Загальні питання мовознавства (1)

Оскільки мова є засобом оформлення людської думки, то цілком природно постає питання про співвідношення між мовою і мисленням. Мова і мислення виникли одночасно в процесі розвитку пізнавальної діяльності людини і становлять діалектичну єдність. Це виявляється в тому, що мова можлива тільки в єдності з мисленням. Без неї не може бути оформлена, закріплена й збережена думка. Саме вираження думки, як і розчленування відповідного змісту думки на певні елементи, здійснюється за допомогою слів і мови. Отже, не буває мислення без мови, так само як і мова не може існувати без мислення, а лише в безпосередній єдності з ним.

Мова і мислення хоча й перебувають у діалектичній єдності, проте не є тотожними.

Метою мислення є отримання нових знань, їх систематизація, тоді як мова лише обслуговує пізнавальну діяльність людини, допомагаючи їй оформити думки і закріпити знання, передати їх, тобто людина мислить, щоб дізнатись і зрозуміти, а говорить для того, щоб передати думки,почуття, побажання. Розрізняючи одиниці мислення і мови, треба зауважити, що елементи мислення (поняття, судження) – це образи, копії предметів дійсності. Їм відповідають елементи мови: поняття знаходять свій вияв у слові, а судження – у реченні, проте не кожному слову відповідає певне поняття (наприклад, службові слова, займенники, що не виражають поняття) і не кожне речення виражає судження (наприклад, питальні речення).

Мова (власне, мовлення) – явище матеріальне. Всі її одиниці зрештою втілюються у матеріально виражених мовних елементах – звуках. Мислення як властивість особливо організованої матерії – мозку, реалізуючись у поняттях, судженнях, висновках, навпаки, не матеріальне, а ідеальне,воно не має властивостей матерії.

І мова, і мислення характеризуються специфічними ознаками. Ці ознаки досить істотні, на них неможна не зважати при докладній характеристиці як мови, так і мислення, бо саме врахування їх вказує, що мова й мислення не є тотожними, хоча й перебувають у діалектичній єдності, в нерозривному зв’язку. Розуміння специфіки мови і мислення не суперечить положенню про їх єдність і взаємозумовленість, жодною мірою не свідчить про відрив мови від мислення. Єдність, нерозривність мови і мислення, їх взаємозумовленість – незаперечний факт.

Семантичні розбіжності між мовами

Одним з видів семантичних відмінностей на лексичному рівні є відмінність понять, виражених відповідними словами різних мов. Як зазначав Л.В. Щерба, “поняття в різних мовах не збігаються” [27, с. 67]. Наприклад,

поняття, виражене українським словом “го-

динник”, є ширшим порівняно з поняттям,

вираженим англійським словом clock (настін-

ний або настільний годинник) і словом watch

(ручний годинник). Навпаки, поняття, вира-

жене англійським словом mother-in-law або

німецьким Schwiegermutter, є родовим, а по-

няття, виражене українськими словами “те-

ща” і “свекруха”, є видовими.

Іншим різновидом семантичних відмінно-

стей на лексичному рівні є мовні лакуни –

слова однієї мови, що не мають еквівалента

у вигляді слова в іншій мові. Наприклад, в

англійській мові відсутні такі слова, як “до-

ба”, “окріп”, “ровесник”. Відповідні поняття

можуть бути передані лише словосполучен-

нями: “доба” – day and night або 24 hours,

“окріп” – boiling water, “ровесник” – of the

same age.

Міжмовні семантичні відмінності на гра-

матичному (морфологічному) рівні виявля-

ються насамперед у граматичних категоріях. Наприклад, в англійській

мові, як і в інших германських мовах, імен-

ник має граматичну категорію означеності –

неозначеності, яка відсутня в більшості

слов’янських мов, а в російській і українській

мовах є категорія істот – неістот, яка відсут-

ня в англійській мові; англійське дієслово

має категорію часової віднесеності, а

слов’янське – категорію виду, яка конститу-

юється граматичними значеннями недоко-

наного й доконаного видів.

Що далі мови знаходяться одна від одної

в генетичному плані, то більш значними мо-

жуть бути їхні відмінності в галузі граматич-

них категорій відображувального типу. На-

приклад, у японській мові немає категорії

числа іменників, а в мові юрок немає катего-

рії дієслівного часу, які притаманні індоєвро-

пейським мовам.