3.

3. Ковальский Н.П. Источниковедение истории Украині (XVI — первая половина XVII века). —Часть 1. —Днепропетровск, 1977; Часть2. —Днпропетровск, 1978; Часть 3. —Днепропетровск, 1978.

4. Историческая наука. Вопросы методологии. — М., 1986.

5. Варшавчик М.А. Вопросы логики исторического исследования и исторический источник // Вопросы истории, 1968. № 10.

6. Ковальский Н.П. Источники по социально-єконосической истории Украині. Стурктура источниковой базі. —Днепропетровск, 1982.

7. Ключевский В.О. Методология Русской истории // Собр. соч. —Т.VI. —М., 1989.

8. Ключевский В.О. Источники русской истории // Собр. соч. —Т.VII. —М., 1989.

9. Платонов С.Ф. Лекции по русской истории. —М.: Высшая школа, 1993. —736с.

10. Пушкарев Л.Н. Классификация русских письменных источников по отечественной истории. —М., 1975.

При підготовці до другого семінару особливу складність становить визначення поняття історичне джерело. Саме тому, студент повинен розпочати свої студії з розгляду становлення поняття історичного джерела. Вони повинні знати, що визначення історичного джерела з’являється в науковій літературі завдяки працям В.О.Ключевського. В його курсі “Источники русской истории”, подається визначення джерела як історичного пам’ятника. Традиція Ключевського у визначенні історичного джерела як пам’ятника зберігалася в історичній літературі майже до другої половини XX століття. Таким чином, у XIX століття проявляється дві тенденції показати історичне джерело, з одного боку — пам’тником, а з іншого — залишком, остатком. І в той же час зовсім непомічним залишився труд, праця професора Казанського університету Миколи Петровича Загоскіна “История права русского народа”, яка була видана у Казані у 1899 році. Він пропонує визначення поняття історичного джерела: “Под источником мы разумеем все то, что может дать нам возможность познать истины”. І тут слово “все” має принципове значення. І далі більш конкретно: “Все то, что способно послужить нам средством познания минувшей жизни народа (письменные повествования, рукописные документы и т.д.), все это является, приобретает значение источника”. Але, нажаль, таке широке визначення ысторичного джерела було забуте.

Розгляд історії становлення понятійного апарату надасть можливість студентам підійти до визначення і розуміння історичного джерела, яке притаманне на сьогодні. Останнє визначення поняття історичне джерело, яке належить Варшавчику і було зроблено у 1997 році: Історичне джерело — носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи і суспільних відносин і відбиває той чи інший бік людської діяльності. Це найбільш вдале визначення історичного джерела, якби не друга половина речення (яка відбиває той чи інший бік діяльності людини). У такому разі визначення історичного джерела може звучати, як: все, що є носієм історичної інформації, і яке виникло як продукт розвитку природи, людини та людської діяльності.