Заняття 5 Текстологічний аналіз наративних джерел (2 години)

1. Принципи текстологічного аналізу наративних джерел.

2. Текстологічний метод дослідження літописів О.Шахматова.

Література:

1. Лихачев Д.С. Шахматов-текстолог // Исследования по древнерусской литературе. — М., 1986. — С.391-398.

2. Лихачев Д.С. Текстология: На материалае русской литературі X — XVII вв. — М.-Л.: Изд. АН СССР, 1962. — 605 с.

3. Порхоров Е.И. Текстология. — М., 1966.

4. Рейсер С.А. Основы текстологии. — Л., 1978.

5. Рейсер С.А. Палеография и текстология. — М., 1970.

Підготовка до семінарського заняття з проблем текстологічного аналізу потребує від студента знайомства з дослідженнями літописів. Літописні зводи представляють наступну істотну відмінність від інших видів зображення історичної дійсності. І усні, і письмові види зображення історичної дійсності, що передували літописним зводам, відтворювали не історію держави або народу, а діяльність окремих героїв, представників якогось знатного роду, або події, життя окремих облич. Ці види відтворення історії не тільки передували, але і супроводжували літописанню.

Водночас студент повинен розуміти, що текстологія — це історико-філологічна дисципліна, що вивчає тексти писемних джерел переважно періоду середніх віків.

Розвиток текстології в Україні тісно пов'язаний зі збиранням, вивченням та виданням у ХVIII-ХІХ ст. літописів, рукописних книг, актів та інших документів, а також літературних пам'яток Київської Русі, літературних творів ХII-ХІХ ст. Але сам термін текстологія з'явився всередині 20-х років XX ст. і вперше був введений Б.В.Томашевським. Проте і досі не існує єдиного, загальноприйнятого визначення цієї галузі знань. Одна група дослідників вважає її спеціальною історико-філологічною, інші - спеціальною історичною дисципліною, третя - галуззю літературознавства.

У процесі свого розвитку текстологія виробила ряд методів і правил, які використовуються в дослідженні будь-якої писемної пам'ятки. Основними з яких є послівне вивчення та співставлення тексту усіх варіантів тексту писемної пам'ятки (усіх відомих редакцій, списків тощо). Це дозволяє виявити основний текст джерела, встановити його протограф, вирішити проблеми джерелознавчої критики. Проте історичний аспект текстології, як свідчить бібліографія з цього питання, потребує подальшого вивчення, оскільки є одним з головних інструментів встановлення аутентичності писемного історичного джерела.

Методика текстологічного аналізу була розроблена Олексієм Олександровичем Шахматовим (1864-1920) — російський вченим, філологом, істориком, дослідником українських старожитностей, академіком (з 1898) Російської АН. О.Шахматов ще у гімназії захопився філологією, вивчав мову Житія Феодосія Печерського й Ізборника Святослава 1073 р., опублікував результати своїх перших досліджень (1881-1882). На основі вивчення діалектних груп простежив формування трьох давніх мовних гілок: великоруські, малоруські і білоруські, визначив територію розселення цих етносів, показав вплив на них сусідніх народів, боротьбу за утворення Київської Русі. Не всі висновки і гіпотези О.Шахматова мають наукове підтвердження, однак безперечним є їх значення. Дослід­жені ним діалекти, пам'ятки давньої писемності як специфічного джерела з історії культури, не втратили своєї цінності і сьогодні. На цій джерельній основі вчений висловив ряд міркувань щодо історії формування української мови, її фонетичних і морфологічних особливостей, опублікувавши "Краткий очерк истории малорусcкого языка" (1916). На цих же даних О.Шахматов науково довів неспроможність тверджень Погодіна-Соболевського, за якими малороси ніби з'явилися в басейні Дніпра лише після татарської навали, переселившись сюди з Галичині і Волині.

З іменем О.Шахматова зв'язаний справжній переворот і у вивченні літописання. У праці "Предисловие к Начальному Киевскому своду и Нестерова летопись" (1908) було встановлено рік (1095), умови і політичні тенденції складання Начального зводу і опублікував відновлений ним текст передмови до нього. Публікуючи "Повесть временных лет" (1916. Т. 1), він вмістив весь реконструйований ним текст "Повести" по другій і третій редакціях з виділенням особ­ливим шрифтом Начального зводу 1095 р., який безпосередньо передував "Повести" і послужив автору її основним джерелом. Застосування нових методів вивчення літописання дозволило О.Шахматову відкрити найдавніший Київський звід 1039 р., Новго­родський звід 1050 р., Новгородсько-Сіверський звід 1448 р., Москов­ський звід 1480 р., Новгородський звід 1539 р., Сімеоновський, Єрмолинський літописи та ін. Підсумковою працею стали "Разъяснения о древнейших летописньїх сводах" (1908).