Лекція № 1
Тема 1. Категорійно-понятійний апарат з Безпеки життєдіяльності, таксономія небезпек. Ризик як кількісна оцінка небезпек.
План лекції:
Вступна частина.
Модель життєдіяльності людини.
Головні поняття та визначення безпеки життєдіяльності.
Аксіоми безпеки життєдіяльності.
Час: 2 год.
Література: [Л28], с. 12-14; [Л13], с.9-14; [Л14], с.15-26,37-40, 59-61.
Вступна частина.
Актуальність проблеми безпеки життєдіяльності полягає у тенденції до зростання кількості нещасних випадків з людиною. Унаслідок аналізу закономірностей розвитку і життя людини можна виділити низку обставин, що сприяють такому стану сучасності:
розвиток суспільства, техносфери випереджує розвиток культури безпеки в цих сферах життєдіяльності;
ріст ціни помилки; якщо одна людина у давнину могла заподіяти шкоди декільком людям то сьогодні жертвами можуть стати мільйони;
первісні люди жили в системі «людина – природа», сьогодні сфери життєдіяльності людини набагато різноманітніші, складніші;
людина має здатність адаптуватися не тільки до небезпек життєвого середовища, але й до порушення правил безпеки.
Сучасна ситуація в світі та в Україні пов’язана з отриманням максимального прибутку, з монополітичним розвитком економіки, збільшенням виробництва зброї, в тому числі хімічної та ядерної, марнотратним використанням ресурсів в індустріальному виробництві, яке базується на ідеї підкоренні природи, необдуманому вичерпуванні її багатств, концентрації величезних мас людей у мегаполісах.
В умовах загострення екологічної ситуації, соціальних та воєнних суперечностей, суттєвих змін у техногенній сфері виникає питання: що чекає людство у найближчому майбутньому?
Щоб уникнути глобальних необоротних процесів, необхідна реалізація ідеї стійкого розвитку суспільства, яка ґрунтується на використанні ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій, на дбайливому ставленні до людини та навколишнього середовища.
Стратегія стійкого розвитку, сформульована в концепції БЖД України, спрямована на досягнення гармонії між людьми та природою.
Коли йдеться про «стійкий розвиток», мається на увазі виживання людства та збереження біосфери як природної основи всього життя на Землі.
А це пов’язано з вирішенням таких завдань:
- охорона здоров’я та життя людини у звичайних та надзвичайних ситуаціях;
- охорона природного середовища від негативних антропогенних та техноген-них впливів.
Ці завдання в майбутньому можна об’єднати в єдину соціально-природну систему безпеки. Основним мотивом такого згуртування є сукупність небезпек техносфери, що одночасно негативно діють як на людину, так і на біосферу. На сьогодні науковий напрямок «Безпека життєдіяльності» вирішує вище вказані завдання для досягнення мети – соціально-природної безпеки людини (безпеки життєдіяльності людини – БЖД).
2. Модель життєдіяльності людини.
Відносини людини з природою, технікою та суспільством є багатогранними і складними і охопити їх і усій повноті глибині дуже важко. Тому, розглядаючи основні питання безпеки життєдіяльності, доцільно використати модель життєдіяльності – спрощену систему, яка володіє сукупністю головних властивостей реального існування. Ця модель показана на рис. __ і аналізувати її треба з визначення головних понять, з яких складається «Життєдіяльність», з двох слів — «життя» і «діяльність», тому з'ясуємо спочатку зміст кожного з них.
Життя - це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення.
Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими — фізичною, хімічною, енергетичною тощо. Невід'ємною властивістю усього живого є активність. «Усі живі істоти повинні діяти або ж загинути. Миша повинна перебувати у стані руху, птах літати, риба плавати і навіть рослина повинна рости» (Селье Г. От мечты к открытию. — М., 1987. — С. 32). Отже, активність є властивістю усього живого, тобто термін «життя» вже деякою мірою передбачає активну діяльність.
Діяльність є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища.
Поняття «людина», «життя» і «діяльність людини» ширше розглянемо у подальшому. Зараз же лише зазначимо, що людська активність має особливість, яка відрізняє її від активності решти живих організмів та істот. Ця особливість полягає в тому, що людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому і досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.
