Заняття 6 Записки іноземців з історії України (6 годин)

а) (2 години)

1. Г.Л.де Боплан.

— Біографія;

— Боплан та Україна;

— “Опис України”;

а) історія тексту;

б) структура тексту;

в) інформативні можливості;

— Боплан та картографія України.

2. П’єр Шевальє, Леклерк, Жан-Бенуа Шерер.

в) (4 години)

Записки іноземців з історії Південної України.

• А.Сегюр;

• Жільбер Ромм;

• А.Дрімпельман;

• Балтазар Гакет.

Література:

1. Боплан і Україна. — Львів, 1999.

2. Вінтоняк О. Україна в описах західноєвропейських подорожників другої половини XVIII століття. — Львів, 1995.

3. Наливайко Д. Козацька християнська республіка. Запорізька Січ у західноєвропейських літературних пам’ятках. — К, 1992.

4. Шевальє. П. Історія війни козаків проти Польщі. — К., 1993.

5. Шерер Ж. Літопис Малоросії, або історія козаків-запорожців та козаків України, або малоросії. — К., 1994.

6. Січинський В. Чужинці про Україну. — К., 1993.

7. Шанский Д.Н. Из истории русской исторической мысли. — М., 1983.

8. Ключевский В.О. Сочинения. — М., 1989. — Т. 7.

9. Гакет Б. Подорож по новозавойованих провінціях Росії в 1797 р., з урахуванням торгівлі, мануфактур, фабрик, географії, статистики, політики, економіки, природознавства, ботаніки тощо (Лист до приятеля Л.): [Фрагменти] // Бальтазар Гакет і Україна. Статті і матеріали. —Львів, 1997.—150с.

10. Записки графа Сегюра о пребывании его в России в царствование Екатерины II (1785-1789). — СПб.: В типографии В.Н.Майкова, 1865. — I-III, 386 с.

11. Дримпельман Є.В. Записки немецкого врача в России в конце прошлого века // Русский архив, 1881.-Т.1.

12. Бойко А. Південна Україна останньої чверті XVIII століття: аналіз джерел. — К., 2000. — 308 с.

Студенти під час семінарських занять повинні зрозуміти, що записки іноземців — це умовна збірна назва комплексу наративних джерел, авторами яких є іноземці, переважно мандрів­ники і дипломати, що бували в Україні. За видовими ознаками можна поділити на сім груп: щоденники, мемуари, хроніки, літера­турно-публіцистичні твори, преса, листи,карти.

Про землі України є згадки ще в "Іліаді" та "Одісеї" Гомера (VIII ст. до н.е,), У творі "батька історії" Геродота (V ст. до н.е,). Докиївські часи відбилися у творах готських, візантійських, арабських та ін. Доба Київської Русі знайшла своє відображення переважно в історичних та історико-мемуарних творах візантій­ських, західноєвропейських, арабських авторів. Окреме місце належить скандинавським сагам. Історія кочових народів, що намагалися колонізувати українські землі після нашестя Батия, висвітлена в історико-мемуарних творах дипломатів та купців. У ХУІ-ХУШ ст. чисельність записок іноземців значно зростає. Серед щоденників вирізняються твори, котрі висвітлили історію національно-визвольних повстань кінця XVI - першої половини XVII ст., Визвольної війни середини XVII ст., історію козацтва. Серед мемуарів виділяється класичний твір Г.Л. де Боплана "Опис України" (Франція).

Зарубіжні літописи та хроніки містять у собі досить багату і цінну інформацію про Україну, особливо якщо врахувати вико­ристання в них втрачених українських джерел. На відміну від цих джерел літературно-публіцистичні пам'ятки бідні на факти, дуже політизовані й тенденційні, однак вони добре відображають форму­вання опінії про Україну у її закордонних сусідів.

З кінця XV ст. після відкриття книгодрукування дедалі актив­ніше друкуються рукописні газети, "новини", "авізи" тощо, з'явля­ються періодичні видання, наприклад "Газетт де Франс". Вони виходили практично в усіх великих містах Центральної та Західної Європи і у більшості з них містилися інформація про події в Україні, хоча й дуже стисло, а інколи й тенденційно. Окремим подіям присвячувалися спеціальні брошури та листівки "летючі листки"

(це стосується, наприклад, Зборовської (1649), Берестейської (1651), Конотопської (1659) та ін. битв).

Листи й реляції складають найчисленішу групу записок інозем­ців, а до того ж і найменш вивчену (видані майже повністю кілька тисяч донесень папських нунціїв про події в Україні до XIX ст., листи польської шляхти, котра брала участь у придушенні націо­нально-визвольних повстань в Україні).

Перші карти України належать до давніх часів, їх часто друкують у атласах, у додатках до хронік Й.Шеделя (XV ст.), С.Мюнстера (XVI ст.)., до твору Г.Боплана (XVII ст.). У ХУІІ-ХУШ ст. з'явилася велика кількість карт України, із зазначенням багатьох населених пунктів. До цієї групи можна віднести й іконографічні матеріали (малюнки козаків на картах Боплана, на "летючих листках" XVII ст. тощо. Особливе місце належить французькому художнику Ж.-А.Мюнцу, котрий наприкінці XVIII ст. тричі побував на Правобереж­ній та Західній і Південній Україні і залишив кілька сот малюнків міст, сіл, місцевостей, зображень українських селян тощо.

Записки іноземців істотно доповнюють свідчення вітчизняних джерел, а при описі побуту, звичаїв українців, при висвітленні деяких сторінок політичного життя України навіть мають першо­рядне значення. Велика роль записок іноземців як джерела з історії дипломатичних контактів України, вони дають уявлення про те, як формувалася громадська думка Європи щодо України.

Наративні джерела з історії Південної України останньої чверті XVIII століття представлені мемуарами, щоденниками, подорожніми записками та приватним листуванням. Усі вони різняться індивідуальним сприйняттям середовища, у якому опинилися автори, подій та явищ, свідками яких вони були. Подібне сприйняття було результатом комплексу факторів як внутрішнього розвитку самого суспільства, так і світоглядних, соціальних, культурних, політичних орієнтацій самого суб’єкта. Різні за метою створення, функціональним навантаженням ці джерела об’єднані єдиним — регіоном, у якому розгорталися, відбувалися події та явища, свідком яких або передавачем свідчень яких і був автор.

Під час семінарських занять слід окремо зрозуміти, що окрему групу мемуарів з історії Південної України становлять записки іноземців. Вона складається з двох частин: а) мемуари іноземців, які знаходилися на службі в Росії; б) мандрівні записки іноземців. Перша частина цієї групи представлена мемуарами Л.Сегюра, Е.Дрімпельмана, Ж.Рома та принца де Ліня, друга — спогадами Б.Гакета та міледі Кравен. Мемуарна література цієї групи характеризується строкатістю як за характером інформації, достовірності, так і за рівнем суб’єктивного втілення реальностей південного краю.