Як елемент природи і ланка в глобальній екологічній системі людина відчуває на собі вплив законів природного світу. Водночас завдяки своїй діяльності, яка поєднує її біологічну, соціальну та духовно-культурну сутності, людина сама впливає на природу, змінюючи та пристосовуючи її відповідно до законів суспільного розвитку для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб.
Діяльність вводить людину в складну систему відносин і зв’язків з умовами навколишнього середовища.
Отже, під життєдіяльністю розуміється властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.
Життєдіяльність людини – це сукупність біологічних, фізичних та соціальних явищ, які характеризують спосіб існування індивіда, груп людей та суспільства в цілому.
Життя – це особлива форма існування матерії, суттєвим моментом якої є постійний обмін енергією та речовинами.
Організація живої матерії має декілька рівнів: від окремої клітини до цілісного організму, сукупності живих організмів. Модель побудована на рівні окремого людського організму. Будь-який обмін передбачає взаємодію живого організму, в тому числі і людини, з усім її оточенням. Отже, головними елементами моделі є людина і все, що її оточує, - довкілля.
Довкілля умовно поділяють на природну сферу (все, що створено природою) та техногенну сферу (все, що створено людиною). Взаємодія живих об’єктів неможлива без прояву активності. Активність як і організація живої матерії має також декілька рівнів. Праця, навчання, сон, відпочинок, приймання їжі, заняття спортом, творчість та ін. – це приклади різних видів активності людини на макрорівні. Сукупність різних видів активності і формує поняття життєдіяльності людини. Наслідки будь-якої життєдіяльності людини стосовно довкілля можуть бути корисними і мати позитивний характер або шкідливими і мати негативний характер, проте найчастіше вони поєднують водночас обидва характери.
Очевидно, що життєдіяльність – це категорія непостійна, вона безперервно змінюється, тому в розгляді моделі важливим моментом є історичний аспект. Звичайно, на початку розвитку цивілізації людину оточувала тільки природна сфера, яка поряд з тим, що забезпечувала необхідними умовами для життя, негативно впливала на людину такими чинниками, як холод, спека, дощ, сніг, вітер, нестача харчів, хвороби та ін. Щоб уберегтись від цього шкідливого впливу природної сфери, людина освоїла печери, одягла хутро звірів, почала вирощувати рослини та приручати звірів. Це – перші елементи соціально-економічної системи безпеки, що були спрямовані на захист людини від шкідливого впливу природної сфери. Сьогодні вони розвинулися до потужного комунально-житлового господарства, сільського господарства, харчової та легкої промисловості, розвинутої системи охорони здоров’я та освіти.
Для вдосконалення соціально-економічної системи безпеки були необхідні нові матеріали, знаряддя праці, механізми, машини, тому людина починає будувати шахти, заводи, фабрики, дороги, тобто на противагу природній сфері створює техногенну сферу. Сьогодні ця сфера охоплює енергетику, промисловість, транспорт, армію, науку. Вона, на жаль, також характеризується небезпечними та шкідливими чинниками для життя людини. Тому для захисту від них створюється технічна система безпеки, яка складається із охорони праці, радіаційної та пожежної безпеки, безпеки руху, цивільного захисту.
Наведена модель подає поняття життєдіяльності у вузькому розумінні слова – на рівні окремої людини. У широкому ж розумінні тобто – на рівні всього суспільства її можна подати, замінивши на схемі тріаду «людина – діяльність - результат» її еквівалент «суспільство – економіка – внутрішній валовий продукт (ВВП)».
Не можна гарантувати безпеку окремій особі, не забезпечивши безпеки для всього суспільства, і, навпаки, - не можна гарантувати безпеку людству, не забезпечивши безпеки для окремої особи. Тому проблему безпеки життєдіяльності людини можна розглядати як проблему оптимізації її життя і діяльності у системі: природна сфера – людина – техногенна сфера.
Сьогодні у кожній країні функціонують обидві системи захисту, однак закономірно виникає питання: наскільки їхня діяльність є ефективною, а безпека особи – повною?